Справа № 462/7796/25
24 листопада 2025 року м. Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О. Б., секретаря судового засідання Глушко С. І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділення поліції № 1 (м. Любомль) Ковельського РУП ГУ НП у Волинській області, Головне управління Національної поліції у Волинській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
встановив:
представник позивача - адвокат Яцишин А. В. звернувся до Залізничного районного суду м.Львова з адміністративним позовом, у якому просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5507298 від 17.08.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП з накладенням на останнього адміністративного стягнення у виді штрафу розмірі 510,00 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, від 17.08.2025 року серії ЕНА № 5507298 його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП із накладенням штрафу в розмірі 510 грн. Позивач зазначає, що 17.08.2025 року він не вчиняв жодного порушення Правил дорожнього руху, а докази протилежного відсутні. Зокрема, він не здійснював проїзду перехрестя на жовтий сигнал світлофора. На його вимогу надати докази нібито вчиненого ним порушення, а саме проїзду на заборонний сигнал світлофора, відповідачем таких доказів надано не було. Відповідачем не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення позивачем ПДР України. До оскаржуваної постанови не долучено жодного доказу, що підтверджував би наявність події адміністративного правопорушення та вину позивача. Не зазначено й про те, що під час розгляду адміністративної справи позивач заперечував щодо порушення ним Правил дорожнього руху, а також його мотиви таких заперечень. Позивачу також невідомі мотиви складення постанови відносно нього. Таким чином, на переконання позивача, у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, у зв'язку з чим просить суд позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 08.10.2025 року позивачу поновлено строк звернення з адміністративним позовом до суду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку ст. 286 КАС України, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
12.11.2025 року через підсистему «Електронний суд» на адресу суду від представниці відповідача Заяць А. М. надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в якому вона просить залишити без розгляду указаний адміністративний позов у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду без поважних причин. Клопотання мотивує тим, що у постанові зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від підпису щодо отримання її копії, про що зроблено відповідну відмітку. З наданого суду відеозапису з боді-камери поліцейського встановлено, що під час розгляду справи працівник поліції діяв у межах закону, зокрема неодноразово пропонував позивачу отримати копію постанови, однак останній свідомо відмовився. Таким чином, позивач був обізнаний про факт винесення постанови та її зміст безпосередньо 17 серпня 2025 року у день її винесення, водночас у позовній заяві позивач посилається на те, що копію постанови отримав поштовим зв'язком 13 вересня 2025 року, що, на його думку, є підставою для поновлення строку звернення до суду. Однак навіть у разі врахування цієї дати як початку перебігу строку, 10-денний строк на оскарження сплив 23 вересня 2025 року, тоді як позов подано 06 жовтня 2025 року понад два тижні після закінчення строку, визначеного законом. Позиція позивача про те, що поліцейський не вручив копію постанови на місці події, спростовується наданими доказами, а саме відеозаписом із боді-камери, який беззаперечно підтверджує факт роз'яснення змісту постанови та відмови від її отримання. Така відмова є свідомим волевиявленням позивача, що виключає можливість посилання на неотримання постанови як на об'єктивну перешкоду щодо дотримання строків звернення до суду. Просить позовну заяву залишити без задоволення а розгляд справи проводити без участі відповідача.
У судове засідання учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились.
У матеріалах справи міститься заява представника позивача - адвоката Яцишина А. В. про розгляд справи за його та позивача відсутності, позовні вимоги підтримує та просить такі задовольнити /а.с.18-19/.
В силу вимог ч. 3 ст. 268 КАС України та з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.10.2024 року у справі № 990/147/23, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а тому суд постановив проводити судовий розгляд справи за відсутності належним чином повідомлених учасників справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Щодо заявленого представником відповідача клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За приписами ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
При цьому, суд враховує, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України, п. 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 року у справі Меньшакова проти України).
У рішенні від 18.10.2005 року у справі МШ Голуб проти України ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Процесуальні норми КАС України, якими врегульовано перебіг строків звернення до суду визначають, що перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і не пов'язує їх з моментом, коли особа почала вважати, що діями, рішеннями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень ці права чи інтереси порушено.
Водночас пропуск строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається та вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Так, за приписами ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
При цьому поновлення строку не є обов'язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Для цього учасник справи, як особа, яка зацікавлена у поданні відповідного процесуального документа, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Водночас обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 року у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
У вказаній позовній заяві зазначено, що позивач отримав копію оскаржуваної постанови засобами поштового зв'язку лише 13.09.2025, а отже останнім днем строку подачі позову згідно ст. 120 КАС України є 23.09.2025 року.
Із комп'ютерної програми документообігу загальних судів «Д-3» та позовної заяви вбачається, що позивач вперше звернувся із позовною заявою до суду 18.09.2025 року, однак ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 23.09.2025 року у справі № 462/7182/25 таку було залишено без руху, а в подальшому ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 30.09.2025 року повернуто у зв'язку із неусуненням недоліків, що у свою чергу не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Крім цього, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 08.10.2025 року у межах даної справи позивачу поновлено строк на подання такого адміністративного позову, а відтак суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено десятиденний строк звернення до суду із позовом, встановлений ч. 2 ст. 286 КАС України, яка є спеціальною нормою та підлягає застосуванню у даній справі.
З огляду на викладене, клопотання представника відповідача Заяць А. М. про залишення адміністративного позову без розгляду у справі № 462/7796/25 слід залишити без задоволення.
Суд, з'ясувавши доводи на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Із змісту ст. 5 КАС України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 17.08.2025 року Інспектором відділення поліції № 1 (м. Любомль) Ковельського районного управління поліції ГУ НП у Волинській області капітаном поліції Вегерою Олександрович Петровичем винесено постанову серії ЕНА № 5507298 про накладення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адміністративного стягнення у виді штрафу розмірі 510,00 грн. Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 17.08.2025 року о 17 год. 30 хв. у м. Любомль по вул. Володимирській, 3, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом проїхав перехрестя на заборонений «жовтий» сигнал світлофору, чим порушив п. 8.7.3.ґ ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП /а.с. 5/.
Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Статтею 7 КУпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Положеннями ст. 222 КУпАП України встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про порушення Правил дорожнього руху.
Згідно п. 11 ч. 1 ст. 23, п.1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Відповідно до п. 4 розділу I Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція № 1395), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, відтак інспектор діяв в межах наданих йому повноважень.
Згідно із ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону № 3353-XII встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР України).
Згідно з п. 1.3, 1.9. ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з підпунктом «б» пункту 2.3 ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Пунктом 8.7 ПДР України передбачено, що світлофори (додаток 3) призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально. Сигнали світлофора можуть бути з нанесеною суцільною чи контурною стрілкою (стрілками), із силуетом пішохода, X-подібні.
Згідно з п. 8.7.3.ґ ПДР України жовтий забороняє рух і попереджує про наступну зміну сигналів.
Відповідно до п. 8.10 ПДР України у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.69 «Місце зупинки», якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.
Згідно ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема, фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.
На підтвердження правомірності винесеної постанови відповідач надав суду відеозапис з нагрудної камери інспектора поліції та відеозапис з автомобільного відеореєстратора.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності в п. 7 містить посилання на технічний запис, за допомогою якого здійснено відеозапис, що частково спростовує доводи представника позивача про недотримання відповідачем встановлених ч. 3 ст. 283 КУпАП вимог до змісту постанови по справі про адміністративне правопорушення.
З огляду на викладене, надані відповідачем відеоматеріали, з яких вбачається факт вчинення правопорушення позивачем, є належними доказами та мають враховуватися судом при розгляді справи.
Твердження позивача про те, що йому, нібито, на його вимогу надати докази вчинення ним указаного правопорушення, а саме відеозапис, таких надано не було, є безпідставними, оскільки з відео відео з нагрудних камер поліцейського 2025_0817_171518_0000000_000000_0018.mp4 вбачається, що 17.08.2025 року приблизно о 17:15:32 працівник поліції підходить до транспортного засобу, представляється, повідомляє водію про вчинене правопорушення, надалі водій автомобіля не погоджується з тим, що він проїхав перехрестя на заборонений жовтий сигнал світлофору, інспектор разом з позивачем прямує до службового автомобілю, де позивачу до та під час винесення постанови працівником поліції на його вимогу неодноразово було продемонстровано відеозапис з автомобільного відеореєстратора службового автомобіля (відео з нагрудних камер поліцейського 2025_0817_171518_0000000_000000_0018.mp4, часові відмітки 17:23:20, 17:25:51), а отже указаним відеозаписом зафіксовано, як останнього ознайомлюють з відеозаписом з автомобільного реєстратора.
З відеозапису з автомобільного відеореєстратора службового автомобіля вбачається, що о 17:14:39 на світлофорі починає мигати зелений сигнал, після чого транспортний засіб водій Skoda Octavia під керуванням позивача приблизно о 17:14:49 здійснює проїзд регульованого перехрестя на заборонений жовтий сигнал світлофора.
Після цього зазначений транспортний засіб був зупинений поліцейськими. За кермом зупиненого транспортного засобу був позивач.
Крім того, суд критично оцінює доводи позивача про те, що він не здійснював проїзд регульованого перехрестя на заборонений жовтий сигнал, оскільки із відеозаписів із нагрудних камер поліцейського, долучених відповідачем до матеріалів справи, встановлено, що під час спілкування з працівником поліції позивач ОСОБА_1 неодноразово сам підтверджував факт проїзду на жовтий сигнал світлофора, мотивуючи свої дії необхідністю уникнути дорожньо-транспортної пригоди (відео з нагрудних камер 2025_0817_171518_0000000_000000_0018.mp4, часові відмітки: 17:15:38, 17:16:04, 17:17:07, 17:17:18, 17:26:03, 17:26:23, 17:27:57).
Указані відеозаписи позивачем не спростовано.
Позивачем також не доведено порушення відповідачем будь-яких правових норм щодо розгляду справи про вчинення адміністративного правопорушення, не встановлено невикористання відповідачем передбачених законом засобів доказування, обов'язковість використання яких була б встановлена законом.
Таким чином, сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для сумніву, що відповідач діяв неправомірно. Пояснення позивача вказують лише на його намагання уникнути несприятливих для нього наслідків у зв'язку із притягненням до адміністративної відповідальності, але не вказують на неправомірність дій відповідача.
Суд зазначає, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладено на відповідача, отже саме він зобов'язаний довести правомірність складання постанови про притягнення позивача до відповідальності, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами порушення позивачем ПДР України.
Водночас суд зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
У відповідності до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у п. 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на досліджені судом докази вбачається, що позивач здійснив проїзд на жовтий сигнал світлофора, не зупинив свій транспортний засіб у місці, визначеному пунктом 8.10 ПДР України, чим порушив вимоги пункту 8.7.3.ґ ПДР України і правомірно притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
До такого ж висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 751/5437/17.
Крім цього, вирішуючи питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, поліцейський, який є посадовою особою та виконує посадові інструкції, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись Правилами дорожнього руху України, встановив порушення ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України та виніс законну постанову у справі про адміністративне правопорушення.
За таких обставин правильним є висновок, що вказаними відеозаписами підтверджуються обставини викладені у оскаржуваній постанові та спростовуються доводи позивача щодо недопущення порушень Правил дорожнього руху, а окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Аналогічний за своєю суттю і змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 753/4366/17, від 11.09.2018 року у справі № 826/11623/16, від 14.08.2018 року у справі № 826/15341/15.
Відтак, суд приходить висновку, що доводи позивача не спростовують доводів відповідача, суперечать доказам у справі, а у своїй сукупності свідчать про бажання позивача з формальних причин та мотивів уникнути адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Оцінюючи вищеописані зібрані та досліджені докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об'єктивному взаємозв'язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності процесуальними нормами, відтак суд вважає, що при ухваленні оскаржуваної позивачем постанови про притягнення його до відповідальності факт вчинення особою інкримінованого адміністративного правопорушення був доведений поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що підстав для задоволення заявлених вимог немає.
У випадку залишення позову без задоволення, витрати відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 122, 247, 251, 252, 287 - 293 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 19, 25, 90, 168, 246, 258, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділення поліції № 1 (м. Любомль) Ковельського РУП ГУ НП у Волинській області, Головне управління Національної поліції у Волинській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності- залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач-1: Відділення поліції № 1 (м. Любомль) Ковельського РУП ГУ НП у Волинській області, місцезнаходження: 44301, Волинська область, м. Любомль, вул. Володимирська, 3.
Відповідач-2: Головне управління Національної поліції у Волинській області, код ЄДРПОУ: 40108604, місцезнаходження: 43025, м. Луцьк, вул. Винниченка, 11.
Суддя: Постигач О. Б.