Справа №463/7216/25
Провадження №2/463/2109/25
18 листопада 2025 року м. Львів
Личаківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Білоуса Ю.Б.,
за участю секретаря с/з Козак О.В.,
представника позивача адвоката Голеня І.Р.
розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м.Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення,
встановив:
Короткий зміст позовним вимог
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Просить стягнути з відповідача на його користь майнову шкоду в розмірі 10 000,00 грн., моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн.
Позов мотивує тим, що ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 11.06.2025 року у справі №464/599/17, провадження №1-кп/464/454/25, вирішено: клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 про закриття кримінального провадження - задоволити. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КК України у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ч.1 ст. 49 КК України. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, закрити у зв'язку із звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням, - залишити без розгляду.
Згідно вказаної ухвали суду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, стосувалось події, яка мала місце 21.10.2016 близько 19:00 год. за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_1 .
Внаслідок вчиненого відповідачем ОСОБА_2 кримінального правопорушення та спричинення позивачу ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, останньому спричинено матеріальну та моральну шкоду, яку позивач оцінює в розмірі 10 000,00 грн. та 30 000,00 грн. відповідно.
Обгрунтовуючи відповідний розмір заподіяної шкоди позивач у позовній заяві зазначив про наступне.
Матеріальна (фізична) шкода полягає у заподіянні Позивачу тілесних ушкоджень, нанесенні ударів по тілу, заподіянні шкоди його здоров'ю, що спричиняло біль в момент нанесення. А враховуючи стан його зоров'я, загрожувало йому життю. Заподіяння тілесних ушкоджень зумовило необхідність придбання ліків та проведення лікування впродовж тривалого часу в першу чергу від перенесеного стресу, збереження функціонування сечовивідної системи, добирання на транспорті до лікувального закладу, проведення відповідних аналізів, досліджень тощо. Вартість знищених Відповідачем окулярів, лінз на суму 2379, 00 грн. підтверджується товарним чеком від 24 вересня 2016 року на суму 2379, 00 грн. напередодні придбаного товару. При цьому, розмір грошових коштів, витрачених на придбання ліків, транспортні витрати складає 10 000 грн., без врахування витрат пов'язаних на проведення реабілітації тощо. Інші фіскальні чеки, що підтверджують факт купівлі ліків, проходження медичних досліджень, дослідження, аналізи знищились у зв'язку із вигоранням (тривалим зберіганням).
Внаслідок злочинних дій відповідача позивачу також спричинено моральні та фізичні страждання, які продовжуються по сьогоднішній день. У позивача часто болить голова, поганий сон. Зазначений психоемоційний стан значно погіршує і без того важкий стай його здоров'я. Відчуває страх у зв'язку з можливість повторного нападу Відповідачем. Непокаране зло має властивість множитися. Компенсацію завданої моральної шкоди він визначив у розмірі 30 000 грн. Вказані грошові кошти необхідні для відновлення нормального психічного стану, оздоровленні та відпочинку у відповідних оздоровних закладах, налагодженні нормальних відносин з оточуючими в сім'ї, реабілітації тощо.
Так як відшкодувати заподіяну шкоду в добровільному порядку відповідач відмовляється, а тому позивач звернувся до суду з відповідним позовом, який просить задовольнити.
Рух справи
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 серпня 2025 року головуючим суддею у даній цивільній справі визначено суддю Білоуса Ю.Б.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2025 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Позиції учасників по справі
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити з підстав, передбачених в позові.
Відповідач в судові засідання 06 листопада 2025 року та 18 листопада 2025 року не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце їх проведення, про причини неявки до суду не повідомив, відзиву на позов або клопотання про відкладення розгляду справи не подав.
За таких обставин, відповідно до ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести судове засідання у відсутності відповідача у справі та ухвалити заочне рішення на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Фактичні обставини справи
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.
Судом встановлено, що вироком Франківського районного суду м.Львова від 17.06.2024 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 30 (тридцяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п'ятсот десять гривень) грн. Звільнено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, на підставі ч.5 ст.74, ст. 49 КК України. Цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням, залишено без розгляду. Роз'яснено право потерпілого подачі позову в порядку цивільного судочинства (а.с.20-21).
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 26.11.2024 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури Таргонія О. В. задоволено. Вирок Франківського районного суду м. Львова від 17.06.2024 року відносно ОСОБА_2 скасовано і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції (а.с.22).
Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 11.06.2025 року у справі №464/599/17, провадження №1-кп/464/454/25, вирішено: клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 про закриття кримінального провадження - задоволити. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КК України у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ч.1 ст. 49 КК України. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, закрити у зв'язку із звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням, - залишити без розгляду (а.с.23-25).
Згідно вказаної ухвали суду від 11.06.2025 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, стосувалось події, яка мала місце 21.10.2016 близько 19:00 год. за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_1 .
«Згідно з обвинувальним актом, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_2 21.10.2016 близько 19:00 год. прибув за адресою: АДРЕСА_1 , натиснув на дзвінок квартири АДРЕСА_2 , в якій проживають потерпілий ОСОБА_1 , його співмешканка ОСОБА_3 та мати ОСОБА_4 . На запитання ОСОБА_1 : «Хто там?», ОСОБА_2 представився працівником комунального підприємства «Львівобленерго» і таким чином, потрапив в коридор даної квартири, де перебував потерпілий ОСОБА_1 .
Маючи умисел спрямований на спричинення тілесних ушкоджень, ОСОБА_2 одразу наніс удар потерпілому ОСОБА_1 правою рукою в праве око, внаслідок чого, розбив праве скло окуляр. В результаті отриманого удару потерпілий ОСОБА_1 почав втрачати рівновагу, а ОСОБА_2 , продовжуючи свій злочинний умисел, схопив ОСОБА_1 обома руками за тулуб та штовхнув, в результаті чого потерпілий ОСОБА_1 впав на стілець на праву бокову поверхню тіла, який знаходився в кімнаті при вході, і в кінцевому результаті опинився на підлозі. ОСОБА_2 , продовжуючи свій злочинний умисел, наблизився до лежачого на підлозі ОСОБА_1 та наніс декілька ударів ногами та руками по всьому тілу.
Після цього, схопив ОСОБА_1 за футболку, в яку він був одягнений цього дня, та заволік останнього на кухню, де продовжив наносити удари кулаками обох рук по голові та ногами по тілу. В процесі того, коли ОСОБА_1 намагався підвестись, ОСОБА_2 наніс потерпілому удар правою ногою в ліве око, після чого покинув приміщення вищезазначеного помешкання.
В результаті вказаних дій у ОСОБА_2 , згідно із висновком експерта №2100 від 24.10.2016, виявлено: рану в ділянці правої брови, синці на обличчі, на тулубі, на правій руці, на лівій нозі, в ділянках обох кульшових суглобів, садна на обличчі, на правій руці, на лівій нозі, які утворились від дії тупих предметів, могли виникнути 21 жовтня 2016 року та відносяться до легкого тілесного ушкодження.
Таким чином, ОСОБА_2 обвинувачується в умисному спричиненні легкого тілесного ушкодження ОСОБА_1 , тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України».
Внаслідок вчиненого відповідачем ОСОБА_2 кримінального правопорушення та спричинення позивачу ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, останньому спричинено матеріальну та моральну шкоду, яку позивач оцінює в розмірі 10 000,00 грн. та 30 000,00 грн. відповідно та з вимогою про стягнення якої в судовому порядку звернувся до суду позивач.
Обгрунтовуючи відповідний розмір заподіяної шкоди позивач у позовній заяві та представник позивача в наданих в судовому засіданні поясненнях зазначив про наступне.
Матеріальна (фізична) шкода полягає у заподіянні Позивачу тілесних ушкоджень, нанесенні ударів по тілу, заподіянні шкоди його здоров'ю, що спричиняло біль в момент нанесення. А враховуючи стан його зоров'я, загрожувало йому життю. Заподіяння тілесних ушкоджень зумовило необхідність придбання ліків та проведення лікування впродовж тривалого часу в першу чергу від перенесеного стресу, збереження функціонування сечовивідної системи, добирання на транспорті до лікувального закладу, проведення відповідних аналізів, досліджень тощо.
Вартість знищених Відповідачем позивачу окулярів, лінз на суму 2379, 00 грн. підтверджується товарним чеком від 24 вересня 2016 року на суму 2379, 00 грн. напередодні придбаного товару (а.с.16).
Як пояснив представник позивача, розмір грошових коштів, витрачених на придбання ліків, транспортні витрати складає 10 000 грн., без врахування витрат пов'язаних на проведення реабілітації тощо. Інші фіскальні чеки, що підтверджують факт купівлі ліків, проходження медичних досліджень, дослідження, аналізи знищились у зв'язку із вигоранням (тривалим зберіганням), а тому представити суду такі не вдається за можливе.
Внаслідок злочинних дій відповідача позивачу також спричинено моральні страждання, які продовжуються по сьогоднішній день. Як зазначив у поданому позові позивач, спричинена йому моральна шкода полягає в тому, що у нього часто болить голова, поганий сон. Зазначений психоемоційний стан значно погіршує і без того важкий стай його здоров'я. Відчуває страх у зв'язку з можливість повторного нападу Відповідачем. Компенсацію завданої моральної шкоди він визначив у розмірі 30 000 грн. Зазначив, що вказані грошові кошти необхідні для відновлення нормального психічного стану, оздоровленні та відпочинку у відповідних оздоровних закладах, налагодженні нормальних відносин з оточуючими в сім'ї, реабілітації тощо.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо відшкодування майнової шкоди
Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто збитками є фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені особою, або які мають бути нею зроблені, та упущену вигоду. При цьому, вказані витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням порушеного права особи, а саме, без здійснення таких витрат є неможливим відновлення порушеного права особою.
Для відповідальності у деліктних правовідносинах має бути наявний склад цивільного правопорушення: шкода; протиправна поведінка особи; причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою; вина особи.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов'язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.
Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).
Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Отже, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому особа, яка заявляє вимоги щодо відшкодування майнової шкоди доводить лише факти заподіяння такої шкоди.
Відповідно до положень ст.1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 звернула увагу на те, що Європейський суд з прав людини - далі ЄСПЛ, проаналізувавши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, чинній до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення в Україні ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі "Петльований проти України", заява № 54904/08, та від 16 грудня 2014 року у справі "Золотюк проти України", заява № 3958/13).
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.
Статтею 284 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження. Всі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати. До нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження належить, зокрема, звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
Нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається (див. постанову Верховного Суду від 01 лютого 2024 року у справі № № 930/497/23(провадження № 51-4798км23).
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 398/571/15-ц (провадження № 61-1059св20) висловлено правову позицію, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.
У постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 346/4425/18 (провадження № 61-7008св21) зроблено висновок про те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України є нереабілітуючими обставинами, тому відповідач повинен відшкодувати позивачу заподіяну з його вини шкоду.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року в справі № 367/6377/17 (провадження № 61-975св23).
Хоч кримінальне провадження щодо відповідача закрито судом без встановлення обставин та дослідження доказів, однак воно було закрито не з причин відсутності події або складу злочину, а саме у зв'язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючою обставиною. Тому звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК України не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду. Таким чином, подання клопотання про закриття кримінального провадження за закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності є правом обвинуваченого, однак це не спростовує нереабілітуючий характер відповідної підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності, що не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду (постанова КЦС ВС від 16 жовтня 2025 року, справа № 352/515/25, провадження № 61-11193св25).
За змістом частини шостої статті 82 ЦПК України не лише вирок, але і ухвала про закриття кримінального провадження із звільненням від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду у цивільному провадженні виключно в питаннях, чи мало місце діяння (кримінальне правопорушення) та чи вчинене воно цією особою.
Відповідно до частини третьої статті 285 КПК України обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз'яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати про закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку.
З представлених документів та наданих представником позивача в судовому засіданні пояснень судом встановлено, що між спричиненою позивачу матеріальною шкодою та вчиненим кримінальним правопорушенням існує прямий причинно-наслідковий зв'язок. Доказів на спростування такого стороною відповідача суду не представлено.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що документально підтверджений розмір матеріальної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 2379,00 грн. (витрати на оправу та лінзу - а.с.16), інша частина витрат, заявлена позивачем, належним чином жодними доказами не підтверджена.
Щодо відшкодування моральної шкоди
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Таким чином, цивільне законодавство у деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини особи, яка завдала шкоду (завдавача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв'язок між ними.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті (частина 1 статті 1167 ЦК України).
Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичний або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позові про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується (постанова КЦС ВС від 09 квітня 2024 року, справа № 584/947/20, провадження № 61-10387св22).
При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із характеру, тривалості, обсягу та змісту фізичних та душевних страждань, яких позивач (потерпілий) зазнав, зокрема душевних стражданнях, які пов'язані з моральними переживаннями за своє здоров'я, а також в негативних переживаннях після вчиненого кримінального правопорушення.
Таким чином, враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, зміни в його звичному способі життя, неможливість незалежно від часу та зусиль відновити попередній стан, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про необхідність стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди, заподіяної позивачу, у сумі 5 000,00 грн.
Щодо стягнення судових витрат
Відповідно до ст. 133 ПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно положень ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що при зверненні до суду із позовом позивач був звільнений від сплати судового збору, оскільки є особою з інвалідністю 2 групи, що стверджується долученою до матеріалів справи копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 . За заявлені вимоги підлягав до сплати судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
Відповідно до положень ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Здійснюючи розподіл понесених позивачем судових витрат суд виходить з наступного.
Так як позов задоволено на 18,45 % від заявленої ціни позову (7 379,00 грн. від 40 000,00 грн.), то з відповідача на користь держави підлягає до стягнення 223,47 грн. судового збору (18,45 % від 1 211,20 грн.).
Керуючись статтями 10,12,13,76-80,259,263,264,273, 280-282,354,355 ЦПК України, статтями 23,1166,1177 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 2379,00 грн. (дві тисячі триста сімдесят дев'ять гривень нуль копійок) та моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн. (п'ять тисяч гривень нуль копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 223,47 грн. (двісті двадцять три гривні сорок сім копійок) судового збору.
В решті вимог позову - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка подається до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 );
Відповідач: ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 );
Суддя Юрій БІЛОУС