24 листопада 2025 року
м. Київ
справа №340/1322/25
адміністративне провадження № К/990/46066/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в.о. начальника відділу державного нагляду/контролю/ у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті Хорзеєвої Ольги Анатоліївни про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до адміністративного суду з позовною заявою до відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач 1), в.о. начальника відділу державного нагляду/контролю/ у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті Хорзеєвої Ольги Анатоліївни (далі - відповідач 2), в якій просила:
- визнати протиправним та скасувати постанову відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті серія ПШ № 107072 від 18.02.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно ФОП ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії в.о. начальника відділу державного нагляду/контролю/ у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті Хорзеєвої Ольги Анатоліївни та зобов'язати в.о. начальника відділу державного нагляду/контролю/ у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті Хорзеєвої Ольги Анатоліївни утриматись від подальших подібних дій під час реалізації своїх службових обов'язків.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.05.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.10.2025, позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасувано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу відділу державного нагляду /контролю/ у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті № ПШ107072 від 18.02.2025 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000,00 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанції, Державна служба України з безпеки на транспорті звернулась до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 250 Господарського кодекс України, пункту 25 Порядку № 1567, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №340/4182/22, від 16.08.2023 у справі № 160/12371/22, від 26.10.2023 у справі № 160/17116/22 та від 14.12.2023 у справі № 160/10125/22.
Скаржник вважає, що строк притягнення перевізника ФОП ОСОБА_1 до відповідальності згідно зі статтею 250 Господарського кодексу України у спірній ситуації має обраховуватися з дати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.12.2024 у справі №340/5824/24, яким скасовано постанову відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті серії ПШ № 053402 від 27.08.2024 на підставі Акту № АР055189 від 27.06.2024 про притягнення до відповідальності ОСОБА_2 у зв'язку з неправильним встановленням особи автомобільного перевізника та зазначено, що автомобільним перевізником у справі про порушення є ФОП ОСОБА_1 .
Отже, за обрахунками касатора, річний строк, передбачений статтею 250 вказаного Кодексу мав спливавати 31.12.2025, а тому, на його думку, відповідач не порушив в описаній ситуації строку притягнення до відповідальності автомобільного перевізника, визначеного вказаною нормою.
Задовольняючи позов в означеній частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у спірних правовідносинах відповідачем порушено строки застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій, оскільки акт проведення перевірки було складено 27.06.2024, а спірну постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу прийнято 18.02.2025.
Як слідує зі місту оскаржуваних судових рішень, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та вказав, що строк застосування штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт врегульовано частиною першою статті 250 ГК України і становить шість місяців з дня виявлення порушення, але не більше як рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законом правил здійснення перевезення пасажирів чи/та вантажів. Як вбачається з матеріалів справи, актом №АР055189 від 27.06.2024 зафіксовано те, що транспортний засіб марки MAN д.н.з. НОМЕР_1 , здійснював перевезення вантажів без оформлення документів, передбачених Законом України «Про автомобільний транспорт» (водій не надав інспектору документи - щоденні реєстраційні листи режиму праці і відпочинку водія в кількості, передбаченій ЄУТР (тахокарти).
Тобто, саме 27.06.2024 - день складання акта фіксації правопорушення є днем його виявлення згідно з вимогами статті 250 ГК України, як наслідок шестимісячний строк для притягнення особи до відповідальності у спірних відносинах розпочинає свій відлік з 27.06.2024.
Враховуючи те, що акт проведення перевірки було складено 27.06.2024 року, а спірну постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу прийнято 18.02.2025 року, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах відповідачем порушено строки застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій.
При цьому, судами попередньої інстанції застосовано висновки Верховного Суду щодо застосування статей 250 ГК України, пункту 25 Порядку № 1567 у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах від 16.08.2023 у справі № 160/12371/22, від 26.10.2023 у справі № 160/17116/22, відповідно до яких строк застосування штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт врегульовано частиною першою статті 250 ГК України і становить шість місяців з дня виявлення порушення, але не більше як рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законом правил здійснення перевезення пасажирів чи/та вантажів.
Виходячи з аналізу приписів статті 250 ГК України, Верховний Суд у вказаних справах констатував, що під час виявлення факту вчинення суб'єктом господарювання правопорушення під час здійснення господарської діяльності, суб'єкт владних повноважень, ухвалюючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, установлених частиною першою статті 250 ГК України. Закінчення будь-якого із встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.
З наведеного слідує, що суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду у вищевказаних справах у подібних правовідносинах та застосували норми статті 250 ГК України з урахуванням цих висновків.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження Скаржником визначено підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України
Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення.
Пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Cкаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Приймаючи до уваги, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики скаржником обґрунтовувалося касатором у взаємозв'язку із доводами щодо відсутності висновків Верховного Суду, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а» та «в» частини п'ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
На підставі викладеного, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених частиною 4 та пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в.о. начальника відділу державного нагляду/контролю/ у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті Хорзеєвої Ольги Анатоліївни про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов