465/6480/25
2/465/3602/25
Іменем України
(заочне)
25.11.2025 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Баран О.І.,
за участі секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові, в порядку спрощеного провадження цивільну справу:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (код ЄДРПОУ:43311346, електронна адреса: finprommarket@gmail.com, місцезнаходження: 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9А, офіс 204),
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),
предмет позову: стягнення заборгованості за кредитним договором,
28 липня 2025 року уповноважений представник позивача через систему «Електронний суд» звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором № 73164562 про надання кредиту від 22.02.2025, що становить 19 350,00 грн. та складається із:
- суми заборгованості за основною сумою боргу - 6 000,00 грн;
- суми заборгованості за процентами - 450,00 грн;
- суми заборгованості за комісією - 900,00 грн;
- суми заборгованості за пенею/неустойкою - 12 000,00 грн.
Також просить вирішити питання про розподіл судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 500,00 грн.
Позовна заява мотивована укладенням відповідачем із первинним кредитором указаного кредитного договору та отримання відповідних кредитних коштів у сумі 6 000,00 грн, строком на 30 днів, із встановленням відсотків за користування такими коштами у розмірі 0,750 % щоденно, комісії за надання кредиту - 15% одноразово, пені у розмірі 4% за кожен день понадстрокового користування кредитом. Однак, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, право вимоги за якою перейшло до позивача.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 04.08.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи (а.с. 50-53).
Крім цього, ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 04.08.2025 задоволено клопотання представника позивача про витребування у АТ КБ «Приват Банк» (ЄДРПОУ 14360570, адреса: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) доказів, які становлять банківську таємницю, а ухвалою від 27.10.2025 повторно витребувано (а.с. 76-77).
Витребувані документи надійшли на адресу суду лише 11.11.2025 (вх.№ 35821/25) (а.с. 86-88).
Відповідач у встановлений строк правом на подання відзиву не скористався, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не надав.
Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У чергове судове засідання, призначене на 25.11.2025, сторони не з'явились.
У прохальній частині позову, а пізніше у заявах від 06.08.2025, 04.09.2025 та 30.10.2025, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, представник позивача просив про розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с. 3 зворот, 60-62, 72-74).
Відповідач про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, скерованими за його зареєстрованим місцем проживання (штрихкодові ідентифікатори ПАТ «Укрпошта» 0610271949351, 0610277770175, R067032495459), які повернулися на адресу суду із відміткою про їх вручення (а.с. 48, 66, 67, 75-75а, 89-90).
Між тим, неможливість вручення судової повістки у зв'язку відсутністю адресата за вказаною адресою, відповідно до постанови Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18, вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Відтак, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Крім цього, відповідно до п. 31, 32 рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2021 у справі «Сидоренко Світлана Василівна проти України», заява №73193/12 («Svitlana Vasylivna Sydorenko against Ukraine», https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-208971%22]}), хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов'язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені.
Для належного повідомлення відповідача про час і місце судових засідань суд також вжив заходів для направлення йому SMS-повідомлення та повідомлення у додаток «Viber» на абонентський номер телефону НОМЕР_2 , які йому доставлено 04.08.2025, 03.09.2025 та 30.10.2025 (а.с. 56, 71, 82).
Відтак, судом створено всі можливості для належної реалізації відповідачем своїх процесуальних прав і обов'язків. Однак, він такими не скористався, відзиву на позовну заяву не подав та допустив неодноразову неявку, при цьому заяв та клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.
Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Відповідно до ч.2 ст. 258 ЦПК України процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Суд, вивчивши матеріали справи, дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, які не з'явились, без фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Суд, з'ясувавши доводи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
22 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», в особі директора Білана Владислава Ігоровича, з однієї сторони, та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 73164562 (надалі - Договір) у формі електронного документа з використанням електронного підпису (а.с. 13 - 20).
Відповідно до п.п. 2.1 Договору, Кредитодавець зобов'язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Кредит»), на погоджений умовами Договору строк (надалі - «Строк кредиту»), шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку кредиту, або достроково, та сплатити Кредитодавцю плату (Проценти) від Суми кредиту та Комісію за надання кредиту.
Мета отримання Кредиту: придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 2.1.1. Договору).
Сторони у п. 2.2. Договору також погодили:
суму кредиту 6 000,00 грн (п. 2.2.1. Договору);
строк кредитування / Строк договору 30днів (п. 2.2.2. Договору);
процентну ставку / день 0,250% (фіксовану);
комісію за надання кредиту 15,00% від суми наданого Кредиту, що у грошовому виразі складає 900,00 грн, дату надання кредиту - 22.02.2025, дату повернення кредиту - 23.03.2025, денну процентну ставку - 0,750%, проценти за понадстрокове користування кредитом - 4,00% день, пеню - 4,00% день, орієнтовну реальну річну процентну ставку - 1186,17%, орієнтовну загальну вартість кредиту - 7 350,00 грн.
Відповідно до п. 6.1. Договору, за користування Кредитом Позичальник сплачує Кредитодавцю Проценти у розмірі, визначеному пунктом 2.2. Договору. Проценти за користування Кредитом нараховуються на суму Кредиту (його залишок), виходячи із строку фактичного користування Кредитом, за кожен день (календарну дату) користування Кредитом, починаючи з дня видачі Кредиту (включно) та включаючи день (дату) його повернення, до повного погашення Заборгованості за Договором.
Відповідно до п.6.2. Договору, за надання Кредиту Позичальник сплачує Кредитодавцю Комісію за надання кредиту, яка нараховується в день надання Кредиту та підлягає сплаті Позичальником в останній день користування Кредитом відповідно до п.2.2. Договору. Розмір Комісії, яка нараховується за надання Кредиту визначений п.п. 2.2.4. п. 2.2. Договору. Розмір Комісії за надання кредиту, яка підлягає сплаті Позичальником, включає в себе адміністративні та операційні витрати, які несе Кредитодавець під час розгляду Заявки та надання Кредиту. Комісія за надання кредиту підлягає сплаті виключно у випадку задоволення такої Заявки та укладення Договору. Послуга для Позичальника полягає в аналізі Заявки та наданні пропозицій з укладення кредитного договору, а також в швидкому прийнятті рішення щодо надання Кредиту.
Порядок укладення Договору унормовано розділом 5 «Технологія (порядок) укладення Договору та створення електронних підписів сторонами Договору», де зазначено:
- перед укладанням (підписанням) Договору, Позичальник ознайомлюється з Паспортом споживчого кредиту та Офертою, що містить в тому числі проект Договору, Політикою конфіденційності, Правилами надання коштів та банківських металів у кредит, іншою інформацією про Кредитодавця та послуги, які ним надаються, в тому числі на Сайті Кредитодавця: інформацію, передбаченою Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про захист персональних даних» (п. 5.1.);
- паспорт споживчого кредиту надається Позичальнику до укладення Договору за спеціальною формою, що встановлена Законом України «Про споживче кредитування» у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію» та містить всю необхідну інформацію, для прийняття Позичальником обґрунтованого рішення щодо укладення Договору. Позичальник не обмежений в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у Паспорті споживчого кредиту. Паспорт споживчого кредиту підписується Позичальником відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» із використанням Одноразового ідентифікатора (п.5.2.);
- до укладання (підписання) Договору, Позичальнику надається можливість вивчити умови Договору, включаючи усі його суттєві умови (у тому числі ті, які встановлюють детальний розпис загальної вартості Кредиту) шляхом ознайомлення з умовами Оферти, Паспортом споживчого кредиту, інформацією на Сайті тощо (п.5.3.);
- для прийняття рішення щодо укладання Договору, Позичальник має право звернутися до Кредитодавця за роз'ясненням інформації, викладеної у вищезазначених документах та задля забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано Договір до його потреб та фінансового стану (п.5.4.);
- договір укладається Сторонами дистанційно, в електронній формі, з використанням ІКС, в результаті чого, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», у Сторін Договору виникають цивільні права та обов'язки (п.5.5.).
- договір укладається відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (Акцепт) пропозиції (Оферти) укласти Договір в електронній формі та його підписання Сторонами шляхом використання електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Укладений (підписаний) таким чином Договір прирівнюється до укладеного договору в письмовій формі (п.5.6.).
Договір підписано відповідачем, з використанням одноразового ідентифікатора «73641». При цьому у розділі 12 Договору засоби зв'язку із відповідачем (+380671895624, ostapmaksymiv822@gmail.com) та номер електронного платіжного засобу: НОМЕР_3 (а.с. 19 зворот, 20).
Ідентифікація відповідача проведена за допомогою системи BankID НБУ, що підтверджується довідкою про ідентифікацію (а.с. 21).
Судом встановлено, що ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» свої зобов'язання перед відповідачем виконало, та 22.02.2025, через АТ «ТАСКОМБАНК» перерахувало грошові кошти в сумі 6 000,00 грн відповідачу, які того ж дня ним отримано, згідно із виписки АТ КБ «Приват Банк» (ЄДРПОУ: 14360570).
26 червня 2025 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено Договір факторингу № 26/06/25 (далі - Договір факторингу) пунктом 1.1 якого передбачено, що згідно умов цього договору клієнт зобов'язується відступити фактору прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 22 зворот).
Відповідно до п.2.1.3. Договору факторингу, перехід від клієнта до фактора прав вимоги відбувається в день підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимоги, після чого фактор стає кредитором по відношенню до Боржників та набуває всіх прав щодо боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Реєстр прав вимоги в паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованими електронними підписами уповноважених представників сторін у порядку, визначеному цим Договором за допомогою сервісу для обміну електронних документів «ВЧАСНО», є невід'ємною частиною цього Договору та підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги (а.с. 23).
Як вбачається з Реєстру прав вимоги №26/06/25-02 від 26.06.2025, підписаного на виконання указаного Договору факторингу, у ньому за № 231 вказано боржника, ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , кредитний договір № 73164562 від 22.02.2025, загальну заборгованість у розмірі 19 350,00 грн. та складається із:
- суми заборгованості за тілом кредиту - 6 000,00 грн;
- суми заборгованості за процентами - 450,00 грн;
- суми заборгованості за комісією - 900,00 грн;
- суми заборгованості за пенею - 12 000,00 грн (а.с. 30-32 зворот).
Також позивачем додано копію платіжної інструкції від 08.07.2025 щодо оплати реєстру прав вимог №26/06/25-02 від 26.06.2025 за Договором факторингу №26/06/25 від 26.06.2025 (а.с. 33 зворот).
Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов'язання за Договором не надано.
Оцінка судом
Щодо укладення між первинним кредитором та відповідачем кредитного договору
Відповідно до приписів статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Передбачено статтею 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною другою статті 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, відтак акцептуючи пропозицію первинного кредитора відповідач електронними підписами одноразовими ідентифікаторами у Договорі визнав та погодився на запропоновані кредитором умови користування та порядок надання ними грошових коштів.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).
Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Частина п'ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.
На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище Договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом первісного кредитора підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється їх воля, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що відповідач всі умови Договору цілком зрозумів та підтвердив те, що сторони Договору діяли свідомо, були вільні в його укладенні, вільні у виборі контрагента та умов Договору.
Оскільки вказаний Договір, який підписаний сторонами, є чинними, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, суд дійшов висновку про те, що між первісним кредитором та відповідачем як позичальником, виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.
Щодо доведення факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
На підтвердження укладення договорів факторингу і переходу до позивача права вимоги за кредитним договором укладеним первісним кредитором з відповідачем, позивач надав суду копії відповідних доказів, описаних вище, які є достатніми для доведення факту переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем та первісним кредитором.
Відтак, позивачем доведено факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем із первісним кредитором. Позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за вказаним кредитним договором
Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на нового кредитора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги кредитора справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
Тому наявність чи відсутність доказів повідомлення боржника про зміну кредитора у зобов'язанні не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Щодо заявленої суми стягнень
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти
Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Суд дійшов висновку, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису. Після підписання Договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки.
Суд вважає доведеним факт перерахування первинним кредитором відповідачу кредитних коштів за Договором, оскільки реквізити платіжної картки, на яку здійснено перерахунок і указана банківська картка належить саме відповідачу.
Відповідачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, наведений розрахунок не заперечено, власного не проведено, доказів його неправильності не надано.
Також відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення ним тіла кредиту та спростування доводів представника позивача про наявність заборгованості по тілу кредиту та відсотках саме у такому розмірі.
За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі №209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов'язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.
Будь-яких даних, що відповідач у добровільному порядку в повному обсязі або хоча б частково погасив нараховану заборгованість за кредитним договорам матеріали справи не містять.
Перевіряючи належність розрахунку заборгованості за процентами, суд також дійшов висновку щодо його відповідності умовам кредитування.
Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова про нарахування одноразової комісії за надання кредиту не є нікчемною. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20.09.2024 у справі № 331/2974/23 (провадження № 61-7620св24).
Щодо стягнення з відповідача заборгованості за неустойкою
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов'язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов'язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків, саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому, це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов'язання, так і після, але до виконання тих зобов'язань, які виникли на його підставі.
Пеня, як різновид неустойки, характеризується такими ознаками: а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях; б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер нарахування пені за кожен день прострочення.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).
Відповідно до п. 18 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, в редакції Закону України від 15.03.2022 (набув чинності 17.03.2022) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Станом на день звернення до суду з позовом у даній справі воєнний стан на території України діяв і продовжується на час прийняття рішення у справі.
Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22);
на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Аналогічні висновки Верховним Судом підтримувалися неодноразово у інших постановах (наприклад у постановах від 31.01.2024 у справі №183/7850/22, від 28.11.2024 у справі № 756/8788/22, від 07.04.2025 у справі № 751/2085/24, тощо).
Ураховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення неустойки задоволенню не підлягають.
Відтак, позов підлягає до задоволення частково, в розмірі 7 350,00 грн, що складається із:
- суми заборгованості за основною сумою боргу - 6 000,00 грн;
- суми заборгованості за процентами - 450,00 грн;
- суми заборгованості за комісією - 900,00 грн.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд враховує, що ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
При зверненні до суду позивачем сплачено 2422,40 грн судового збору (а.с. 6, 47).
Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 7 350,00 грн, що становить 37,98 % (7 350,00 х 100 % : 19 350,00), а тому судовий збір у пропорційному розмірі - 920,03 грн потрібно покласти на відповідача.
Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Крім цього, представник позивача просить суд стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 3 500,00 грн.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пункт 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України визначає однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи (ст. 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).
Згідно із частинами 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до змісту додаткової постанови від 30.01.2025 у справі № 923/69/22 Верховний Суд наголосив на тому, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України (ч. 1 ст. 86 ГПК України), суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України (ст. 74 ГПК України) сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. 76-80 ЦПК України.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду копії Договору №01-11/24 від 01.11.2024 про надання правничої допомоги, а також витягу з Акта №16-П від 11.07.2025 приймання-передачі наданої правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги №01-11/24 від 01.11.2024 на суму 3 500,00 грн, Акта приймання-передачі справ на надання правничої допомоги, платіжної інструкції від 11.07.2025 про здійснення оплати за Актом №16-П, ордера серії АХ №1149961 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2099 (а.с. 34-41).
Як вбачається із наданих письмових доказів між сторонами досягнуто згоди щодо надання правничої допомоги в розмірі 3500,00 грн за надання професійної правничої допомоги у справі, що розглядається. З урахуванням висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 329,30 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» 7 350 (сім тисяч триста п'ятдесят) гривень 00 копійок заборгованості за кредитним договором №73164562 від 22.02.2025.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» 1 329 (одну тисячу триста двадцять дев'ять) гривень 30 копійок витрат на професійну правничу допомогу та 920 (дев'ятсот двадцять) гривень 03 копійки судового збору.
В задоволені решти вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної чинності, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено 25.11.2025.
Суддя: Баран О.І.