№ 755/21395/25
№ 1-кп/755/1853/25
"18" листопада 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100040015202 від 06.11.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України,
Прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з клопотанням про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100040015202 від 06.11.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Клопотання мотивував тим, що слідчим відділом Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014100040015202 від 06.11.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 06.11.2014 року до Дніпровського РУ ГУМВС України у м. Києві надійшла заява ОСОБА_4 , 1994 р.н., про відкрите викрадення належного йому майна на загальну суму 2 800 гривень, що мало місце за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 22, о 02 годині 40 хвилин, після того, як він повертався із розважального закладу за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 3.
Допитаний у якості потерпілого ОСОБА_4 зазначив, що предметом вчинення злочину є мобільний телефон «НТС», вартістю 1600 гривень, мобільний телефон «Nокіа 107», з абонентськими номерами НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , вартістю 400 гривень, гаманець з грошовими коштами в сумі 800 гривень.
Проведеним оглядом місця події нічого не вилучалось, у тому числі, сліди крові чи інші речовини, що вказували б насильницький характер вчинення злочину.
У вказаному кримінальному провадженні неодноразово надавались доручення оперативному підрозділу, однак, отримати інформацію, що становила б інтерес для кримінального провадження отримати не надалось можливим.
При цьому, встановлено, що потерпілий ОСОБА_4 за відомим останнім місцем проживання не проживає, тому, в органу досудового розслідування відсутня можливість додатково з'ясувати обставини події.
Згідно із ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину.
Склад злочину - це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення та включає в себе суб'єкта злочину, суб'єктивну сторону, об'єкт злочину та об'єктивну сторону.
Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура
Згідно із ч. 2 ст. 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити, як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінальних справах є сталою та вказує на те. що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельність. .. оперативністю. Розслідування має бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання свідків та висновки судових експертиз тощо. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановлення причини або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (рішення у справі "Мута проти України", "Карабетта інші проти України").
Згідно з принципом публічності, закріпленого в ст. 25 КПК України, слідчий зобов'язаний у межах своєї компетенції вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Відповідно до ч. 4 ст. 38 КПК України, орган досудового розслідування зобов'язаний застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.
Згідно із ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення - час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення, а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення.
За загальним правилом, визначеним у ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на слідчого, прокурора.
Відповідно до ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Тому, враховується, що в п. 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 року у справі "Михалкова та інші проти України" розтлумачено, що за ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава зобов'язана "гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції", також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування. Розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів, експертиз.
Органом досудового слідства також прийнято до уваги вимоги статті 126 Конституції України, а також, Основні принципи щодо незалежності правосуддя, схваленими резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року: незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в Конституції або Законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані поважати незалежність судових органів і дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз, або втручання прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких би то не було причин.
Поряд з цим, згідно із ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. За положеннями ч. 4 даної статті усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь цієї особи. Таким чином, обов'язок доказування, у тому числі події кримінального правопорушення та вини особи покладається на сторону обвинувачення.
У ч. 2 ст. 93 КПК України зазначено, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Виходячи з вищевикладеного, провівши оцінку здобутих досудовим розслідуванням доказів та встановлених обставин, слідство дійшло до висновку, що вони не містять об'єктивних даних, що дали б підстави повідомити будь-кому про підозру у вчиненні злочину. Відсутність суб'єкта злочину виключає, як результат, підставу для кримінальної відповідальності.
Таким чином, у ході слідства, відповідно до ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не отримано підтверджень, які свідчили б про вчинення певною особою кримінального правопорушення.
Пунктом 4 частини 1 статті 49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: десять років - у разі вчинення тяжкого злочину.
Згідно із ч. 5 ст. 12 КК України, тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Відповідно до ч. 2 ст. 186 КК України, грабіж карається позбавленням волі на строк до шести років
Отже, відповідно до вимог ч. 5 ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК України, є тяжким злочином.
Разом з цим, проведені в ході досудового розслідування слідчі дії, направлені на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення та осіб, які могли вчинити злочин, не надали можливості встановити особу, яка могла б бути причетною до вказаного злочину.
Таким чином, у ході досудового розслідування кримінального провадження № 12014100040015202 від 06.11.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, не встановлено особу, якій у порядку ст. 276-278 КПК України може бути повідомлено про підозру.
Відповідно до п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи або злочин, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Вказане кримінальне правопорушення кваліфіковано за ч. 2 ст. 186 КК України, та з моменту його вчинення, а саме в 2014 році, сплинуло 11 років.
За приписами п. 1-1 ч. 2 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається судом з підстави, передбаченої п. 3-1 частини першої цієї статті.
При цьому, згідно із ч. 4 ст. 284 КПК України, закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, здійснюється судом за клопотанням прокурора.
На даний час, не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, жодній особі не було повідомлено про підозру, а строки давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчились, оскільки строк досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні не переривався і наразі, становить більше десяти років.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив його задовольнити з наведених у ньому підстав.
Заслухавши доводи прокурора, дослідивши наявні матеріали в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Слідчим відділом Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100040015202 від 06.11.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100040015202 від 06.11.2014 року,вбачається, що 06.11.2014 року до Дніпровського РУ надійшла заява від ОСОБА_4 про те, що 06.11.2014 року, приблизно о 02 годині 40 хвилин, невстановлена особа, перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 22, застосувавши насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, відкрито викрала мобільний телефон «НТС», мобільний телефон «Nокіа» та документи, які належать ОСОБА_4 , тим самим, завдавши матеріальної шкоди останньому на суму приблизно 2 800 гривень.
Однак, проведеними оперативно-розшуковими заходами встановити осіб, причетних до вказаного кримінального правопорушення та очевидців події, не вдалось.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: десять років - у разі вчинення тяжкого злочину.
Відповідно до п. 3-1 ч. 1 статті 284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров'я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК України, вчинене 06.11.2014 року.
Згідно із ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК України, є тяжким злочином.
Стаття 49 КК України обмежує строками давності повноваження держави щодо кримінального переслідування осіб, які вчинили кримінальні правопорушення. Строк давності - це передбачений кримінальним законом певний проміжок часу після вчинення кримінального правопорушення, сплив якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.
Передбачений ст. 49 КК України вид звільнення від кримінальної відповідальності застосовується за наявності трьох умов: 1) закінчення зазначених у законі строків; 2) не вчинення протягом цих строків нового кримінального правопорушення певного ступеня тяжкості; 3) не ухилення особи від досудового розслідування або суду.
Закриття кримінального провадження або звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язком суду (імперативна норма) у разі настання обставин, передбачених пунктами 1-5 ч. 1 ст. 49 КК України, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого на звільнення на підставі спливу строків давності (справа № 622/96/15-к, провадження № 51-7149км18, Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду).
Таким чином, оскільки у даному кримінальному провадженні закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, під час досудового розслідування не встановлена особа (особи), яка (які) вчинила (вчинили) кримінальне правопорушення, тому заявлене клопотання прокурора про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100040015202 від 06.11.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, підлягає задоволенню.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, п. 3-1 ч. 1 ст. 284, ст. ст. 369-372 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100040015202 від 06.11.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, - задовольнити.
Кримінальне провадження № 12014100040015202 від 06.11.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, закрити на підставі п. 3-1 ч.1 ст. 284 КПК України.
Копію ухвали негайно після її проголошення вручити присутнім учасникам. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ухвали суду.
Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її оголошення до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпровський районний суд м. Києва.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий суддя