Справа № 587/4777/25
21 листопада 2025 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Степаненка О.А., за участю секретаря судового засідання Бузової Т.І., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Суми справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей В.Сироватської сільської ради Сумського району про позбавлення батьківських прав,
Позивач звернулась до суду з даним позовом, зазначаючи, що її син ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .. У шлюбі у них народалась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У жовтні 2022 року її син ОСОБА_4 був мобілізований до лав ЗСУ, тому з пологового будинку невістку разом з онукою позивач з чоловіком забрали до себе за адресою АДРЕСА_1 , де ОСОБА_3 і проживала разом зі своїми двома дітьми ІНФОРМАЦІЯ_2 її син ОСОБА_4 загинув під час виконання бойового завдання. Приблизно в дипні 2023 року ОСОБА_3 забрала двох дітей і перейшла на постійне місце проживання за адресою АДРЕСА_2 . Вона разом з чоловіком постійно приїздили до онуки, забирали її до себе, вона по 1-2 тижню жила у них. В їх квартирі для ОСОБА_6 обладнана кімната всім необхідним, вони постійно піклуються про нею, гуляють, приділяють увагу її фізичному і духовному розвитку, слідкують за станом здоров'я. Така сама ситуація була і протягом 2024 року: онучка більшість часу проживала разом з ними і знаходилась на їх утриманні. У трвня 2025 року ОСОБА_3 повідомила їм що вона вагітна і їй треба лягати у лікарню і вони домоволися, що онука буде проживати у них. З того часу ОСОБА_6 проживає разом з нею і її чоловіком ОСОБА_7 , відповідачка жодного разу не згадала про дитину, не відвідала її, самостіно припинила будь яке спілкування як з дитиною, так і з ними. Весь цей час вихованням і утриманням дитини займається позивач і її чоловік. Просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили справу слухати без фіксування технічними засобами, проти заочного рішення не заперечували.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, належним чином була повідомлена про час розгляду справи у суді. Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутністю за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18 провадження № 61-185св23.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явилась, в письмовій заяві просила справу слухати без їх участі за наявними матералами.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
На підставі ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов наступних висновків.
Судом встанвлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ( а.с.9). Позивач, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_4 та бабою і дідом ОСОБА_5 ( а.с.6)
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер ( а.с.10). Після його смерті відповідач ОСОБА_3 залишилася проживати у родині позивача разом зі своїми двома дітьми за адресою АДРЕСА_1 . Через деякий час вона забрала своїх дітей і перейшла жити до своїх батьків за адресою АДРЕСА_2 .
Позивач і її чоловік постіно навідували онуку ОСОБА_6 , забирали її до себе за місцем мешкання, піклувалися, доглядали, одягали, проводили з нею дозвілля. Дитина по декілька тижнів жила у них, вони влаштовували їй свята, запрошували гостей, відповідач жодного разу не приєдналась до святкувань дня народження доньки.
З часом відповідач повідомила позивача, що має намір відвезти доньку до сестри у Білопільский район, оскільки вона вагітна. Позивач заперечувала проти цього і вони вирішили, що ОСОБА_6 буде мешкати з позивачем і її чоловіком, тобто з бабою і дідом за адресою їх проживання.
Починаючи з травня 2025 року і до теперішнього часу ОСОБА_6 проживає у родині позивача, а відповідач жодного разу її не навідала, не телефонувала, не цікавилась її станом здоров'я, не забезпечувала її ані продуктами харчування, ані одягом, іграшками тощо.
Згідно наказу № 47 від 21.08.2025 Управління «Служба у справах дітей» ОСОБА_5 тимчасово влаштована у сім'ю ОСОБА_2 ( а.с.14), оскільки дитина перебуває у складних життєвих обставинах, залишилася без батьківського піклування, батько дитини, ОСОБА_4 загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання бойових завдань, мати дитини, ОСОБА_3 , ухиляється від виконання батьківських обов'язків ( а.с.14)
Крім того, згідно наказу № 64 від 21.08.2025року Управління «Служба у справах дітей» ОСОБА_5 , взята на облік, як перебуває у складних життєвих обставинах ( а.с.15).
Відповідно до посвідчення члена сім'ї - матері ОСОБА_2 має право на пільги, встановлені законодавством України для членів сімей військовослужбовців, як загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби ( а.с.18)
Згідно акту обстеження умов проживання від 21.08.2025 за адресою АДРЕСА_1 сім'ї ОСОБА_2 для дитини створені задовільні умови проживання ( а.с.16)
Згідно акту обстеження умов проживання від 28.08.2025 за адресою АДРЕСА_2 за даною адресою розташований занедбаний будинок, на подвір'ї куча сміття. Двері ніхто не відчинив, зі слів сусідів господарі бувають наїздами. ( а.с.17).
Таким чином, суд вважає встановленим, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Частинами першою, другою та четвертою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Таким чином, дослідивши надані суду докази, суд вважає встановленим, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, а тому у відповідності з положеннями ст. 164 Сімейного кодексу України її слід позбавити батьківських прав, задовольнивши позовні вимоги, роз'яснивши ОСОБА_3 , що згідно ч. 1 ст. 169 СК України вона, як мати позбавлена батьківських прав, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав, після зміни поведінки та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Під час підготовки висновку щодо позбавлення відповідачки батьківських прав працівникам органу опіки та піклування в особі служби у справах дітей В.Сироватської сільської ради Сумського району не вдалося поспілкуватися з матір'ю дитини ОСОБА_3 та дізнатися її думку з приводу заявлених позовних вимог, оскільки , як за зареєстрованим, так і за останнім відомим місцем проживання вона не проживає, зв'язатися з нею у телефонному режимі не вдалося(ар.с.31).
Таким чином, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 18, 81, 89, 263 - 265 ЦПК України, ст. ст. 150, 155, 164 , 169, СК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_2 задовольнити повністю.
Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , рнокпп НОМЕР_1 громадянку України, зареєстровану в АДРЕСА_3 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 03 січня 2023 року, актовий запис № 03).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А.Степаненко