Іменем України
13 серпня 2025 року м. Кропивницький
справа № 404/4236/24
провадження № 22-ц/4809/939/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Мурашка С. І.,
за участю секретаря судового засідання Гончар О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда (суддя Варакіна Н. Б.) від 19.02.2025,
1.Короткий зміст позовних вимог
07.05.2024 ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Пузир Владислав Олександрович, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди.
Позивач вказав, що він проходить військову службу на посаді майора, старшого оперуповноваженого Новоукраїнського районного відділу Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області за контрактом та має рідного брата ОСОБА_2 (відповідач).
Вони з відповідачем мають спільного батька - ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» (facebook.com) розмістив неправдиву, недостовірну та таку, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача публікацію, а саме: « ОСОБА_4 батько не є заможною людиною та зважаючи на той факт, що його менший син ОСОБА_5 вигнав його із домівки яку він побудував, одібрав все навіть одежу мій батько, ОСОБА_6 , знайшов можливість внести свій вклад в перемогу і подарував рушницю військовим для боротьби із російськими дронами! Не перестаю ним захоплюватися! Це мій батько! Моя гордість! Навіть якщо хоть один рашисський дрон буде збитий та збереже військовим життя це вже велике щастя!» (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
На час звернення позивача до суду вказану публікацію оцінили 74 особи та до неї додано 15 коментарів.
Зокрема, в коментарях на запитання користувача « ОСОБА_7 »: «Як це вигнав син?!А ти де був?!» надано відповідь - «на жаль не був в місті...приїхав батько вже сидів на моєму порозі...та гарне прикриття у нього - співробітник СБУ, і так на мене заяви строчить, що я ніби то йому та членам його родини погрожував зброєю...підготовлений та із корочкою СБУ. Я вже ким не був і крадієм, і бандитом, і колоборантом...». Користувач « ОСОБА_8 » поставив питання: «ViktorMoskovets це такий рідний брат???», на що відповідач відповів: « ОСОБА_8 на жаль так...».
На думку позивача, поширена відповідачем інформація не є оціночним судженням, адже створює враження вчинення позивачем злочину стосовно свого батька, передбаченого ст. ст. 190 - 192 КК України. Водночас ця інформація є негативною, неправдивою, недостовірною, висловленою в брутальній, принизливій формі, що дискредитує ОСОБА_1 , як працівника СБУ. Крім того, поширення цієї інформації порушує презумпцію його невинуватості.
Позивач стверджує, що його особисті немайнові права були порушені відповідачем, йому завдало душевних страждань, оскільки він постійно знаходився в пригніченому стані, втратив спокій, звичайне самопочуття та психологічний стан погіршилися, відповідно погіршилися відносини позивача з оточуючими людьми, близькими та рідними.
Про існування оспорюваної публікації позивачем дізнався від третіх осіб, які йому телефоном повідомили про розміщення відповідачем неправдивого неправдивої інформації про нього в мережі Інтернет.
Посилаючись на такі обставини, позивач просив суд про таке:
1)визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, принижує честь і гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 в інтернеті в соціальній мережі «Фейсбук» (facebook.com) на своїй персональній сторінці наступного характеру: « ОСОБА_4 батько не є заможною людиною та зважаючи на той факт, що його менший син ОСОБА_5 вигнав його із домівки яку він побудував, одібрав все навіть одежу мій батько, ОСОБА_6 , знайшов можливість внести свій вклад в перемогу і подарував рушницю військовим для боротьби із російськими дронами! Не перестаю ним захоплюватися! Це мій батько! Моя гордість! Навіть якщо хоть один рашисський дрон буде збитий та збереже військовим життя це вже велике щастя!» -https://www.facebook.com/viktor.moskovets.1/posts/pfbid02KXm4eZrcHQ8MzPpVLKFCt29FsLYL8WMQMtQFQQQVzbqXsvzEKPanMWecmgdBcsW9l;
2)зобов'язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію, опубліковану на своїй персональній сторінці шляхом її видалення та опублікування спростування недостовірної інформації, розміщеної на своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Фейсбук»;
3)стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 120 000,00 грн моральної шкоди;
4)стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі, які складаються із сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
2.Короткий зміст рішення суду
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19.02.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди відмовлено.
Суд дійшов висновку, що відповідач реалізував своє конституційного права на вираження своїх поглядів, а не намір поширити недостовірну інформацію про позивача з метою приниження його ділової репутації, честі та гідності. Спірні вислови відповідача фактично є його власною оцінкою ситуації, що склалася між сторонами, а тому не може вважатися такою, що ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації, зокрема як працівнику СБУ. Суб'єктивна думка відповідача є виявом його поглядів та не підлягає спростуванню й доведенню їх правдивості.
3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Позивач ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Пузир В. О., звернувся до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19.02.2025, просить скасувати це рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
Апелянт вважає, що висновку суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Суд правильно встановив факт поширення відповідачем інформації про позивача в соціальній мережі «Facebook», але неправильно визначився з природою такої інформації, не врахував, що вона ґрунтується на перекручуванні дійсності.
Неправдиві, викладені в брутальній та принизливій формі твердження відповідача про нібито дії позивача призвели до того, що необмежена кількість користувачів мережі Інтернет через вебсайт «Facebook.com» отримує недостовірну інформацію про ОСОБА_1 , який є працівником Служби безпеки України - надважливого державного органу в умовах повномасштабної війни. Позивач вважає, що поширена відповідачем про нього інформація принижує його гідність, честь і ділову репутацію, а отже порушує його особисті немайнові права, гарантовані Конституцією України та ЦК України.
Крім того, такі протиправні дії відповідача спричинилиосудження позивача в коментарях, погіршило його відносини з оточуючими людьми, близькими та рідними. Через цевін зазнав глибокого морально-психологічного стресу, який виявився у пригніченому стані, втратіспокою, погіршення звичайного самопочуття, тобто йому завдано моральні страждання. Позивач оцінив завдану йому моральну шкоду у грошовій формі в сумі 120000,00 грн.
4.Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
До Кропивницького апеляційного суду від відповідача ОСОБА_2 , від імені якого діє представник - адвокат Платонова Марина Вікторівна, надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому викладено заперечення проти доводів та вимог апелянта, а також підтримкурішенню Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19.02.2025 року у справі №404/4236/24.
Зокрема, суд правильно встановив, що в оспорюваній позивачем публікації відповідач повідомив інформацію про факт існування конфлікту між їх спільним батьком та позивачем, а також висловив власне негативне ставлення до цього. Тож, суд правильно виснував, що відповідач тим самим реалізував своє право на вираження власних поглядів (оцінку), а не поширив недостовірну інформацію з метою принизити честь, гідність та ділову репутацію позивача. Позивач не довів, що поширена інформація завдає шкоди його честі та гідності, діловій репутації, як працівника СБУ.
5.Короткий зміст позицій учасників справи у судовому засіданні 13.08.2025
Позивач ОСОБА_1 особисто в судове засідання не з'явився, а його представник адвокат Пузир Владислав Олександрович підтримав апеляційну скаргу та надав усні пояснення щодо викладених у ній аргументів та обставин справи загалом.
Відповідач ОСОБА_2 особисто в судове засідання не з'явився, а його представник адвокат Платонова Марина Вікторівна підтримала заперечення проти апеляційної скарги, викладені у відзиві, також надала усні пояснення стосовно обставин справи.
6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не повною мірою відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково.
7.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - рідні брати.
Обидва є користувачами соціальної мережі «Фейсбук» (facebook.com).
01.03.2024 ОСОБА_2 на своїй персональній у соціальній мережі «Фейсбук» (facebook.com) розмістив публікацію з наступним змістом: «Мій батько не є заможною людиною та зважаючи на той факт, що його менший син ОСОБА_5 вигнав його із домівки яку він побудував, одібрав все навіть одежу мій батько, ОСОБА_6 , знайшов можливість внести свій вклад в перемогу і подарував рушницю військовим для боротьби із російськими дронами! Не перестаю ним захоплюватися! Це мій батько! Моя гордість! Навіть якщо хоть один рашисський дрон буде збитий та збереже військовим життя це вже велике щастя!» (посилання на публікацію в мережі Інтернет:ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
У коментарях під публікацією на питання користувача « ОСОБА_9 »: «Як це вигнав син?!А ти де був?!» користувач «ViktorMoskovets» відповів: «на жаль не був в місті...приїхав батько вже сидів на моєму порозі...та гарне прикриття у нього - співробітник СБУ, і так на мене заяви строчить, що я ніби то йому та членам його родини погрожував зброєю...підготовлений та із корочкою СБУ. Я вже ким не був і крадієм, і бандитом, і колоборантом...».
Користувач « ОСОБА_8 » поставив питання: «це такий рідний брат???», на що «ViktorMoskovets»відповів: «на жаль так...».
У провадженні Кіровського районного суду м. Кіровограда перебуває цивільна справа № 404/6577/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_10 та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів, скасування рішень реєстратора, визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно та його поділ.
8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
8.1.Норми права та їх джерела
ОСОБА_11 , її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3 Конституції України).
Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини […] Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32 Конституції України).
Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції України).
Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності[…] (ст. 302 ЦК України).
Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права (ч. 3 ст. 273 ЦК України).
Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (ст. 275 ЦК України).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).
Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (ст. 297 ЦК України).
Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (ст. 299 ЦК України).
Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (ч. 1 ст. 8 Конвенції).
Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів […] Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (ст. 10 Конвенції).
Свобода вираження поглядів є однією з основоположних засад демократичного суспільства. Відповідно до п. 2 ст. 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти державу чи будь-яку частину її населення. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Бедат проти Швейцарії», п. 48).
Розглядаючи питання необхідності такого обмеження у демократичному суспільстві в інтересах «захисту репутації та прав інших осіб», від суду може вимагатися перевірити, чи дотримано справедливий баланс під час захисту двох цінностей, гарантованих Конвенцією, які у певних випадках можуть конфліктувати між собою, зокрема, з одного боку, свободи вираження поглядів, захищеної ст. 10 Конвенції, а з іншого - права на повагу до приватного життя, гарантованого ст. 8 Конвенції (рішення у справі «Бедат проти Швейцарії», п. 74).
Проте для того, щоб стаття 8 Конвенції підлягала застосуванню, посягання на репутацію особи має досягнути певного рівня серйозності та бути таким, що завдає шкоди здійсненню особою свого права на повагу до приватного життя (рішення у справах «А. проти Норвегії», п. 64, та «АксельШпрінгер АГ проти Німеччини», п. 83).
У своїй практиці ЄСПЛ визначив низку відповідних критеріїв, за допомогою яких урівноважуються права на свободу вираження поглядів та на повагу до приватного життя, зокрема: чи вплинула оскаржувана публікація на обговорення, яке становило суспільний інтерес; чи добросовісно діяла особа, яка висловила твердження; наскільки відомою є особа, якої стосується публікація, та що є предметом публікації; контекст, в якому були висловлені оскаржувані твердження; зміст, форма та наслідки публікації; попередня поведінка відповідної особи; метод отримання інформації та її достовірність; а також характер і тяжкість накладеного покарання (рішення у справі «Аксель Шпрінгер АГ проти Німеччини», п. 89 - 95, та рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини, п. 108 - 113).
ЄСПЛ наголошував, що для того, аби втручання в право на свободу вираження поглядів було пропорційним законній меті захисту репутації інших осіб, необхідним елементом є існування об'єктивного зв'язку між оскаржуваним твердженням та особою, яка подала позов про захист честі та гідності. Простих особистих припущень чи суб'єктивного сприйняття публікації як наклепу недостатньо, аби встановити, що відповідна особа безпосередньо постраждала від публікації. В обставинах конкретної справи має існувати щось, аби змусити пересічного читача відчути, що твердження безпосередньо стосується конкретного позивача, або що він або вона були піддані критиці (рішення у справі «Куніцина проти Росії», п. 42 і 43).
Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, крім випадку неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка підлягає спростуванню (ст. 280 ЦК України).
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім?ї чи близьких родичів;3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).
8.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції
Матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 проходить військову службу старшого оперуповноваженого Новоукраїнського районного відділу УСБУ в Кіровоградській області за контрактом офіцерського складу.
Також, матеріалами справи підтверджено, що 01.03.2024 брат позивача, відповідач у справі ОСОБА_2 , на своїй персональній сторінці y соціальній мережі «Фейсбук» ( ІНФОРМАЦІЯ_3 розмістив допис зі світлиною свого батька ОСОБА_3 супроводивши його коментарем: « ОСОБА_4 батько не є заможною людиною та зважаючи на той факт, що його менший син ОСОБА_5 вигнав його із домівки яку він побудував, одібрав все навіть одежу мій батько, ОСОБА_6 , знайшов можливість внести свій вклад в перемогу і подарував рушницю військовим для боротьби із російськими дронами! Не перестаю ним захоплюватися! Це мій батько! Моя гордість! Навіть якщо хоть один рашисський дрон буде збитий та збереже військовим життя це вже велике щастя!» Крім цього, в коментарях до публікації Відповідачем у відповідь на запитання: «Як це вигнав син?! А ти де був?!» користувача з ім'ям « ОСОБА_9 » надано відповідь: «на жаль не був в місті...приїхав батько вже сидів на моєму порозі...та гарне прикриття у нього - співробітник СБУ, і так на мене заяви строчить, що я ніби то йому та членам його родини погрожував зброєю...підготовлений та із корочкою СБУ, Я вже ким був і крадієм, і бандитом, і колоборантом...». не Після цього, користувачем « ОСОБА_8 » поставлено питання «ViktorMoskovets це такий рідний брат???», на що Відповідачем надано відповідь - « ОСОБА_8 на жаль так...».
Цю публікацію переглянуло щонайменше 74 особи, до неї додано 15 коментарів.
Отже, у цій публікації йдеться про батька позивача - ОСОБА_3 та його вчинок, а також меншого сина ОСОБА_3 - ОСОБА_12 та побіжно про його вчинок стосовно батька. При цьому головним героєм цього повідомлення та його ключовою темою є ОСОБА_3 та його вчинок.
З огляду на те що відповідач у своїй публікації вказав повне ім'я свого батька, ім'я та по батькові меншого сина батька (без зазначення прізвища), їх родинний зв'язок, то поінформована або зацікавлена особа легко може ідентифікувати конкретно позивача, як того, кого у цій публікації названо «менший син».
Отже, зміст цієї публікації безпосередньо стосується позивача у справі ОСОБА_1 .
Факт поширення відповідачем оспорюваної у цій справі інформації про позивача є доведеним та жодною зі сторін під сумнів не ставиться.
Очевидно, що розміщуючи на своїй персональній сторінці y соціальній мережі «Фейсбук» цю інформацію відповідач розумів, що вона буде доступна іншим особам. Ба більше, він бажав цього.
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивач звернувся до суду за захистом права на повагу до його честі та гідності, недоторканість ділової репутації, які він вважає порушеними неправомірними діями відповідача, а також відшкодування завданої моральної шкоди.
Зміст наведених вище за текстом цієї постанови норм права дає підстави для висновку, що праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір між сторонами у справі, правильно виходив з того, що підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної чи юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, якими закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визначення цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадянських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією фізичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (ст. 1 Закону України «Про інформацію»).
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена недостовірно, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи спір між сторонами у цій справі, місцевий суд звернувся до норм ст. 30 Закону України «Про інформацію», якими встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень, за винятком наклепу, а також тих думок, які висловлені в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
За наведеним у абзаці першому ч. 2 ст. 30 вказаного Закону нормативним визначенням оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
Аналізуючи зміст поширеної відповідачем інформації, місцевий суд дійшов висновку, що в ній йдеться, зокрема, про реальний конфлікт між ОСОБА_3 (батьком сторін у справі) та ОСОБА_1 , який виник на підставі майнового спору між ними, а також про суб'єктивне негативне ставлення відповідача до цього.
З огляду на це, суд дійшов висновку, що відповідач не поширював недостовірну інформацію про відповідача, а реалізував своє конституційне право на вираження своїх поглядів, без наміру спричинення шкоди ділової репутації, честі та гідності позивача.
Колегія суддів апеляційного суду частково не погоджується з висновком суду першої інстанції.
Основна тема інформації, яку поширив відповідач у соціальній мережі, стосується вчинку його батька ОСОБА_3 , який матеріально доклався до боротьби з російськими дронами та збереження життів військових, передавши їм рушницю.
Для підсилення цінності цього вчинку батька, яким відповідач вочевидь пишається, він використав антитезу, повідомивши, що той віддав на добру справу ледь не останнє своє майно, «…зважаючи на той факт, що його менший син ОСОБА_5 вигнав його із домівки, яку він побудував, одібрав все, навіть одежу…».
Отже, відповідач протиставляє шляхетний вчинок свого батька, вчинку молодшого батькового сина (брата позивача, позивача у справі), який оцінюється ним негативно.
Місцевий суд вказав, що поширена відповідачем інформація містить його оціночні судження конфлікту між відповідачем та їх батьком, а тому вона не підлягає ні доведенню, ні спростуванню.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з урахуванням загального змісту усієї поширеної відповідачем у його дописі інформації, використаних ним мовно-стилістичних засобів, він висловив, зокрема, своє негативне ставлення до вчинку позивача, але при цьому він поширив не лише оціночні судження.
У частині публікації, яка безпосередньо стосується позивача, з огляду на використання відповідачем слава «факт», «вигнав» та «одібрав», сторонній читач поширеної інформації мав би сприймати її не як оціночні судження, а як фактичне твердження про те, що позивач проти волі батька примусив його залишити своє житло та особисті речі в ньому, тобто позбавив майна.
Отже, місцевий суд не взяв до уваги, що відповідач у своєму дописі вказав, що повідомлена ним інформація є фактом негативного вчинку позивача.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в частині того, що поширена відповідачем інформація не є суто оціночним судженням відповідача.
Однак твердження позивача про те, що поширена інформація створює враження вчинення позивачем стосовно свого батька злочину, передбаченого ст. ст. 190 - 192 КК України, є безпідставним, адже такого твердження поширена інформація не містить. У дописі відповідач не називає позивача злочинцем, не дає його діям юридичної кваліфікації тощо.
Крім того, з огляду на те, що позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності поширену відповідачем у публікації інформацію, а не у відповідях на коментарі до неї, а також беручи до уваги, що самій публікації не міститься жодної інформації про місце служби позивача, його твердження, що оспорювана інформація порушує недоторканність його ділової репутації, як військовослужбовця Служби безпеки України, є безпідставними.
З огляду на те, що поширена відповідачем інформація про позивача містить фактичні дані, суд першої інстанції мав би з'ясувати чи є поширена інформація недостовірною, чи переконався відповідач у її достовірності (ст. 302 ЦК України), чи діяв він добросовісно, висловлюючи таке своє твердження.
Суд першої інстанції правильно встановив, що підставою для висловлення відповідачем свого твердження про вчинок позивача стосовно свого батька став майновий спір, який виник між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Про цей конфлікт, в основі якого лежить майновий спір, який є предметом розгляду в іншій цивільній справі № 404/6577/23, відповідач був обізнаний як родич сторін у конфлікті. Сторони не заперечують, що через цей конфлікт ОСОБА_3 став проживати у відповідача.
Крім того, та обставина, що ОСОБА_3 покинув житло, в якому він проживав, на вимогу ОСОБА_1 підтверджується показаннями допитаних судом як свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_13 .
Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій . Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України).
Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін та інших учасників справи.
Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважити доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що надані відповідачем докази є належними та допустимими і в достатній мірі доводять дають змогу дійти висновку про те, що через конфлікт між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на вимогу останнього ОСОБА_3 покинув будинок в якому він проживав за адресою: та з дозволу ОСОБА_2 оселився в нього.
З огляду на це, а також те, що у вказаному конфлікті відповідач був на стороні батька, він мав підстави добросовісно вважати, що позивач вигнав батька з його домівки та позбавив речей.
Отже, користуючись своїм правом відповідач міг вільно поширювати таку інформацію.
При цьому поширена ним інформація про позивача не може вважається такою, яка містить відомості про подію, якої не існувало взагалі, або що відомості про неї спотворені (неповні або перекручені).
Тобто, оспорювана інформація не відповідає ознакам недостовірності, а тому її поширення відповідачем не є актом зневаги до честі та гідності позивача, не порушує межі їх недоторканості.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач не надав будь-яких доказів на підведення неправдивості поширеної про нього відповідачем інформації, а тому не довів обставини, якими обґрунтовував свій дифамаційний позов.
Посилання позивача на те, що поширена про нього відповідачем інформація є негативною, а тому й недостовірною є неспроможним так, як ґрунтується на презумпції добропорядності, яка раніше була закріплена у ч. 3 ст. 277 ЦК України у редакції Закону № 3261-ІV, яка передбачала, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Проте, у постанові від 17.07.2019 у справі № 757/49189/16-ц Верховний Суд звернув увагу на те, що у зв'язку із внесенням з 27.03.2014 змін до Цивільного кодексу України, зокрема, статті 277, принцип презумпції добропорядності (ч. 3 ст. 277 ЦК України) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме - недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку.
Позивач до суду першої інстанції доказів недостовірності поширеної відповідачем про нього інформації не надав.
Нові докази, які позивач просив суд апеляційної інстанції прийняти: скриншоти в кількості 50 штук та аудіо запис розмови між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , колегія суддів апеляційного суду до уваги не бере, а відповідне клопотання апелянта відхилила протокольною ухвалою від 13.08.2025 у зв'язку з тим, що частина цих доказів, згідно з вказаними на них датами, були у позивача на час звернення до суду з цим позовом, а частина утворилася у період розгляду справи в суді першої інстанції, але позивач їх до суду не надав. Докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, позивач до суду апеляційної інстанції не надав.
Безпідставним є твердження позивача про те, що висловлювання відповідача про нього сформульовано у брутальній, принизливій формі так, як жодних непристойних, вульгарних, грубих слів відповідач не використовував.
Вирішуючи питання конкурентних прав сторін у справі, пов'язаних з правом позивача на повагу до честі та гідності, недоторканості ділової репутації, а також правом відповідача на вираження поглядів, суд першої інстанції фактично правильно виснував, що втручання відповідача у права позивача не досягло рівня, який дає підстави вважати, що відповідач умисно виявив зневагу до його прав, а саме право потребувало захисту.
Суб'єктивного сприйняття позивачем допису відповідача, як такого, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію, завдає моральних страждань не достатньо для висновку про доведеність факту порушення його немайнових прав.
При цьому, правильність висновку суду про те, що охоронювані права позивача не були порушені відповідачем, не виключає помилки суду в оцінці характеру оспорюваної позивачем інформації. Тому, хоча суд і правильно відмовив у задоволенні вимог позивача про визнання недостовірною поширену відповідачем інформацію та зобов'язання відповідача спростувати її, мотиви суду в цій частині не є помилковими в частині оцінки обставин справи.
Крім того, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення грошової компенсації за завдану деформаційним правопорушенням моральну шкоду, суд першої інстанції не навів відповідних мотивів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц визначено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з людьми, які його оточують, інших негативних наслідків морального характеру.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 зазначено, що зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Також у цій постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначила, що відбувається такий розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Оскільки згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, то зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Згідно зі змістом ст. 280 ЦК України порушення особистого немайнового права особи може завдавати їй, зокрема, моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
У цій справі, яка переглядається апеляційним судом, позивач обґрунтовував свою вимогу про відшкодування моральної шкоди тим, що через поширення відповідачем неправдивої інформації про нього у соціальній мережі «Фейсбук» були порушенні його немайнові права та спричиненні моральні страждання.
Проте, як встановив суд, відповідач не вчиняв винних протиправних дій стосовно позивача, а тому у спірних правовідносинах відсутній обов'язковий для виникнення зобов'язання з відшкодування моральної шкоди склад делікту.
З огляду на це вимога позивача про грошову компенсацію завданої моральної шкоди задоволенню не підлягає.
9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Місцевий суд загалом дотриманням приписів процесуального законодавства, правильно і повно встановив фактичні обставини справи, але припустився помилки в оцінці оспорюваної позивачем інформації, а також не навів відповідних мотивів в частині вирішення позову про відшкодування моральної шкоди, що вплинуло на обґрунтованість рішення суду, але при цьому це не вплинуло на правильність застосування норм матеріального права.
З огляду на таке, а також положення ст. 376 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково шляхом зміні мотивувальної частини рішення суду.
10.Про судові витрати
Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції змінює лише мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, яким позивачу відмовлено у задоволенні його позову повністю, то підстав для нового розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, немає.
З огляду на принцип, закріплений у ч. 1 ст. 141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір в сумі 2096,88 грн (а. с. 140) за подання до суду апеляційної скарги покладається на нього без компенсації.
Доказів заявлених витрат на професійну правничу допомогу позивач не надав, але його представник до завершення судових дебатів повідомив суд про намір продати такі докази протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення.
Відповідач заяву про наявність у нього судових витрат у зв'язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції не подав.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 382 - 384ЦПК України, суд
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19.02.2025 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст цієї постанови складено 25.11.2025.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 цього Кодексу.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді: С. М. Єгорова
С. І. Мурашко