Справа № 944/4636/22
Провадження №2/944/163/25
24.11.2025 рокум.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Матвіїва І.М.
з участю секретаря судового засідання Леньо Б.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Яворів, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
Представник позивача адвокат Завада Т.Р. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якому просить визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок загальною площею 195,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати (одну другу) частину вказаного вище житлового будинку на праві власності за позивачкою.
В обґрунтування позову покликається на те, що 30 липня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. В подальшому, у зв'язку із відсутністю взаєморозуміння, рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 05.07.2022 у справі №944/1622/22 шлюб було розірвано. Під час розгляду справи про розірвання шлюбу питання щодо поділу спільного майна подружжя не вирішувалося.Зазначає, що спірний будинок знаходиться у спільній сумісній власності Позивача та Відповідача, так як був набутий у власність після укладення шлюбу та до розірвання шлюбу рішенням суду. На спірний будинок поширюється правова презумпція рівності часток у спільній сумісній власності, та немає жодних підстав для відступу від засади рівності часток. Попри те, що у свідоцтві про право власності зазначений один власник спірного будинку, це не скасовує факту належності кожній із сторін 1/2 частки у спільній сумісній власності. Згоди щодо поділу спільного майна між позивачем та відповідачем не досягнуто, з огляду на це є необхідність поділити спільне майно в судовому порядку.
23.09.2022 справа поступила у провадження судді Яворівського районного суду Львівської області Білецької М.О.
У зв'язку із настанням обставин, які унеможливлюють здійснення повноважень суддею Яворівського районного суду Львівської області Білецькою М.О., а саме довготривалою непрацездатністю у зв'язку з вагітністю та пологами, відповідно до розпорядження керівника апарату №242 від 23.12.2022 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» справу було повторно розподілено між суддями, справа передана для розгляду судді Матвіїву І.М.
Ухвалою судді Яворівського районного суду Львівської області від 23.02.2023 матеріали цивільної справи прийняті до розгляду. Відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
28.02.2023 року представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Романишин Я.О. в суд подано зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання боргу спільним зобов'язанням подружжя та відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач у задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю. На обґрунтування відзиву зазначив, що спірне нерухоме майно було побудоване у зареєстрованому шлюбі між сторонами, проте за кошти, отримані в борг ОСОБА_2 . Так, 12.02.2012 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_3 40 000.00 доларів США на будівництво будинку.
01.03.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про збільшення позовних вимог, в якій просить визнати спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку та житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати (одну другу) частину земельної ділянки та житлового будинку на праві власності за позивачем.
15.05.2025 від представника позивача адвоката Завада Т.Р. надійшов відзив на зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання боргу спільним зобов'язанням подружжя, відповідно до якого у задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю. На обґрунтування відзиву зазначив, що позивачем за зустрічним позовом не надано суду жодних доказів того, що відповідні кошти, отримані ним за борговою розпискою були використані в інтересах сім'ї. Відповідач за зустрічним позовом піддає сумніву справжність цієї боргової розписки, а тим паче те, що кошти, які ніби то були отримані, були використані в інтересах сім'ї.
23.01.2024 представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Романишин Я.О. в суд подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого, зустрічний позов ОСОБА_2 просить залишити без розгляду. Позов ОСОБА_1 в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , визнає, в іншій частині, що стосується земельної ділянки просить відмовити. Оскільки, земельна ділянка, набута дружиною, чоловіком за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.
Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 23.01.2024 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, представник позивача адвокат Голянська Ю.А. подала заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, представник відповідача ОСОБА_4 надіслав до суду клопотання про розгляд справи без їх участі. Позов ОСОБА_1 в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя на житловий будинок визнає, в іншій частині, що стосується земельної ділянки просить відмовити.
Зважаючи на викладене вище, суд вважає за можливе розглянути заяву за відсутності учасників справи.
Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку з неявкою у судове засідання учасників справи.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 12.11.2025, є дата складення повного судового рішення 24.11.2025.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, зважаючи на таке.
Відповідно до ст. 7 Загальної декларації прав людини всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом.
Загальна декларація прав людини у статті 8 гарантує право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Позивач ОСОБА_1 скористалася своїм правом та звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, у зв'язку з тим, що вона з відповідачем розірвала шлюб та має право на частини зазначеного майна, тому що було придбано ними за час перебування у шлюбі, у зв'язку з чим, вона не має можливості самостійно розпоряджатися своєю долею.
Відповідно до ч.1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Відповідно до ч.1 ст.109 СК України, подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.
Відповідно до ч. 3 ст. 109 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ч. 4 ст. 109 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.
З матеріалів справи вбачається, що 30.07.2009 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено шлюб, який зареєстрований у виконавчому комітеті Краковецької селищної ради Яворівського району Львівської області, про що складено відповідний запис №19. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_6 ».
Згідно з рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 05.07.2022 у справі №944/1622/22 шлюб було розірвано. Рішення набрало законної сили 05.08.2022.
Відповідно до ч.1 ст.72 СК України, позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.
Відповідно до ч.2 ст.72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу,застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Отже, позивач звернулась з позовом до суду в межах позовної давності поділу майна подружжя.
Спору стосовно користування спірним майном, що було придбано за час шлюбу, між позивачем та відповідачем на час розірвання шлюбу станом на 05 липня 2022 року не було, договір щодо поділу майна подружжя та договір щодо здійснення своїх прав та виконання обов'язків стосовно користування спірним майном, придбаного за час перебування у шлюбі, між позивачем та відповідачем на час розірвання шлюбу не укладалися.
Відповідно до ч.1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Цим правом закріплена недоторканість житла, яка проголошена також ст. 30 Конституції України. Відповідно до цього ніхто не може перешкоджати особі у законному володінні, користуванні чи розпорядженні своїм житлом, а будь-які порушення цих повноважень захищаються у встановленому законом порядку.
У зв'язку з цим необхідно звернутися до правових позицій Європейського суду з прав людини, а саме в розумінні пункту 1 ст.8 Конвенції, яка гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеними чи позбавленим свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав особи на житло (рішення у справі «Пауелта Райнер проти Великобританії» (PowellandRaynerv. TheU.K.) від 21.02.1990, статус рішення остаточне).
Такий загальний захист поширюється як на власника житла(рішення у справі «Джілов проти Великобританії» (Gilowv. theU.K.) від 24.11.1986 р., статус рішення остаточне), так і на наймача житла (рішення у справі «Ларкос проти Кіпру» (Larkosv. Cyprus) від 18.02.1999, статус рішення остаточне).
Судом встановлено, що згідно із свідоцтвом про права на нерухоме майно від 29.07.2014 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної ОСОБА_2 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №309081817 від 06.09.2022, ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно наданого позивачем Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості транспортного засобу, складеного ФОП « ОСОБА_7 », ринкова вартість житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 29 листопада 2022 року становить 1475500,00 грн.
Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 26.09.2022зазначено такі відомості про земельну ділянку: кадастровий помер земельної ділянки 4625886100:05:001:0057; цільове призначення - 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); категорія земель - землі житлової та громадської забудови; форма власності - приватна; площа земельної ділянки 0.21га; місце розташуванняс.Наконечне Друге Яворівського району Львівської області.
Згідно з копією державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК №934525 вбачається, що він виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку в с.Наконечне Друге Яворівського району Львівської області на підставі рішення Наконечнянської сільської ради 89 сесії 4 скликання №132 від 08.12.2011.
Таким чином, суд доходить висновку, що дійсно спірне майно було придбане під час перебування позивача та відповідача у зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таку ж норму містить стаття 368 ЦК України.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статей 69,70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Відповідно до ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно,набуте нею,ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Отже, норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов'язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0.0240 га. з кадастровим номером: 4625886100:05:001:0057; цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); площа земельної ділянки 0.21га; місце розташування с.Наконечне Друге Яворівського району Львівської області.
Згідно з рішенням Наконечнянської сільської ради 7 сесії 4 скликання №118 від 12.09.2011 вирішено передати гр. ОСОБА_2 у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з однієї сторони ОСОБА_8 , площею 0.21 га, що знаходиться в селі Наконечне Друге Яворівського району Львівської області. Зобов'язали виготовити Державний акт на право власності на земельну ділянку.
Згідно з усталеною судовою практикою застосування статті 71, статті 365 ЦК України суд визначає ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, якщо один із подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті71 СК України дій. При цьому визнання права на ідеальну частку у майні без його виділу в натурі є поділом майна подружжя у розумінні частини першої статті 71 СК України (постанова Верховного Суду від 04 жовтня 2023року в справі № 691/1240/18).
Таким чином, враховуючи, що житловий будинок загальною площею 195,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя стороною відповідача не надано, а тому, суд дійшов висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, по 1/2 частині.
Щодо поділу земельної ділянки.
Відповідач вважає, що земельна ділянка є його особистою власністю.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 в порядку безоплатної приватизації отримав у власність спірну земельну ділянку на підставі рішення Наконечнянської сільської ради 7 сесії 4 скликання №118 від 12.09.2011 «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд в селі Наконечне Друге Костюк Роману Дмитровичу».
Згідно з копією державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК №934525 вбачається, що він виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку в с.Наконечне Друге Яворівського району Львівської області на підставі рішення Наконечнянської сільської ради.
Відповідно до Закону України від 11 січня 2011 року № 2913 «Про внесення зміни до статті61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» статтю 61 СК України доповнено частиною п'ятою такого змісту: об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Зазначена норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України від 17 травня 2012 року № 4766 «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності 12 червня 2012 року.
Отже, з урахуванням наведених змін до СК України, правовий режим приватизованого державного земельного фонду змінювався.
При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із державного земельного фонду, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності дружини або чоловіка, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 442/6318/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 158/1378/20-ц від 31 січня 2023 року у справі № 587/2739/20.
Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
За змістом статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, відбувається одночасний перехід права власності на земельну ділянку.
Системний аналіз змісту статті120 ЗК України та статті377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 дійшла висновку, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, необхідно враховувати те, що норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства".
У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №686/9580/16 зроблено висновок, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Враховуючи наведені положення норм матеріального права, суд доходить висновку, що хоча спірна земельна ділянка і набута у власність ОСОБА_2 в порядку безоплатної приватизації, однак оскільки на ній знаходиться будинок, що є спільною власністю подружжя та які підлягають поділу, то до ОСОБА_1 переходить право власності на земельну ділянку та будинок.
Керуючись ст. 12, 13, 18,76, 81, 89, 263 - 265 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 1270, 1272 Цивільного кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , житловий будинок загальною площею 195, 8 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати 1/2 (одну другу) частину житлового будинку загальною площею 195, 8 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності за ОСОБА_1 .
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , земельну ділянку загальною площею 0,21 га, кадастровий номер 4625886100:05:001:0057, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати 1/2 (одну другу) частину земельної ділянки загальною площею 0,21 га, кадастровий номер 4625886100:05:001:0057, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.
Повне судове рішення складено 24 листопада 2025 року.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя І.М.Матвіїв