24 листопада 2025 року
м. Київ
справа №560/15850/24
адміністративне провадження № К/990/48063/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 в період з 12.11.2020 по 05.03.2024 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 12.11.2020 по 05.03.2024 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, Законом України від 09.11.2023 № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.02.2025, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2025, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не обчислення та не виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 12.10.2020 по 31.12.2020 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, відповідно Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 12.10.2020 по 31.12.2020, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, відповідно Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не обчислення та не виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, відповідно, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, відповідно Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не обчислення та не виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, відповідно, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік». Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 , а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, відповідно Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік». Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не обчислення та не виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення) за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, відповідно, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023рік». Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 , а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення) за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, відповідно Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не обчислення та не виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення) за період з 01.01.2024 по 05.03.2024 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, відповідно, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 , а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення) за період з 01.01.2024 по 05.03.2024, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, відповідно Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з цією касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Враховуючи, що справа № 560/15850/24 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п'ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов'язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, приписами пунктів 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що заявником процитовано частину четверту статті 328 КАС України, однак жодним чином не обґрунтовано підстави касаційного оскарження за вказаними пунктами.
Підстав, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України скаржником не наведено.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновком суду першої інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов