24 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 639/1483/25
провадження № 22-ц/818/3686/25
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» в особі представника Руденка Костянтина Васильовича на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 квітня 2025 року, ухвалене суддею Марченком В.В., -
У березні 2025 року до суду звернувся представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №7880 від 26.02.2024 у розмірі 50625,00 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування вимог позову представник позивача посилався на те, що відповідно до укладеного в електронному вигляді кредитного договору № 7880 від 26.02.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 , відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн. строком на 365 днів (до 25.02.2025) шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ "Ощадбанк", зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних). При укладенні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України.
У зв'язку з порушеннями зобов'язань заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 03.03.2025 становить: 5 000,00 грн.- заборгованість за кредитом; 45 625,00 грн.- заборгованість за нарахованими процентами за період з 26.02.2024 по 25.02.2025, що нараховані відповідно до п.1.2 кредитного договору за ставкою 2,5% за кожен день користування кредитом (912,5% річних) та Графіку платежів. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 квітня 2025 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Зазначає, що підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, з якими позичальник ознайомився перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту. Вважає, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину і в матеріалах справи містяться всі належні та допустимі докази перерахування грошових коштів відповідачу, а також наявності заборгованості за кредитним договором.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять доказів того, що кредитодавцем виконані умови кредитного договору № 7880 від 26.02.2024 та надано позичальнику кредит, на який саме рахунок або картку перераховувались кредитні кошти та того, що ці реквізити вказані відповідачем. У договорі не зазначені банківські реквізити, за якими ОСОБА_1 мають бути перераховані кредитні кошти.
Такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 26.02.2024 між ТОВ "ФК"Процент" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №7880, в електронній формі, у відповідності до умов якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти шляхом перерахування на платіжну картку у розмірі 5 000 грн., строком на 365 днів (до 25.02.2025), зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912, 5 річних).
Відповідно до розрахунку заборгованості, доданому до позовної заяви, станом на 03.03.2025 за договором № 7880 від 26.02.2024 ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 50 625, 00 грн., що складається з: 5 000, 00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 45 625, 00 грн. - прострочена заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом, нарахованими в межах дії строку договору.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За приписами ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Правилами ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. (ст.639 ЦК України)
Закон України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 № 675-VIII визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.02.2024 між ТОВ "ФК"Процент" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №7880, який підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 102543. (а.с. 20-24 )
В п. 1.2., 1.3. Договору зазначено, що процентна ставка за користування кредитом становить 2,5 % від суми кредиту на день, строк надання кредиту складає 365 днів (по 25.02.2025). Сплата кредиту відбувається в кінці строку користування згідно Додатку №1 до цього Договору (Графік платежів, а.с.14зв.-15), періодичність сплати процентів- кожні 30 днів.
Таким чином, сторонами було погоджено строк кредитування та розмір процентів за користування коштами.
ТОВ "ФК "Процент" на підтвердження позовних вимог надано розрахунок заборгованості (а.с. 18-22), згідно якого заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 03.03.2025 становить 50625, 00 грн., з яких : 5 000,00 грн.- заборгованість за кредитом; 45625,00 грн.- заборгованість за процентами у період з 26.02.2024 по 25.02.2025 (в межах дії строку кредитування), що нараховані відповідно до п.1.2 кредитного договору та Графіку платежів за ставкою 2,5% за кожен день користування кредитом.
У матеріалах справи відсутні докази погашення ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту та (або) процентами по кредиту.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що кредитодавцем надано позичальнику кредит у сумі 5000 грн., на який саме рахунок або картку перераховувались ці кредитні кошти та доказів того, що ці реквізити вказані саме відповідачем.
Суд звертає увагу, що у п. 1.7. підписаного відповідачем кредитного договору №7880 зазначений номер банківської картки ОСОБА_1 - НОМЕР_1 , на яку мають бути перераховані кредитні кошти за допомогою платіжного сервісу FONDY.
У матеріалах справи також наявна квитанція №752438584 від 26.02.2024, згідно якої від імені ТОВ «ФК «Процент» на належну відповідачеві банківську картку була проведена оплата на суму 5000,00 грн., призначення платежу: перерахування коштів згідно договору №7880 від 26.02.2024. (а.с. 17)
Строк кредиту та його розмір за кредитниим договором №7880 від 26.02.2024 між сторонами є узгодженими. В матеріалах справи наявні докази перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 та розрахунок, що підтверджує наявність непогашеної заборгованості відповідача за тілом кредиту у сумі 5000,00 грн.
Стосовно позовних вимог ТОВ «ФК «Процент» про стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитними коштами у період з 26.02.2024 по 25.02.2025 в сумі 45625,00грн., нарахованих за ставкою 2,5% за кожень день користування кредними коштами, колегія суддів зазначає наступне.
22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Цим Законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема статтю 8 доповнено частиною п'ятою.
За приписами ч.5 ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування» передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. На підставі ч.5 ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування», починаючи з 241 дня з дня набрання чинності ЗУ №3498-ІХ, тобто з 21.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 ЗУ «Про споживче кредитування» не може перевищувати 1 %.
Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» (Розділ 4 Прикінцеві та перехідні положення, частина 17) тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Кредитний договір №7880 був укладений між сторонами 26 лютого 2024 року.
Відтак, під час укладення кредитного договору при визначенні розміру процентної ставки не було застосовано норми закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, денна процента ставка за користування кредитом повинна становити 2,5% з 26.02.2024 до 22 квітня 2024 року включно і 1,5% - з 23 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року включно, а з 21 серпня 2024 року по 25 лютого 2025 року - 1,0%.
ОСОБА_1 мав сплатити за користування кредитними коштами у період з 27.02.2024 по 22.04.2024 (56 днів) за ставкою 2,5 % на день (125 грн.)- (5 000 х 2,5% х 56)= 7000 грн. відсотків; з 23.04.2024 по 20.08.2024 (120 днів) за ставкою 1,5% на день (75 грн.)- (5 000 х 1,5% х 120)= 9000 грн. відсотків; з 21.08.2024 по 25.02.2025 (189 днів) за ставкою 1% на день (50 грн.)- (5 000 х 1% х 189)= 9450 грн. відсотків, що в загальній сумі за 365 днів користування кредитом складає 25450 грн.
Враховуючи зазначене, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» підлягає стягненню непогашена заборгованість за тілом кредиту у сумі 5000,00 грн. і заборгованість за відсотками в межах дії строку кредитного договору в розмірі 25450 грн.
У задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за відсотками в розмірі 20175 грн., нарахованими з порушенням норм закону України «Про споживче кредитування» слід відмовити.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ "ФК "Процент" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по кредитному договору. Відповідно, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ТОВ "ФК "Процент".
Щодо витрат на правничу (правову) допомогу в сумі 25000 грн., судова колегія зазначає наступне.
Судом встановлено, що 03.06.2024 між адвокатом Руденком К.В. та ТОВ «ФК «Процент» укладений договір про надання юридичних послуг № 03/06/2024.
Згідно Витягу з реєстру №1 до Акту приймання-передачі наданих послуг №7 до Договору №03/06/2024 від 03.06.2024 про надання юридичних послуг вбачається, що ТОВ «ФК «Процент» надано правничу допомогу зі складання позовної заяви до ОСОБА_1 вартістю 9000 грн. і підготовки адвокатського запиту 1000 грн. (а.с. 48)
В апеляційній скарзі зазначено, що адвокатом Руденком К.В. також надано ТОВ «ФК «Процент» правничу допомогу з підготовки та подання апеляційної скарги вартістю 15000,00 грн., але доказів на підтвердження надання та сплати цих послуг не надано, у зв'язку з чим ці вимоги задоволенню не підлягають.
За положеннями частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За частиною 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до положень частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За приписами частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як установлено в частині 2 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) та постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами 1, 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).
У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).
Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.
Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб'єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106).
При вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд апеляційної інстанції враховує, що зазначена справа є типовою для фінансової установи. Виключних обставин, що потребували значного часу на підготовку позовної заяви та відповідних додатків до неї адвокатом не наведено.
Враховуючи значення справи для сторін, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, співмірність витрат зі складністю справи та виконаною роботою, часом, який необхідний для виконання такої роботи адвокатом колегія суддів вважає, що на користь позивача підлягає стягненню 5000 грн. на правничу допомогу.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл витрат.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позову ТОВ «ФК «Процент» сплачено 2422,40 грн., за подачу апеляційної скарги сплачено 4542 грн., оскільки позовні вимоги задоволено на 60,14 %, то за подачу позову підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 1456,83 грн., за подачу апеляційної скарги 2731,55 грн., а всього судового збору на суму 4188,38 грн.
Керуючись ст. 367,374,376,381-384,389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» - задовольнити частково.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором №7880 від 26.02.2024 станом на 03.03.2025 у розмірі 30450 грн., з яких: заборгованість за сумою кредиту - 5000,00 грн.; заборгованість за процентами - 25450,00 грн.
В іншій частині у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій в розмірі 4188,38 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 5000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Н.П. Пилипчук
Судді: О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова