24.11.25
Справа № 646/13912/24
Провадження № 2/646/1553/2025
іменем України
24.11.2025 року Основ'янський районний суд міста Харкова в складі:
головуючого - судді Глоби М.М.,
за участю секретаря судових засідань - Борщ Л.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науковий - дослідний інститут «Укренергомережпроект» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науковий - дослідний інститут «Укренергомережпроект» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в обґрунтування якого після уточнення зазначив, що він наказом № 97-к від 02.07.2018 року був прийнятий на роботу у штат ДПВ та НДІ «Укренергомережпроект» на посаду сторожа.
Згідно наказу № 118-к від 02.08.2018 року, він був переведений на посаду заступника начальника адміністративно-господарського відділу ДПВ та НДІ «Укренергомережпроект».
Наказом № 133-к від 10.08.2018 року він був переведений на посаду начальника адміністративно-господарського відділу ДПВ та НДІ «Укренергомережпроект».
Наказом № 38/18 від 30.12.2018 року йому було доручено без звільнення основної роботи з ДПВ та НДІ «Укренергомережпроект» виконання обов'язків начальника технічного відділу інституту з доплатою за суміщення в розмірі 50 % від посадового окладу начальника технічного відділу інституту.
В січні 2020 року він на зібранні трудового колективу був вибраний на громадську посаду - головою первинної профспілкової організації ДПВ та НДІ «Укренергомережпроект».
В червні 2020 року у зв'язку з підготовкою до приватизації ДПВ та НДІ «Укренергомережпроект» був переданий під керівництво Фонда Державного майна України, був змінений статут «Інституту» та назву - Державне підприємство ДПВ та НДІ «Укренергомережпроект» м. Харків, у зв'язку з призначенням т.в.о. директора Лазутіна Г.І.
05.11.2024 року згідно наказу Фонду Державного майна України в.о. директора «Інституту» призначено Коган А.М.
В.о. директором «Інституту» Коган А.М. згодом його повідомлено про звільнення. У видачі трудової книжки, наказу про звільнення та виплати заборгованості по заробітній платі відмовлено. При цьому, в штатному розписі наявна посада, яка за змістом та обсягом посадових обов'язків і функціонального навантаження відповідає тій, з якої його було звільнено.
Також зазначив, що в.о. директора «інституту» Коган А.М. не запропонувала йому вакантні посади на підприємстві, хоча повинна була це зробити, оскільки він був незаконно і безпідставно відсторонений, а згодом і взагалі звільнений з посади, при цьому була не виплачена заробітна плата і компенсація за відпустки. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку заробітної плати за період з 14.09.2020 року по 14.12.2024 року становить 423280 грн. 62 коп.
Просив суд, з урахуванням уточнень, поновити його на посаді начальника адміністративно-господарського відділу ДП ДПВ та НДІ «Укренергомережпроект», з дати звільнення на посаді; стягнути з ДП ДПВ та НДІ «Укренергомережпроект» на його користь в розмірі 500348 грн 52 коп. середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.
Ухвалою суду від 17.12.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 20.03.2025 року закрито підготовче засідання, справа призначена до судового розгляду.
Ухвалою суду від 29.10.2025 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ДП ДПВ та НДІ «Укренергомережпроект», провадження в цій частині позовних вимог закрито.
Під час судового розгляду 29.10.2025 року позивач заявлені позовні вимоги в частині поновлення на роботі підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача у судові засідання не з'явився, неодноразово повідомлявся про час та місце судового розгляду завчасно та належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомив, відзив на позов у встановлений судом строк не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності представника відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши наявні докази та надавши їм відповідну оцінку, суд приходить до наступних висновків.
Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як зазначено у ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до п. п. 3, 4 п. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє захисту їхніх прав у випадках встановлених нормами ЦПК України.
За приписом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як встановлено під час судового розгляду та підтверджується матеріалами справи, позивач з 03.07.2018 року по 02.08.2018 року на підставі наказу № 97-к від 03.07.2018 року працював сторожем в адміністративно-господарському відділу ДПВ НДІ «Укренергомережпроект» (а.с. 8).
З 02.08.2018 року по 10.09.2018 року на підставі наказу № 118-к від 02.08.2018 року переведений на посаду заступника начальника адміністративно-господарського відділу ДПВ НДІ «Укренергомережпроект» (а.с. 9).
10.09.2018 року на підставі наказу № 133-к від 10.09.2018 року ОСОБА_1 переведений на посаду начальника адміністративно-господарського відділу ДПВ НДІ «Укренергомережпроект» (а.с. 10).
Крім того, з копії наказу в.о. директора Щабельського В.В. № 37/18 від 30.12.2018 року вбачається, що з 03.01.2019 року начальнику адміністративно-господарського відділу ОСОБА_1 було доручено без звільнення від основної роботи виконання обов'язків начальника технічного відділу інституту з доплатою за суміщення в розмірі 0,50 % від посадового окладу начальника технічного відділу.
Згідно із наказом № 17-к від 14.09.2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділу адміністративно-господарського відділу за втратою довіри, на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України.
Суд звертає увагу, що вказаний наказ не містить дати ознайомлення позивача із його змістом. Під час судового розгляду позивач вказав, що він отримав копію цього наказу 12.03.2025 року за допомогою засобів поштового зв'язку.
Основоположні права громадян, пов'язані з реалізацією права на працю, передбачені ст. ст. 43-46 Конституції України.
Відповідно до ч. ч. 3, 6 ст. 43 Конституції України - кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Положеннями ст. 43 Конституції України задекларовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).
Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.
При розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Порядок звільнення - це певна процедура, яка передбачає послідовність дій сторін трудового договору, спрямованих на його припинення, а тому залежить від того, хто виступає ініціатором розірвання трудових відносин.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов:
1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо);
2) винна дія працівника;
3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.
Разом з тим, ця норма не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2023 року у справі № 546/243/20.
Суд звертає увагу, що при розгляді подібних справ слід з'ясовувати, у чому полягають винні дії працівника, які призвели до втрати довіри до нього. У такому разі не має значення форма вини (умисел або необережність), проте, враховуючи сформовану судову практику, можна констатувати, що зазвичай дії, що дають підставу розірвати трудовий договір за цим пунктом, зумовлюються саме корисливим мотивом, що вказує на усвідомлення особою вчинення відповідного діяння та бажання настання певних наслідків.
Обов'язок обґрунтувати втрату довіри до працівника покладається на роботодавця, який повинен навести об'єктивні докази вини працівника у завданні матеріальної шкоди роботодавцеві або скоєнні інших протиправних дій. Недовіра до працівника не може ґрунтуватися лише на підозрі роботодавця. Втрата довіри може бути обумовлена лише винними діями працівника, які він вчинив навмисно або з необережності і завдав або міг завдати шкоду, що дає підстави власнику або уповноваженому ним органу висловити йому недовіру.
Разом з тим, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження винних дій ОСОБА_1 , законності та обґрунтованості винесеного наказу № 17-к від 14.09.2020 року про припинення трудового договору.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та поновлення позивача на роботі в ДП ДПВ НДІ «Укренергомережпроект» на посаді начальника адміністративного-господарського відділу, з дати звільнення - 14.09.2020 року.
Окрім цього, згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як зазначено у п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01.01.2024 року складає 3028 грн. 00 коп.
У зв'язку з тим, що при поданні позовної заяви про поновлення на роботі позивач був звільнений від сплати судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення із відповідача на користь Держави витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп. (3028 грн. 00 коп. * 0,4).
В п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року за № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», чітко визначено, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання роботодавцем про це наказу (розпорядження), що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Таким чином, законодавство передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі шляхом видання відповідного наказу, незалежно від того, чи буде дане рішення суду в подальшому оскаржуватися.
Відповідно до ч. 8 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі, незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 259, 263-265, 273, 279, 353-355, 430 ЦПК України, ст. ст. 22, 41, 42, 43, 135, 235 КЗпП України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науковий - дослідний інститут «Укренергомережпроект» про поновлення на роботі - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 на роботі в Державному підприємстві «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» на посаді начальника адміністративного-господарського відділу, з 14.09.2020 року.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі в Державному підприємстві «Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект» ОСОБА_1 на посаді начальника адміністративного-господарського відділу.
Стягнути з Державного підприємства «Державний проектно-вишукувальний та науковий - дослідний інститут «Укренергомережпроект» в дохід держави судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Державне підприємство державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут «Укренергомережпроект», адреса: м. Харків, вул. Набережна Гімназійна, 2.
Суддя