Справа № 521/11872/25
Провадження № 2/947/5121/25
24.11.2025 року
Київський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
Товариства з обмеженою відповідальністю
«ЮНІТ КАПІТАЛ»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» 10.07.2025 року звернулось до Хаджибейського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №167498873 від 29.06.2023 року у загальному розмірі 92004 гривні 00 копійок та судові витрати, з посиланням на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.
Ухвалою судді Хаджибейського районного суду міста Одеси від 14.07.2025 року цивільну справу передано за територіальною юрисдикцією до Київського районного суду міста Одеси.
06.08.2025 року матеріали цивільної справи №521/11872/25 надійшли до Київського районного суду міста Одеси.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 11.08.2025 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін по справі.
Разом з позовом, позивачем заявлено клопотання про витребування доказів, яке ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 09.10.2025 року задоволено та витребувано з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» інформацію, що містить банківську таємницю, а саме: чи емітувалась на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжна картка НОМЕР_4; чи зараховувались грошові кошти на картковий рахунок - маска Картки НОМЕР_4, у період з період з 29.06.2023 року по 04.07.2023 року у сумі 20000,00 грн.; чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); чи є/був номер телефону НОМЕР_2 фінансовим номером телефону за картковим рахунком - маска Картки НОМЕР_4 та чи знаходиться/знаходився вказаний номер телефону в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); у разі підтвердження зарахування коштів ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на картковий рахунок - маска карти НОМЕР_4 , за період з 29.06.2023 року по 04.07.2023 року у сумі 20000,00 грн., надати інформацію у вигляді належнимналежним чином завірених копій первинних документів бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення), що підтвердять дану інформацію. У випадку неможливості надати вищезгадані первинні документи, надати інші, прирівняні до них (довідки/листи, що підтверджують факт зарахування коштів на рахунок - маска карти Позичальника); надати повний номер рахунка маска Картки НОМЕР_4, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); у випадку, якщо номер телефону НОМЕР_2 не знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за платіжною карткою маска Картки НОМЕР_4, надати номери телефонів що знаходяться/знаходились в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) (Клієнта банку) за платіжною карткою маска Картки НОМЕР_4; у випадку, якщо картковий рахунок - маска карти НОМЕР_4 не належить Позичальнику, надати інформацію щодо особи, якій належить картковий рахунок - маска Карти НОМЕР_4 .
04.11.2025 року на виконання ухвали суду від Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» надійшли витребувані судом документи.
У судове засідання призначене на 24.11.2025 року представник позивача не з'явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, однак у позовній заяві зазначив, що заявлені вимоги підтримує, розгляд справи просив суд провести за його відсутності, заперечень проти заочного розгляду справи не має.
ОСОБА_1 (надалі за текстом - Відповідач) у судове засідання призначене на 24.11.2025 року також не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Згідно з п.2 ч.7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з відповіддю №1565139 від 11.07.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Приймаючи наявне зареєстроване місце проживання відповідача, оскільки останній не має зареєстрованого Електронного кабінету в ЄСІТС, судом здійснювалось повідомлення останнього про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом скерування судових повісток, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, на вказану адресу місця проживання відповідача, однак поштові повідомлення були повернуті до суду без вручення, з підстав відсутності адресата за зазначеною адресою.
Одночасно, судом здійснювалось повідомлення останнього про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом скерування судових повісток разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі за адресою, зазначеною позивачем у позові: АДРЕСА_2 , однак поштова кореспонденція, також була повернута до суду без вручення з підстав відсутності адресата за вказаною адресою.
Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Таким чином, відповідач про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлений належним чином, однак, у встановлений судом строк не скористався процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, не було надано заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, про причини неявки до судового засідання суд не повідомив.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
При викладених підставах, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі.
Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29.06.2023 року ОСОБА_1 через веб-сайт moneyveo звернувся та заповнив заявку на отримання грошових коштів в кредит.
Заявка містить загальну інформацію щодо суми кредиту та строку його надання, а також докладну інформацію щодо особи відповідача, зокрема дату народження, індивідуальний податковий номер, серію, дані паспорту громадянина України у формі картки, адресу проживання та номер мобільного телефону.
29.06.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №167498873, у відповідності до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надає ОСОБА_1 кредит на суму 20000,00 грн., строком на 1857 днів від дати отримання кредиту.
Договір укладено державною мовою в електронному вигляді, який створений і збережений в Інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, є перетвореним електронними засобами у візуальну форму та підписаний шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
З наданої позивачем до позову довідки щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі вбачається, що ОСОБА_1 , з яким укладено договір №167498873 від 29.06.2023 року ідентифікований ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Акцепт договору підписано позичальником із застосування аналога електронного цифрового підпису у формі одноразового ідентифікатора MNV598СХ.
Також, відповідачем того ж дня підписано Паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт», який містить: інформацію та контактні дані про кредитодавця, інформацію та контактні дані посередника, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту,додаткову інформацію та інші важливі правові аспекти.
У відповідності до платіжного доручення №ec3f7408-f89c-4633-b452-6321d2a72f68 від 29.06.2023 року судом встановлено, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було переховано на ім'я ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 20000,00 грн. на виконання умов кредитного договору 167498873 від 29.06.2023 року.
Також, листом АТ КБ «Приватбанк» за вих. №20.1.0.0.0/7-251024/25735 від 27.10.2025 року підтверджено, що на ім'я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_5 , на яку 29.06.2023 року було здійснено зарахування коштів на суму 20000,00 грн.
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, предметом якого є відступлення права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.
Згодом, 28.11.2019 року між сторонами укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, у відповідності до якої строк дії договору починає перебіг у момент визначений у п. 8.1. договору та закінчується 31.12.2020 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором. Всі інші умови договору залишаються без змін.
31.12.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року про продовження строку дії договору до 31.12.2021 року.
31.12.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» укладено додаткову угоду №27 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року про продовження строку дії договору до 31.12.2022 року.
31.12.2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» укладено додаткову угоду №31 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року про продовження строку дії договору до 31.12.2023 року включно.
31.12.2023 року між сторонами укладено додаткову угоду №32 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року про продовження строку дії договору до 31.12.2024 року.
З Реєстру прав вимоги №246 від 29.08.2023 року складеного сторонами вищевказаними договору, ТОВ «Таліон плюс» прийняло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» право вимоги за кредитним договором №167498873 від 29.06.2023 року, укладеним з ОСОБА_1 , заборгованість яка станом на день формування звіту становить у загальній сумі 39556,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20000,00 грн. та заборгованості за відсотками - 19556,00 грн.
Згодом, 27.05.2024 року між ТОВ «Таліон плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу №27/0524-01, за умовами якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.
З Реєстру прав вимоги №1 від 27.05.2024 року складеного сторонами вищевказаними договору, ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» прийняло від ТОВ «Таліон плюс» право вимоги за кредитним договором №167498873 від 29.06.2023 року, укладеним з ОСОБА_1 , заборгованість яка станом на день формування звіту становить у загальній сумі 92004,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20000,00 грн. та заборгованості за відсотками - 72004,00 грн.
04.06.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Онлайн фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» укладено договір факторингу №04/06/25-Ю, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.
Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025 року, сторонами вищевказаними договору, ТОВ «Юніт Капітал» прийняло від ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» право вимоги за кредитним договором №167498873 від 29.06.2023 року, укладеним з ОСОБА_1 заборгованість яка станом на день формування звіту становить у загальній сумі 92004,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20000,00 грн. та заборгованості за відсотками - 72004,00 грн.
Відповідно до Акту прийому-передачу Реєстру Боржників за договором факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025 року, ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» передало ТОВ «Юніт капітал» Реєстр боржників в кількості 13254.
У відповідності до наданого до суду позивачем до виписки з особового рахунку вбачається, що у зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №167498873 від 29.06.2023 року, укладеним з ОСОБА_1 , в останнього наявна заборгованість у загальному розмірі 92004,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20000,00 грн. та заборгованості за відсотками - 72004,00 грн.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є зокрема договори та інші правочини.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст.634 ЦК України, договір приєднання, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
За правилом ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до положень ст. 207 ЦК України, в редакції станом на момент укладення договору, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Щодо укладення договору в електронній формі суд також зазначає, що статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частинами 5-8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.
Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до положень статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Якщо інше не встановлено законом, у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитодавець самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, а в разі збільшення процентної ставки - поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки протягом 15 календарних днів, що настають за днем, з якого застосовується нова ставка.
У разі незгоди позичальника із збільшенням процентної ставки позичальник зобов'язаний погасити заборгованість за договором у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дня отримання повідомлення про збільшення процентної ставки. З дня погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі зобов'язання сторін за таким договором припиняються. При цьому до моменту повного погашення заборгованості, але не більше 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про збільшення процентної ставки, застосовується попередній розмір процентної ставки.
У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен забезпечувати точне визначення розміру процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитодавець не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі визначається максимальний розмір процентної ставки, що може бути застосований.
Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Щодо цесії (переходу права вимоги, факторингу), суд також зазначає, що відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Досліджуючи подані до суду докази, судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 належним чином в електронній формі укладено договір кредитної лінії №167498873 від 29.06.2023 року, за умовами якого ОСОБА_1 надається у кредит грошові кошти в сумі 20000,00 грн.
Під час розгляду справи відповідачем не спростовувалось підписання договору кредитної лінії №167498873 від 29.06.2023 року.
Крім того, листом АТ КБ «Приватбанк» від 27.10.2025 року повідомлено, що на ім'я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_5 на яку 29.06.2023 року було здійснено зарахування коштів на суму 20000,00 грн.
Отже, наведені обставини підтверджують факт звернення відповідача до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та отримання ним кредитних коштів, що у свою чергу свідчить про виникнення між сторонами прав і обов'язків, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».
Також, судом встановлено, що позивачем належним чином набуто право вимоги за договором кредитної лінії №167498873 від 29.06.2023 року, укладеним з ОСОБА_1 .
У відповідності до наданої позивачем до суду до виписки з особового рахунку вбачається, що у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором №167498873 від 29.06.2023 року, яка в загальному розмірі становить 92004,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20000,00 грн. та заборгованості за відсотками - 72004,00 грн.
Вказаний розрахунок боргу є зрозумілим та доступним, в тому числі містить усю необхідну інформації щодо періоду та розміру виникнення боргу.
Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування вищенаведених обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог про стягнення заборгованості, надавши на підтвердження цих обставин належні, допустимі та достовірні докази.
Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом враховується, що відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підлягають задоволенню, стягненню з відповідача, у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору №167498873 від 29.06.2023 року, підлягає на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» заявлений до стягнення розмір заборгованості у загальному розмірі 92004,00 грн.
Щодо відшкодування судових витрат.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем під час пред'явлення позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
З урахуванням задоволення позову, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору підлягає 2422,40 грн.
Також, позивачем заявлено до відшкодування витрати на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із п. 2 ч. 3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні висновки містяться у додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження здійснення витрат пов'язаних з розглядом справи позивачем надано:
- договір №05/06/25-01 року про надання правничої допомоги від 05.06.2025 року, укладений між ТОВ "ЮНІТ КАПІТАЛ" та АБ "Тараненко та партнери", за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в повному обсязі та на умовах, передбачених даним договором;
- додаткову угоду №25770731388 до договору №05/06/25-01 року про надання правничої допомоги від 05.06.2025 року, укладену 05.06.2025 року про надання юридичної допомоги про захист прав та інтересі з питань, що відносяться до юрисдикції господарських судів, судів загальної юрисдикції, адміністративних судів по справам про стягнення заборгованості за кредитним договором зокрема укладеним з ОСОБА_1 ;
- акт прийому-передачі наданих послуг, згідно з якого сторонами погоджено, що правнича допомога відносно відповідача ОСОБА_1 становить в сумі 7000,00 грн.
Суд бере до уваги, що судові витрати позивача на професійну правничу допомогу пов'язані з розглядом справи, в повній мірі відповідають обсягу проведеної адвокатом роботи, складності справи та критерію розумності їх розміру.
Одночасно судом враховується, що відповідачем не надано жодних заперечень чи клопотань про зменшення заявлених позивачем до стягнення витрат на правничу допомогу.
Приймаючи викладене та задоволення позовних вимог в повному обсязі, обґрунтованість та співмірність понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, суд вважає, що у відповідності до положень статті 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягають 7000,00 грн.
Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом враховується, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі викладеного та керуючись ст. 1-18, 76-89, 133, 137, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 280-282, 352-354 ЦПК України, ст. 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 536, 599, 1048, 1049, 1050, 1054, 1077, 1078 ЦК України, суд,
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, 4А, офіс 10) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, 4А, офіс 10; код ЄДРПОУ 43541163) заборгованість за кредитним договором №167498873 від 29.06.2023 року, у загальній сумі 92004 (дев'яносто дві тисячі чотири) гривні 00 (нуль) копійок, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в сумі 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок; заборгованості за процентами - 72004 (сімдесят дві тисячі чотири) гривні 00 (нуль) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, 4А, офіс 10; код ЄДРПОУ 43541163) у відшкодування судових витрат - 9422 (дев'ять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок, які складаються з: витрат зі сплати судового збору - 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривень 40 (сорок) копійок та витрат на правову допомогу - 7000 (сім тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко