24 листопада 2025 року
м. Київ
справа №300/1280/25
адміністративне провадження № К/990/46602/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л. В.
суддів: Гриціва М.І., Стеценка С. Г.,
перевірив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Івано-Франківській області про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити дії, і
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Івано-Франківській області щодо відмови відновити з 01 січня 2025 року позивачу нарахування та виплату пенсії по інвалідності в повному її розмірі, відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХП "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та згідно рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі № 300/2884/24;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області здійснити позивачу з 01 січня 2025 року нарахування та виплату пенсії по інвалідності, призначеної згідно положень Закону № 2262-ХІІ та перерахованої з 01 березня 2024 року відповідно до рішення суду від 05 липня 2024 року у справі № 300/2884/24, без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, установлених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", та без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням надбавок, підвищень, індексацій та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством..
Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 01 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року, позовні вимоги задовольнив частково.
- визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Івано-Франківській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2025 року з обмеженням максимальним розміром та з урахуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану";
- зобов'язав ГУ ПФУ в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01 січня 2025 року без обмеження максимальним розміром та без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з урахуванням фактично проведених виплат.
В решті позовних вимог відмовив.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд здійснював розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.
ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не погодилося з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати.
Верховний Суд проаналізував зміст касаційної скарги і дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює принцип забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Також частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України, коли нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності.
Отже, процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запровадив умови, за об'єктивного існування яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правних норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає підпункти "а" та "в" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для особи, яка її подає касаційну скаргу.
Втім аргументація і обґрунтування касаційної скарги, підставова та юридична природа самого спору не дають причин стверджувати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовної практики, оскільки скаржник не розкрив (переконливо не мотивував, не продемонстрував), у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Не вбачаються такі фактори й з обсягу та змісту спірних правовідносин, які виникли у цій справі. Не видаються обґрунтованими покликання касанта на те, що ця справа з огляду на означені у ній питання становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для нього як відповідача і учасника справи, який подає касаційну скаргу, бо не містять фактичних передумов та відповідної аргументації для віднесення цієї справи до категорії суспільно чи винятково значимих.
До того ж, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як настання негативних наслідків для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франці» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).
У світлі наведеного є підстави вважати, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не обмежує доступу особи до правосуддя і не є перепоною для отримання судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить ні Конституції та законам України, ані практиці Європейського суду з прав людини; таке лімітування звернення до касаційного суду викликане винятково особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Звідси, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Отож, можна узагальнити, що ГУ ПФУ в Івано-Франківській області подало касаційну скаргу на судові рішення судів попередніх інстанцій, які не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Судді-доповідач Л. В. Тацій
Судді М. І. Гриців
С. Г. Стеценко