Справа № 383/397/25
Номер провадження 2/383/280/25
11 листопада 2025 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді - Бондаренко В.В.,
при секретарі судового засідання - Могиленко В.М.,
за участю:
представника позивачів - адвоката Деревянко Я.Р.,
представника відповідачів - адвоката Балюра С.В.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Бобринець Кіровоградської області в залі судових засідань Бобринецького районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Гетьман Ліна Олександрівна, приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодова Людмила Анатоліївна, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування та витребування нерухомого майна, -
31.03.2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через представника - адвоката Деревянко Яну Романівну звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Гетьман Ліна Олександрівна, приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодова Людмила Анатоліївна, про визнання права власності за кожним із позивачів по 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 249811535208, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також про їх витребування на користь позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно з незаконного володіння від ОСОБА_4 .
Позовна заява обґрунтована тим, що 30.06.2012 року між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 було зареєстровано шлюб Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Бобринсцького районного управління юстиції у Кіровоградській області, актовий запис №27. Після шлюбу прізвище ОСОБА_6 змінилося на ОСОБА_7 . Рішенням Бобринсцького районного суду Кіровоградської області від 11.10.2016 року у справі №383/819/16-ц шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було розірвано. За час шлюбу подружжям було придбано в інтересах сім'ї квартиру АДРЕСА_1 , яка є спільною сумісною власністю подружжя. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , із заявами про прийняття спадщини звернулись тільки позивачі, які є дітьми померлого. Однак приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Гетьман Ліною Олександрівною постановою від 16.12.2024 року відмовлено позивачам у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на вказану квартиру у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на квартиру на ім'я померлого. Зазначають, що син померлого ОСОБА_2 та донька ОСОБА_1 неодноразово спілкувалися з ОСОБА_3 стосовно прийняттяспадщини відносно частини квартири, та домовилися щодо досудового врегулювання вказаного питання. Однак в супереч домовленостям, спадкоємцям стало відомо, що ОСОБА_3 продала вищевказану квартиру ОСОБА_4 , відповідно до договору купівлі-продажу від 12.12.2024 року. Відповідно до п.1.4 Договору купівлі-продажу від 12.12.2024 року, продавець стверджує, що квартира на момент укладання договору нікому іншому не подарована, іншим способом не відчужена, не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, інших прав щодо неї / третіх осіб немає, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесена. А відповідно до п.1.6 продавець довела до відома покупця, а покупець взяла до уваги той факт, що відчужувана квартира являється її особистою приватною власністю, що підтверджено заявою від 12.12.2024 року. Отже ОСОБА_3 відчужила зазначену квартиру, достеменно знаючи та розуміючи, що дане нерухоме майно є спільною сумісною власністю її та померлого ОСОБА_5 та є спадкоємці, які мають право на частку у вказаному майні. Так як квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 20.12.2013 року за час перебування в шлюбі з ОСОБА_5 , який відповідно до п. 1.11 даного договору надав письмову заяву, що такий правочин укладається відповідно до дійсного та свідомого волевиявлення подружжя і повністю відповідає інтересам його сім'ї, то таке майно набуло статусу спільної сумісної власності. Після смерті ОСОБА_5 , спадкоємці мають право на успадкування його частки у спільній сумісній власності, яка наразі відчужена з порушенням норм чинного законодавства (а.с.3-7).
07.05.2025 року від представника відповідачів - адвоката Балюри Світлани Вікторівни надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідачі заперечили проти задоволення позову та просить відмовити в його задоволенні (а.с.154-155). В обгрунтування заперечень зазначено, що після розірвання шлюбу у жовтні 2016 року ОСОБА_5 не був позбавлений права звернутися до суду з позовом про визнання за ним права власності на 1/2 частку спірної квартири, проте, це ним зроблено не було. За життя ОСОБА_5 знав про державну реєстрацію на ім'я дружини спірного майна та повинен був передбачати наслідки цього, а саме те, що у разі його смерті він повинен мати належні та допустимі докази на підтвердження свого права власності на частку цього майна як набутого у шлюбі. При виділі частки із майна, що є у спільній чи сумісній власності, треба бути співвласником цього майна. ОСОБА_5 не визнаний співвласником цього майна (яке значиться у реєстрах БТІ та електронних реєстрах, тобто не має державну реєстрацію), не мав зареєстрованого у законний спосіб права власності на це майно, тому не міг відмовлятися від того, чого не мав. Заяву про прийняття спадщини, які подали позивачі на спірну квартиру в частках, що є у спільній власності подружжя, не можливо нотаріусу видати, оскільки ОСОБА_5 не здійснено виділ 1/2 частки в спільному майні подружжя. Таким чином, спірна квартира не увійшла до спадкового майна, з якого можливо було б виділити позивачам частки у спільному майні подружжя, тому нотаріус не зміг би видати їм свідоцтва про право власності на частку в спільній власності подружжя. ОСОБА_5 при житті дав зрозуміти своєю поведінкою, що протягом семи років після розлучення з ОСОБА_3 відмовляється від належних йому майнових прав. Тому поведінка ОСОБА_5 суперечить добрій совісті, тому за таких обставин, майнові права припинилися.
Ухвалою суду від 01.04.2025 року задоволено клопотання представника позивача про забезпечення позову, накладено арешт на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 249811535208, що належить на праві власності ОСОБА_4 (а.с.40-43).
Ухвалою суду від 10.04.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, витребувано докази за клопотанням представника позивачів (а.с.56-58).
Ухвалою суду від 12.02.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 171-172).
Позивачі та відповідачі, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з'явились.
Представник позивачів - адвокат Деревянко Я.Р. в судовому засіданні позов підтримала посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представника відповідачів - адвокат Балюра С.В. в судовому засіданні заперечила проти задоволення позову посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву. Усно заявила про застосування строків позовної давності так як ОСОБА_5 після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 не пред'явив позов про поділ спірної квартири.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30.06.2012 року між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстровано шлюб, про що складено актовий запис №27, у зв'язку з чим ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_7 », що підтверджується копією повторно виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Бобринецького районного управління юстиції у Кіровоградській області свідоцтва про шлюб від 28.11.2013 року серія НОМЕР_1 .
20.12.2013 року між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г.М. та зареєстровано в реєстрі за №958, що підтверджується його копією (а.с.19-21), за пунктами 1.1, 1,2, 1.11 якого продавець передав належну йому на праві власності квартиру, а покупець прийняв квартиру та сплатив за неї обговорену грошову суму. Покупець підтвердив, що правочин укладається відповідно до дійсного та свідомого волевиявлення подружжя і повністю відповідає інтересам його сім'ї, що також підтверджується заявою її чоловіка - ОСОБА_5 . Відчужена квартира АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного договору купівлі-продажу квартири від 20.12.2013 року за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 249811535208), що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з індексним номером 15090450 від 20.12.2013 року (а.с. 21 зворот).
Таким чином, під час шлюбу подружжям було придбано в інтересах сім'ї квартиру АДРЕСА_1 , яка є спільною сумісною власністю подружжя.
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 11.10.2016 року у справі №383/819/16-ц шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було розірвано, про що 10.12.2016 року складено актовий запис, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00050252589 від 25.03.2025 року (а.с.28).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією виданого Бобринецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) свідоцтва про смерть від 22.06.2023 року серія НОМЕР_2 (а.с.22).
Спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 прийняли його син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та донька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копіями заяв про прийняття спадщини за законом від 18.08.2023 року (а.с.79, 86) та свідоцтв про їх народження, укладення шлюбу (а.с.25-27). З копії спадкової справи №12/2023, заведеної до майна померлого ОСОБА_5 вбачається, що інші особи із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса не звертались, що також та підтверджується листом приватного нотаріуса Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Гетьман Л.О. від 04.03.2025 року (а.с. 23, 77-151).
ОСОБА_5 на час смерті мав зареєстроване місце проживання в спірній квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 , якого знято з реєстрації 22.06.2023 року в зв'язку зі смертю, що підтверджується копією листа Бобринецької міської ради №03-42/797/02 від 05.07.2023 року (а.с.95).
12.12.2024 року ОСОБА_3 продала вищезазначену спірну квартиру ОСОБА_4 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 12.12.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодовою Людмилою Анатоліївною (а.с.29-30), на підставі якого 12.12.2024 року за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності, що підтверджується Інформацією з вказаного реєстру згідно інформаційної довідки №419006711 від 21.03.2025 року (а.с.31-32).
Відповідно до п.1.4 договору купівлі-продажу квартири від 12.12.2024 року, продавець стверджує, що квартира на момент укладання договору нікому іншому не подарована, іншим способом не відчужена, не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, інших прав щодо неї / третіх осіб немає, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесена. Відповідно до п.1.6 договору купівлі-продажу квартири від 12.12.2024 року продавець довела до відома покупця, а покупець взяла до уваги той факт, що відчужувана квартира являється її особистою приватною власністю, що підтверджено заявою від 12.12.2024 року.
В п.1.2 договору купівлі-продажу квартири від 12.12.2024 року міститься посилання зокрема на належність продавцю відчужуваної квартири на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г.М. 20.12.2013 року.
Постановою приватного нотаріуса Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Гетьман Ліною Олександрівною від 16.12.2024 року відмовлено позивачам у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на вказану квартиру у зв'язку
з відсутністю правовстановлюючого документу на квартиру на ім'я померлого, що підтверджується її копією (а.с.24).
Щодо належності спірного майна.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того, хто її спростовує.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ч.1 ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Крім того, відповідно до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 2 статті 369 ЦК України встановлено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ч.ч.1, 2 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його право власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Отже, в порядку спадкування за законом до позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перейшли права ОСОБА_5 на зазначену спірну квартиру в день смерті останнього, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , зокрема право на надання згоди на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном.
Щодо способу захисту порушеного права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)).
Належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним.
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
За вимогами статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).
Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).
У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV). Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Оскільки у справі заявлено позов про витребування ідеальної частки спірної квартири, наслідком задоволення позову буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачами права власності на належну кожному з них частку спірної квартири, а за ОСОБА_4 права власності на 1/2 цієї квартири.
Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, у якій витребувано від відповідача на користь позивачів 54/100 частки квартири без з'ясування, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним в натурі.
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Серков проти України» (пункти 42-44) ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство має відповідати вимозі «якості», щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні.
Тож належність померлому ОСОБА_5 за життя права спільної сумісної власності на спірну квартиру, набуту під час шлюбу з ОСОБА_3 , не перешкоджає витребуванню спадкоємцями ОСОБА_5 належних їм ідеальних часток квартири на свою користь у ОСОБА_4 .
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (пункти 98-102 постанови ВП ВС від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, провадження № 12-140гс19).
Позивачами заявлено вимоги про витребування на їх користь частини майна у ОСОБА_4 як добросовісного набувача.
Отже, ОСОБА_3 продала спірну квартиру ОСОБА_4 без згоди її співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , до яких в порядку спадкування перейшли права співвласника ОСОБА_5 з моменту смерті останнього, внаслідок чого спірне майно вибуло з володіння позивачів поза їх волею, що дає право позивачам витребувати належні їм частки майна у його добросовісного набувача.
Оскільки позивачі є особами, які мають право на спадкування та прийняли спадщину за законом у встановленому законом порядку після смерті їх батька ОСОБА_5 , який за життя під час перебування в шлюбі з ОСОБА_3 набув право спільної сумісної власності на спірну квартиру, однак позивачі позбавлені можливості оформити своє право на спадкове майно інакше ніж у судовому порядку, в зв'язку з продажем ОСОБА_3 спірної квартири після смерті ОСОБА_5 без згоди спадкоємців останнього, порушені права позивачів на спірне майно підлягають судовому захисту шляхом задоволення позову в частині витребування набутих позивачами в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 часток квартири з незаконного володіння ОСОБА_4 .
Отже, в задоволенні іншої частини позовних вимог позову щодо визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування необхідно відмовити, оскільки не призведе до ефективного захисту порушених права позивачів.
Вирішуючи усну заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Крім того, згідно частини 2 статті 72 України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
У частині другій пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності до вимог спадкоємця співвласника майна, набутого останнім під час перебування в шлюбі, суд має врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності до вимог про поділ спільного майна подружжя необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Матеріали справи не містять доказів заперечення права ОСОБА_5 на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за ОСОБА_3 , що вимагало від ОСОБА_5 вжиття заходів щодо його захисту шляхом пред'явлення цивільного позову. А наявність у ОСОБА_5 зареєстрованого місця проживання в спірній квартирі на час смерті, якого знято з реєстрації в зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.95), спростовує твердження представника відповідачів про те, що ОСОБА_5 при житті своєю поведінкою (непред'явленням позову про поділ майна подружжя протягом семи років після розлучення з ОСОБА_3 ) дав зрозуміти, що відмовляється від належних йому майнових прав на спірну квартиру.
Щодо доводів представника відповідачів про відмову ОСОБА_5 від належних йому майнових прав на спірну квартиру суд зазначає, що волевиявлення співвласника щодо нерухомого майна має відбуватись з дотриманням письмової форми правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, тому немає підстав стверджувати, що ОСОБА_5 за життя відмовився від своєї власності на користь ОСОБА_3 , а пред'явлення позивачами (спадкоємцями) позову суперечить попередній поведінці ОСОБА_5 (спадкодавця).
Отже, суд не знаходить підстав для застосування до заявлених позовних вимог строку позовної давності за усною заявою сторони відповідача.
Відповідно до вимог ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки позов задоволено частково з ОСОБА_4 підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір по 1464 грн. 75 коп.
Також з ОСОБА_4 підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 302 грн. 80 коп. понесених позивачем за подання заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 12, 76-81, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Гетьман Ліна Олександрівна, приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодова Людмила Анатоліївна, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування та витребування нерухомого майна - задовольнити частково.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 , як добросовісного набувача, 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 249811535208 на користь ОСОБА_1 .
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 , як добросовісного набувача, 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 249811535208 на користь ОСОБА_2 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог щодо визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір в сумі 1464 грн. 75 коп.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір в сумі 1464 грн. 75 коп.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір в сумі 302 грн. 80 коп. понесених позивачем за подання заяви про забезпечення позову.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Гетьман Ліна Олександрівна, місцезнаходження: вул. Миколаївська, 170А, м. Бобринець Кропивницький район Кіровоградська область, п.і.27200.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодова Людмила Анатоліївна, місцезнаходження: вул. Шевченка, 66, селище Компаніївка Кропивницький район Кіровоградська область, п.і. 28400.
Повне судове рішення складено 20.11.2025 року.
Суддя В.В. Бондаренко