Справа № 523/13150/24
Провадження №2/523/3814/25
"03" листопада 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд міста Одеси, в складі:
головуючого - судді Аліної С.С.
за участю секретаря судового засідання - Томілко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про припинення права власності на частку та стягнення матеріальної компенсації вартості частки,-
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку та стягнення матеріальної компенсації вартості частки в якому просила:
-Припинити право власності ОСОБА_1 на частку квартири АДРЕСА_1 та визнати право власності на частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;
-Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 ) грошову компенсацію вартості частки квартири АДРЕСА_1 , в сумі 300216,0 грн.;
-Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 ) судові витрати ОСОБА_1 на проведення експертного дослідження в сумі 8000,0 грн. та сплату судового збору в сумі 4213,36 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 , зазначає, що квартира АДРЕСА_1 є двокімнатною квартирою, загальною площею 50,3 кв.м та житловою площею 27,5 кв.м. Наведена квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_3 та його дружині - ОСОБА_2 в рівних частках, тобто по 1/2.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складалась з 1/2 частки зазначеної квартири АДРЕСА_1 .
Спадкоємицями ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом є його дочка від попереднього шлюбу - ОСОБА_1 та його дружина - ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.03.2024р., що видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поліщук Г.П. та зареєстроване за №705, спадкова справа №77/2023, ОСОБА_1 належить на праві власності 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 .
Свідоцтво про право власності на спадщину на частку спадкового майна - частку квартири АДРЕСА_1 видано ОСОБА_2 .
Таким чином, ОСОБА_2 належить на праві власності частки квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 належить на праві власності 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 .
З часу набуття Позивачем права власності на частку вище вказаної квартири в порядку спадкування, вона не має доступу до нього, натомість Відповідач користується усією приведеною квартирою АДРЕСА_1 . Позивач позбавлена можливості користуватися та володіти належною їй часткою квартири через неприязне відношення до Позивача з боку Відповідача а також те, що її частка не виділена в натурі.
Висновком №028/2024 від 19.07.2024р. будівельно-технічного та оціночно- будівельного експертного дослідження для подання до суду, що складений за результатом експертного дослідження, проведеного експертом ПП «Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. Скибінського С.С.» Скибінською Т.М. підтверджується, що відповідно до вимог нормативно-правових та нормативно-технічних актів у галузі будівництва неможливо з технічної точки зору виділити в натурі частину квартири АДРЕСА_1 , так як, відсутня технічна можливість співвласнику !4 частки влаштувати ізольовану та забезпечену окремим входом (виходом), як мінімум однокімнатну житлову квартиру, яка б за своїми показниками (об'ємно-планувальним рішенням, складом приміщень, площею, забезпеченістю інженерним обладнанням) відповідала чинним вимогам нормативних документів.
Ухвалою Пересиспського районного суду м. Одеси від 14.08.2024 року відкрито провадження по справі та призначено справу в підготовчому судовому засіданні.
28.11.2024 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Черепова Д.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог.
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 04.04.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
У судове засідання з'явилась позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Іванова О.А., позовні вимоги підтримали, просили задовольнити у повному обсязі.
У судове засідання з'явилась представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Попова О.А. позовні вимоги не визнала, заперечувала проти їх задоволення.
Суд, вислухавши сторони по справі, дослідивши докази по справі, вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими, не доказаними, тому не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Так судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачка ОСОБА_1 є власником часток квартири АДРЕСА_1 . Зазначене майно належить позивачці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Поліщук Г.П. №705 від 27.03.2024.(т.1 а.с.5)
Відповідачка ОСОБА_2 є власником 3/4 часток вище зазначеної вартири, що належать їй на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Поліщук Г.П. №705 від 27.03.2024 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно виданого управлінням житлово-комунального господарства та паливно енергетичного комплексу Одеської міської ради від 10.12.2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по частки зазначеної квартири (т.1, а.с.5,9)
До своєї позовної заяви позивачка ОСОБА_1 надала висновок експерта №028/2024 від 19.07.2024, відповідно до якого вартість 1\4 частини спірної квартири, що належить позивачу ОСОБА_1 становить у сумі 300 216 гривень.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як зазначено у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Також ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Поняття спільної часткової власності викладено у ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі.
Відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Частиною 2 цієї статті передбачено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.
Згідно із ст. 155 ЖК України власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.
Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно із ч. 1 ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Положеннями частини першої ст. 346 ЦК України наведено перелік випадків, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту ч. 2 цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом.
Один з таких випадків наведено в ст. 365 ЦК України, яка регулює порядок, підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зокрема, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Відповідно ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласників на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умовами, що припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Попова О.А. позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволені позову. Пояснила у судовому засіданні, що відповідачка яка є власником спірної частити квартири, категорично не визнає позовні вимоги, просить суд відмовити у задоволені позовних вимог.
Закріплена п. 4 ч. 1 ст.365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї).
Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Обґрунтовуючи позов, позивач в якості підстав для припинення права власності на частку квартири, вказала, що її частка не може бути виділена в натурі, так як спільне володіння і користування майном є неможливим.
Позивач не надала до суду доказів неможливості спільного володіння та користування спільним житловим будинком.
Припинення права власності позивачки на 1/4 частку квартири, завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки як співвласнику.
Доводи позивача, що між нею та відповідачкою склалися напружені відносини та неможливості, не можуть бути прийняті судом, як належне обґрунтування позовних вимог, оскільки відсутність близьких дружніх відносин між співвласниками не перешкоджає фактичному володінню, користуванню та розпорядженню своєю часткою майна.
З урахування вищевикладеного визнання за позивачем права власності в цілому на квартиру порушує права відповідачки та завдасть їй істотної шкоди, а тому необхідно відмовити позивачу в задоволенні її позовних вимог.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначено нормами ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 не надала суду письмових доказів в обгрунтування заявлених позовних вимог.
Також, суд вважає, що позивачка ОСОБА_1 не довела суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог і заперечень.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При таких обставинах позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про припинення права власності на частку та стягнення матеріальної компенсації вартості частки - задоволенню не підлягає.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 317, 355, 356, 358, 364 ЦК України, ст. ст. 76-81, 89, 95, 200, 206, 247, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про припинення права власності на частку та стягнення матеріальної компенсації вартості частки - відмовити.
Копію рішення направити сторонам по справі.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 12.11.2025 року.
Суддя: Аліна С.С.