24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1476/25 пров. № А/857/16826/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчити дії,
суддя у І інстанції Сподарик Н.І.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 31 березня 2025 року,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ) щодо обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 без застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021, 2022, 2023 роки;
- зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021, 2022, 2023 роки з 07.05.2024 із урахуванням різниці, що була виплачена.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №380/1476/25, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено частково.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки, з урахуванням раніше виплачених сум
Зобов'язано відповідача перерахувати ОСОБА_1 з 07.06.2024 (з дня призначення пенсії за віком) пенсію за віком з урахуванням частини 2 статті 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2021-2023 роки, та здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачка звернулася вперше. Відтак, її пенсія має бути обчислена із застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2021-2023 роки.
Разом із тим, у частині позовних вимог за період з 07.05.2024 по 06.06.2024 позивачці відмовлено, оскільки пенсія відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» була призначена з 07.06.2024.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ, яке у своїй скарзі просило таке скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що частина 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» використовується лише при первинному призначенні пенсії, а тому не поширюється на позивачку. У спірному випадку при переведенні позивачки з одного виду пенсії на інший застосуванню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії. Тому підстави для застосування показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2021 - 2023 роки, при обчисленні пенсії позивачки відсутні.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14.09.2011 ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
На підставі заяви від 07.06.2024 ОСОБА_1 переведено на пенсію за віком відповідно до частини 3 статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2014, 2015 та 2016 роки.
Позивачка звернулася із заявою до ГУ ПФУ про перерахунок її пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників за 2021, 2022, 2023 роки.
Відповідач листом повідомив позивачку про те, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені у частині 1 статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Вважаючи такі дії пенсійного органу протиправними, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
У статті 9 Закону №1058-IV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 16.06.2020 (справа №127/7522/17) Верховний Суд зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Таким чином, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону №1058-IV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Позивачу у справі №127/7522/17 було призначено пенсію відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення», а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-IV позивач звернувся вперше, а тому судом не приймалися доводи касаційної скарги, так як мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.
Після призначення пенсії за вислугу років він продовжував працювати та сплачував у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
На підставі викладеного, Верховний Суд у справі №127/7522/17 погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати на одну застраховану особу в Україні за 2014-2016 роки.
Також зазначені висновки Верховного Суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, який у постанові від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.
Зазначена позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції зазначив, що позивачці у 2011 році було призначено пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-IV остання звернулася вперше в 2024 року, а тому є правильним висновок суду першої інстанції, що її пенсія повинна обчислюватись із застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме, за 2021-2023 роки.
Таким чином апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що випадку, що розглядається, має місце призначення позивачці пенсії за віком за іншим законом, а не переведення з одного на інший вид пенсії у межах одного Закону, а тому у відповідача відсутні підстави для застосування до спірних відносин положень частини 3 статті 45 Закону №1058-ІV
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 380/1476/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар