13 листопада 2025 рокуСправа № 300/818/25 пров. № А/857/34228/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Кузьмича С.М., Онишкевича Т.В.,
при секретарі судового засідання - Гладкій С.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в режимі відеоконференції справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківськторф» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито за апеляційними скаргами Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 9 липня 2025 року, Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківськторф» та Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на додаткове рішення цього суду від 28 липня 2025 року (суддя Главач І.А., м. Івано-Франківськ), -
У лютому 2025 року Приватне акціонерне товариство «Івано-Франківськторф» (далі Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі Головне управління), в якому просило визнати протиправним та скасувати протиправним та скасування рішення від 28.01.2025 за № 0026132404 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (далі Рішення).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 9 липня 2025 року позов задоволено повністю.
Додатковим рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління на користь Товариства понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.
Не погодившись із ухваленими рішеннями, їх оскаржили сторони, які із покликанням на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просять:
позивач - додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити в повному обсязі;
відповідач - рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю; додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити в повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги відповідач вказує, що сплата податкових зобов'язань є податковим обов'язком платника податку. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів сплати позивачем нарахованого єдиного соціального внеску. Щодо витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що розмір судових витрат заявлених до відшкодування є співмірним з виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), витраченим часом, ціною позову, та підтверджений належними і допустимими доказами.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача заперечує вимоги такої, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу позивача не подав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того що контролюючим органом нарахована штрафна санкція та пеня за період з 21.11.2017 по 15.03.2024, що суперечить вимогам пункту 9-11.2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI) та пункту 9-21 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI в редакції Закону № 2120-ІХ від 15.03.2022, оскільки за період з 01.03.2020 по 01.08.2023 пеня та штрафні санкції за несплату (несвоєчасну сплату) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування підлягає списанню.
У додатковому рішенні цей суд дійшов висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 14 000 грн є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим нею часом на надання таких послуг та визначив, що співмірними і обґрунтованими є витрати на правову допомогу в розмірі 2 000 грн.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач перебуває на обліку платників єдиного внеску в Головному управлінні. Видами діяльності позивача визначено наступні види діяльності: 08.92 Добування торфу; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; 20.15 Виробництво добрив і азотних сполук; 23.99 Виробництво неметалевих мінеральних виробів, н.в.і.у.; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 81.30 Надання ландшафтних послуг.
Головним управлінням проведено камеральну перевірку позивача, за результатами якої виявлено порушення порядку оплати єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За результатами цього було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 02.10.2024 № 02108324404.
14.10.2024 позивачем подано скаргу на вказане рішення.
13.12.2024 Державною податковою службою України скаргу позивача задоволено частково і прийнято рішення № 37345/6/99-00-06-02-01-06, яким вищевказане рішення скасовано, у зв'язку з тим, що його винесено без урахування частини 8 статті 9, частини 10 та 13 статті 25 Закону № 2464-VI та підпункту 2 пункту 2 розділу VII Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
28.01.2025 відповідачем прийнято оскаржуване Рішення, яким застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регламентовано приписами Закону №2464-VI.
За приписами частини першої статті 1 Закону № 2464-VI у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються у такому значенні:
єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
За вимогами пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
За приписами пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною восьмою статті 9 Закону № 2464-VI встановлено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини 1 статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Відповідно до пункту 1 частини десятої статті 9 Закону № 2464-VI днем сплати єдиного внеску вважається у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки податкового органу або на єдиний рахунок - день списання банком, небанківським надавачем платіжних послуг або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на вказані рахунки.
За приписами частин одинадцятої, дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Частиною першою статті 14 Закону №2464-VI передбачено, що податкові органи зобов'язані, серед іншого, здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону та за вимогою платників, зазначених у пунктах 1, 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, проводити звірення сум нарахування та сплати ними єдиного внеску.
Як передбачено частинами другою, третьою статті 25 Закону №2464-VI, у разі виявлення своєчасно несплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Приписами частини десятої статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
У відповідності до пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VI податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 25 Закону №2464-VI про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Разом із тим, постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, було установлено карантин, який неодноразово продовжувався і відмінений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Окрім того, у зв'язку з військовою агресією рф проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє дотепер.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)2 від 17.03.2020 №533-IX Розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI доповнено пунктами 9-10 - 9-12, в які вносилися зміни Законами України від 30.03.2020 №540-IX та від 13.05.2022 № 591-IX.
Згідно із пунктом 9-11.1 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №2464-VI тимчасово штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються за такі порушення, вчинені у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19):
несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску;
неповна сплата або несвоєчасна сплата суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів);
несвоєчасне подання звітності, передбаченої цим Законом, до податкових органів.
При цьому абзаци другий та третій пункту 7 частини одинадцятої статті 25 цього Закону щодо такого порушення, вчиненого у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) року, не застосовується.
Пунктом 9-11.2 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №2464-VI передбачено, що протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за ці періоди підлягає списанню.
У постанові від 16 березня 2023 року у справі №480/5678/21 Верховний Суд зауважив, що правове значення у контексті застосування пункту 9-11.2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI має саме факт вчинення відповідного порушення, складом, якого, в даному випадку, є порушення строків сплати єдиного внеску (несвоєчасна сплата). При цьому податкове правопорушення у вигляді несвоєчасної сплати є триваючим порушенням, початком якого є перший календарний день, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, а закінчується таке правопорушення в день фактичної сплати (перерахування) єдиного внеску. Пеня нараховується за кожний день прострочення платежу. Обставини щодо періоду вчинення правопорушення мають значення для визначення розміру нарахування пені, а не у цілях встановлення застосовності пункту 9-11.2 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2464-VI до спірних правовідносин у правовій кваліфікації такого правопорушення, як триваючого. Пункт 9-11.2 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2464-VI містить чітку вказівку на темпоральний критерій застосування з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину.
Відповідно до пунктів 9-21, 9-22 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI (зі змінами, внесеним згідно із Законом №2120-ІХ від 15.03.2022, в редакції Закону №3219-ІХ від 30.06.2023) тимчасово за порушення, вчинені у період з початку дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №2102-ІХ, до 1 серпня 2023 року, штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються. Тимчасово, на період з початку дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №2102-ІХ, до 1 серпня 2023 року платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за цей період підлягає списанню.
Таким чином, у період з 01.03.2020 по 01.08.2023 штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 Закону №2464-VI, не застосовуються, пеня платникам єдиного внеску не нараховується, а нарахована пеня за цей період підлягає списанню.
Суд першої інстанції на підставі аналізу наведених правових норм та з урахуванням висновків, що містяться у постанові Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі №480/5678/21, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у період з 01.03.2020 і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, пеня не нараховується.
З матеріалів справи встановлено, що розрахунок штрафних санкцій та пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску здійснено щодо позивача за період з 21.11.2017 по 15.03.2024.
Відтак, період нарахування штрафу та пені оспорюваним Рішенням охоплює також і періоди, протягом яких відповідно до пунктів 9-11.1, 9-11.2, 9-21, 9-22 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI штрафні санкції, визначені частиною 11 статті 25 Закону №2464-VI не застосовуються, а пеня платникам єдиного внеску не нараховується,
Вказане давало суду першої інстанції фактичні та правові підстави для висновку про те, що у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування позивачу пені за несплату (несвоєчасну) сплату єдиного внеску та для застосування штрафу за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 21.11.2017 по 28.02.2020 та з 01.08.2023 по 15.03.2024.
Верховний Суд у постанові від 28 березня 2023 року у справі №260/433/19 вказав, що встановивши невідповідність частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому. Надаючи правову оцінку підставам відповідальності і розміру податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом, суд не вправі підміняти собою такий орган та приймати рішення щодо зміни чи визначення суми податкового зобов'язання. Суд, виключно, досліджує прийняті рішення суб'єкта владних повноважень на предмет їх відповідності закону.
Як слушно зауважив суд першої інстанції, наведений відповідачем розрахунок штрафних санкцій не давав можливості виокремити суму застосованого до позивача сум штрафу та нарахованої пені за період до 01.03.2020 та з 01.08.2023, що позбавляло можливості встановити точні суми штрафу та пені, застосування/нарахування яких є правомірним.
Відповідно до приписів частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У свою чергу, Головне управління, незважаючи на наведені у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції висновки, не долучило до апеляційної скарги більш детальний розрахунок нарахованих позивачу штрафних санкцій, який би давав можливість виокремити суму штрафних санкцій та пені, що застосовані контролюючим органом правомірно.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування Рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені в повному обсязі.
Стосовно витрат на правничу допомогу, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно із частиною першою статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Стаття 134 КАС передбачає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Частина сьома статті 139 КАС передбачає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статей 1, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року).
Крім того, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20 травня 2020 року у справі №240/3888/19, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18), що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката застосуванню підлягає частина п'ята статті 134 КАС. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування, з урахуванням відсутності заперечень відповідача щодо співмірності та розумності розміру понесених витрат, апеляційний суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору від 06.05.2025 № 007МТА/ІФ-25, замовлення на надання юридичних послуг та правничої допомоги від 06.05.2025 № 1, акт про надання правничої допомоги від 09.07.2025 № 007МТА/ІФ-25, згідно з яким вартість виконаних послуг становить 14 000 грн.
Ухвалюючи оскаржуване додаткове рішення, суд першої інстанції, з урахуванням заперечень відповідача, прийшов до висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 14000 грн є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим нею часом на надання таких послуг.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, апеляційний суд приходить до переконання, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, не є належним чином обґрунтованим у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином, враховуючи предмет спору, конкретні обставини та складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих послуг та виконаних робіт, їх розумну необхідність для цієї справи, зважаючи на заперечення представника відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений до відшкодування їх розмір (14 000 грн) є надмірним та підставно зменшив розмір таких витрат до 2000 грн.
При цьому, відповідачем в апеляційній скарзі не наведено доводів за якими в апеляційного суду виникли б підстави для зменшення уже зменшеного розміру судових витрат.
Зважаючи на викладене, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, з урахуванням доводів наведених як позивачем так і відповідачем.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 9 липня 2025 року - без змін.
Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківськторф» та Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а додаткове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді С. М. Кузьмич
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 24.11.2025.