13 листопада 2025 рокуСправа № 380/2418/25 пров. № А/857/35969/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Кузьмича С.М., Онишкевича Т.В.,
при секретарі судового засідання - Гладкій С.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м.Львові справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопарк Яворів» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Державне підприємство «Гарантований покупець», про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопарк Яворів» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року (суддя Морська Г.М., м.Львів, повний текст складено 04 серпня 2025 року),
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергопарк Яворів» (далі - ТОВ) звернулося до суду із позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), в якому просило визнати протиправним та скасувати:
постанову НКРЕКП від 18.12.2024 №2133 «Про застосування санкцій до ТОВ «Енергопарк «Яворів» за порушення Ліцензійних умов з виробництва електричної енергії та недотримання вимог нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії» (далі - Постанова №2133);
розпорядження НКРЕКП від 18.12.2024 №320-р «Про усунення порушення ТОВ «Енергопарк «Яворів» (далі - Розпорядження №320).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В доводах апеляційної скарги вказує, що виставлення Державним підприємством «Гарантований покупець» (далі - ДП) актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії за період лютий-серпень 2022 року на загальну суму 45947913,78 грн, відбувалося із застосування формули, вказаної у пункті 9.3 глави 9 «Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії», затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 «Про затвердження нормативно-правових актів, що регулюють діяльність гарантованого покупця та купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом», у редакції постанови НКРЕКП від 15.01.2021 №46 «Про затвердження Змін до Постанови НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641 (далі - Порядок №641, Постанова №№641, 46 відповідно). Зазначає, що з цих підстав позивачем не підписувались такі Акти приймання-передачі, а зазначені у них суми ТОВ не оплачувались, оскільки дана сума вважалась не узгодженою. До того ж, зауважує, що постановою Верховного Суду від 8 вересня 2022 року у справі №640/4069/21 визнано протиправним та нечинним підпункт 8 пункту 1 змін до Постанови №641, затверджених Постановою №46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку №641, яким встановлювалась відповідна формула обрахунку обсягу частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії. Як наслідок, на підставі вищевказаної постанови Верховного Суду виставлені ДП Акти приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії за період лютий 2022 року серпень 2022 року підлягали коригуванню, оскільки містили розрахунок розміру частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії із застосуванням формули, визнаної нечинною згідно рішення суду. Вказує, що Постанова №641, в редакції Постанови №46, у певній частині, є не чинною з моменту її прийняття.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується законність висновків відповідача про порушення позивачем: підпункту 14 пункту 2.2 Ліцензійних умов з виробництва електричної енергії щодо обов'язку ліцензіата укладати договори, які є обов'язковими для здійснення діяльності на ринку електричної енергії, та виконувати умови цих договорів, а саме: підпунктів 9 та 10 пункту 4.2 Типового договору про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого Постановою № 641, яким, зокрема встановлено, що продавець за «зеленим» тарифом зобов'язаний здійснювати вчасно і в повному обсязі купівлю та оплату частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця відповідно до Порядку №641 та нести фінансову відповідальність перед гарантованим покупцем за відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця. Також цей суд вказав, що скасування з 08.09.2022 в судовому порядку окремого пункту Постанови № 46 не впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин, а саме період нарахування позивачу заборгованості (лютий 2022 року серпень 2022 року), відповідні норми пункту 9.3 глави 9 Порядку № 641 із змінами, були діючими та підлягали застосуванню.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з не правильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, з таких міркувань.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ТОВ створено 2012 року, основним видом діяльності є виробництво електроенергії з альтернативних джерел. Зазначену діяльність позивач здійснює на підставі двох ліцензій на право провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, що видані згідно постанови НКРЕКП від 16.10.2018 № 1213 та постанови НКРЕКП від 11.10.2019 № 2120 (копії додаються), на належній йому на праві власності сонячній електростанції «Яворів» (І і ІІ черга), загальною потужністю 71,85 МВт.
Продаж всього обсягу виробленої електричної енергії здійснюється позивачем за «зеленим» тарифом ДП на підставі укладеного договору купівлі-продажу електричної енергії від 15.03.2018 № 14950/01 зі змінами і доповненнями (далі - Договір №14950).
Відповідно до Плану здійснення заходів державного контролю суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, на 2024 рік, затвердженого постановою НКРЕКП від 22.11.2023 № 2202, постанови НКРЕКП від 19.11.2024 № 1969 «Про збільшення строку проведення планової перевірки ТОВ «ЕНЕРГОПАРК «ЯВОРІВ» на підставі посвідчень на проведення планової перевірки від 01.11.2024 № 205 та від 22.11.2024 № 257, НКРЕКП здійснено планову перевірку дотримання ТОВ, вимог нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 27.12.2017 № 1467 (далі - Ліцензійні умови), за період діяльності з 17.10.2018 по 31.12.2023, за результатами якої складено акт планової виїзної перевірки від 02.12.2024 № 424 (далі - Акт № 424).
Актом № 424 зафіксовано наступні порушення:
підпункту 9 пункту 2.2 (у редакції, що діяла до 20.10.2020) та підпункту 8 пункту 2.2 Ліцензійних умов щодо надання до НКРЕКП документів (їх копій), інформації (даних, відомостей, звітності), необхідних для виконання НКРЕКП своїх повноважень та функцій, в обсягах та у строки (не менше десяти робочих днів для надання копій документів, пояснень тощо), встановлені НКРЕКП;
пункту 5 «Порядку розрахунку та встановлення ставки внесків на регулювання», затвердженого постановою НКРЕКП від 06.04.2017 № 491 (далі Порядок № 491) у частині визначення платником внеску бази нарахування суми внеску на регулювання, яким є чистий дохід платника внеску на регулювання від провадження діяльності, що регулюється НКРЕКП, за звітний квартал;
пункту 2 Пояснення щодо заповнення форми звітності № 20-НКРЕКП (квартальна) «Звіт про сплату внеску на регулювання», що є додатком 2 до Порядку № 491 згідно з яким платники внеску мають забезпечувати достовірність інформації, наведеної у звіті;
підпункту 15 пункту 2.2 (у редакції, що діяла до 20.10.2020) та підпункту 14 пункту 2.2 (у редакції, що діяла до 16.01.2024) Ліцензійних умов в частині обов'язку ліцензіата виконувати умови договорів, укладення яких є обов'язковим для здійснення діяльності на ринку електричної енергії;
підпункту 34 пункту 2.2 (у редакції, що діяла до 20.10.2020) та підпункту 33 пункту 2.2 Ліцензійних умов в частині обов'язку ліцензіата своєчасно сплачувати за електричну енергію, куплену на ринку електричної енергії, та за послуги, що надаються на ринку електричної енергії;
підпункту 14 пункту 2.2 Ліцензійних умов щодо обов'язку ліцензіата укладати договори, які є обов'язковими для здійснення діяльності на ринку електричної енергії, та виконувати умови цих договорів, а саме: підпунктів 9 та 10 пункту 4.2 Типового договору про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого Постановою №641 (далі - Типовий договір), яким, зокрема встановлено, що продавець за «зеленим» тарифом зобов'язаний здійснювати вчасно і в повному обсязі купівлю та оплату частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця відповідно до Порядку №641 та нести фінансову відповідальність перед гарантованим покупцем за відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця.
ТОВ листом від 05.12.2024 № 05/12-24-1 надало до НКРЕКП письмові пояснення до Акта № 424 (далі Пояснення) та листом від 11.12.2024 № 11/12-24-1 додаткові письмові пояснення (далі Додаткові пояснення), які були враховані Регулятором.
12.12.2024 за результатами розгляду Акта № 424 на засіданні НКРЕКП, що відбулось у формі відкритого слухання прийнято Постанову № 2133, якою вирішено: застерегти ТОВ щодо недопущення надалі порушення Ліцензійних умов та недотримання вимог нормативно правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, а саме:
пункту 2.2 Ліцензійних умов, а саме:
підпункту 9 (у редакції, що діяла до 20.10.2020) та підпункту 8 у частині надання документів (їх копій), інформації (даних, відомостей, звітності), необхідних для виконання НКРЕКП своїх повноважень та функцій, в обсягах та у строки (не менше десяти робочих днів для надання копій документів, пояснень тощо), встановлені НКРЕКП,
підпункту 15 (у редакції, що діяла до 20.10.2020) у частині виконання умов укладених договорів, які є обов'язковими для здійснення діяльності на ринку електричної енергії, а саме порушення порядку здійснення часткової попередньої оплати планової вартості послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління;
підпункту 34 (у редакції, що діяла до 20.10.2020 року) та підпункту 33 (у редакції, що діяла до 16.01.2024) у частині своєчасної та в повному обсязі сплати за електричну енергію, куплену на ринку електричної енергії, та за послуги, що надаються на ринку електричної енергії;
пункту 5 Порядку № 491, у частині визначення платником внеску бази нарахування суми внесків на регулювання, яким є чистий дохід платника внеску на регулювання від провадження діяльності, що регулюється НКРЕКП, за звітний квартал;
пункту 2 Пояснень щодо заповнення форми звітності № 20-НКРЕКП (квартальна) «Звіт про сплату внеску на регулювання» додатка 2 до Порядку № 491 у частині забезпечення платниками внеску достовірності інформації, наведеної у звіті.
Також цією постановою накладений штраф у розмірі 108120 грн на ТОВ за порушення підпункту 14 пункту 2.2 (у редакції, що діяла до 16 січня 2024 року) Ліцензійних умов у частині виконання умов укладених договорів, які є обов'язковими для здійснення діяльності на ринку електричної енергії.
Крім Постанови 2133, Регулятор прийняв Розпорядження № 320, яким зобов'язав ТОВ усунути порушення підпункту 14 (у редакції, що діяла до 16.01.2024) пункту 2.2 Ліцензійних умов, у частині виконання умов укладених договорів, які є обов'язковими для здійснення діяльності на ринку електричної енергії, для чого у строк до 01.04.2025 забезпечити безумовне виконання умов договору про відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії від 15.03.2018 № 14950/01, укладеного з ДП, шляхом забезпечення розрахунків у повному обсязі на суму заборгованості, зафіксовану Актом, про що повідомити НКРЕКП та Відділ НКРЕКП у Львівській області, з наданням належним чином завірених копій підтвердних документів.
Відповідно до норм частини другої статі 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус НКРЕКП, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначенні Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі Закон № 1540-VIII; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до вимог статей 1, 3 Закону № 1540-VIII НКРЕКП (далі - Регулятор) - є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.
Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Статтею 2 Закону №1540-VIII передбачено, що Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема, у сфері енергетики: діяльності з виробництва, передачі, розподілу, розподілу малими системами розподілу, постачання електричної енергії, зберігання енергії, агрегації; діяльності з організації купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку, забезпечення купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, трейдерської діяльності.
Згідно положень статті 3 Закону №1540-VIII Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
Регулятор здійснює державне регулювання, зокрема, шляхом державного контролю та застосування заходів впливу.
Основними завданнями Регулятора є забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів; забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обґрунтованими цінами; сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг.
Частиною четвертою, п'ятою та дев'ятою статті 14 Закону № 1540-VIII передбачено, що Регулятор на своїх засіданнях, зокрема, розглядає та приймає рішення з питань, що належать до його компетенції.
Рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора є обов'язковими до виконання суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону №1540-VIII Регулятор здійснює державний контроль за дотриманням суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов шляхом проведення планових та позапланових виїзних, а також невиїзних перевірок відповідно до затверджених нею порядків контролю.
Перевірка проводиться на підставі рішення Регулятора.
Процедуру організації та проведення перевірок; порядок оформлення результатів перевірок; права та обов'язки голови та членів комісії з перевірки; права та обов'язки уповноваженої особи ліцензіата; контроль за виконанням рішень НКРЕКП; порядок застосування санкцій до ліцензіатів за порушення законодавства та ліцензійних умов установлює «Порядок контролю за дотриманням ліцензіатами, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов», затверджений постановою НКРЕКП від 14.06.2018 №428 (далі - Порядок №428; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
У відповідності до пункту 1.1 Порядку №428 його дія поширюється на суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, які отримали ліцензії на провадження господарської діяльності та регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю яких здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема, у сфері енергетики діяльності з транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), надання послуг установки LNG, постачання природного газу.
Пунктами 10.3 та 10.4 Порядку №428 передбачено, що за порушення законодавства та ліцензійних умов у сферах енергетики та комунальних послуг НКРЕКП може застосовувати до ліцензіатів санкції у вигляді: застереження та/або попередження про необхідність усунення порушень; накладення штрафу; зупинення дії ліцензії; анулювання ліцензії (аналогічні норми передбачено статтею 22 Закону про НКРЕКП).
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 30 Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон № 2019-VIII; в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) виробники зобов'язані нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії за цінами, визначеними відповідно до правил ринку, у разі невиконання ними акцептованих оператором системи передачі погодинних графіків електричної енергії з урахуванням особливостей, встановлених частиною шостою статті 71 цього Закону для виробників за «зеленим» тарифом та виробників, які за результатами аукціону набули право на підтримку;
Згідно з частиною шостою статті 71 Закону №2019-VIII за відхилення фактичних погодинних обсягів відпуску електричної енергії виробників, яким встановлено «зелений» тариф, та виробників, які за результатами аукціону набули право на підтримку, від їхніх погодинних графіків відпуску електричної енергії виробниками, які входять до балансуючої групи гарантованого покупця, відшкодовується частка вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця відповідно до цього Закону та правил функціонування балансуючої групи гарантованого покупця.
Відповідно до пункту 1.5.1 глави 1.5 розділу І «Правил ринку», затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (у редакції постанови НКРЕКП 24.06.2019 № 1168; далі Правила ринку), для виробників електричної енергії, які увійшли до балансуючої групи гарантованого покупця, договір про врегулювання відповідальності за небаланси призупиняє свою дію лише по генеруючих одиницях, для яких установлено «зелений» тариф або щодо яких переможець аукціону набув право на підтримку.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2019-VIII балансуюча група гарантованого покупця - балансуюча група, в якій стороною, відповідальною за баланс, є гарантований покупець.
Правила функціонування балансуючої групи гарантованого покупця визначені главою 9 Порядку №641).
Зокрема, пунктом 9.1 глави 9 Порядку № 641 (у редакції, що діяла до 06.10.2021) визначено, що продавці, споживачі за «зеленим» тарифом та гарантований покупець, який зобов'язаний бути СВБ для себе та зазначених учасників ринку, повинні бути учасниками виключно балансуючої групи гарантованого покупця.
Згідно з пунктом 9.2 глави 9 Порядку № 641 (пункт 9.1 у редакції, що діяла з 06.10.2021) продавцями та споживачами за «зеленим» тарифом здійснюється відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу гарантованого покупця відповідно до Закону та цього Порядку.
Відповідно до пункту 10.5 глави 10 Порядку № 641, з урахуванням положень глави 9 цього Порядку гарантований покупець після підписання акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів, що є додатком 1 до типового договору про врегулювання небалансів електричної енергії, з ОСП за розрахунковий місяць здійснює продавцю розрахунок частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця та направляє продавцю акт приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця в електронному вигляді, підписаний зі своєї сторони КЕП уповноваженої особи, на електронну адресу.
Після отримання на електронну адресу акта приймання-передачі продавець направляє гарантованому покупцю у триденний строк з дати отримання акта приймання-передачі два примірники акта приймання-передачі у паперовій формі, підписані зі своєї сторони.
Гарантований покупець у п'ятиденний строк з дати отримання актів приймання-передачі підписує їх у двох примірниках та надсилає продавцю один примірник поштою.
За наявності у продавця зауважень до акта приймання-передачі, наданого гарантованим покупцем, продавець письмово повідомляє про це гарантованого покупця.
За наявності зауважень до акта приймання-передачі та/або ненадання продавцем гарантованому покупцю акта приймання-передачі, підписаного зі своєї сторони, остаточний розрахунок частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюється в розмірі, визначеному в наданому гарантованим покупцем акті приймання-передачі, з подальшим коригуванням сплачених коштів після врегулювання розбіжностей (пункт 10.6 глави 10 Порядку № 641).
Продавець здійснює оплату частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця гарантованому покупцю протягом перших трьох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта приймання-передачі.
Продавець втрачає членство в балансуючій групі гарантованого покупця у разі нездійснення оплати частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця гарантованому покупцю, про що гарантований покупець повідомляє ОСП на наступний день після порушення умов та термінів оплати (пункт 10.7 глави 10 Порядку № 641).
Відповідно до пункту 11 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2019-VIII частка відшкодування гарантованому покупцю суб'єктами господарювання, які входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця та здійснюють продаж електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії на об'єктах електроенергетики, встановлена потужність яких перевищує 1 МВт, за «зеленим» тарифом або аукціонною ціною, вартості врегулювання небалансу гарантованого покупця становить:
до 31 грудня 2020 року - 0 відсотків;
з 1 січня 2021 року - 50 відсотків;
з 1 січня 2022 року - 100 відсотків.
За змістом абзацу 4 підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» продавець за «зеленим» тарифом не втрачає членство в балансуючій групі гарантованого покупця у разі нездійснення оплати частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця гарантованому покупцю.
Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом пропорційно до неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії.
Відповідно до умов Договору №14950, укладеного позивачем з Державним підприємством «ЕНЕРГОРИНОК» (у подальшому ДП) із урахуванням змін, внесених додатковими угодами продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі Порядку №641.
Згідно з пунктом 3.3 Договору оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, формування купівлі-продажу електричної енергії здійснюється згідно з главою 10 Порядку №641.
Інформація щодо обсягу проданої позивачем електричної енергії за «зеленим» тарифом ДП та рівня розрахунків ДП із Ліцензіатом відповідно до актів купівлі-продажу електричної енергії та даних бухгалтерського обліку Ліцензіата наведена у таблиці 3.12.2 Акта №424.
Відповідно до умов укладеного Договору №14950 купівля-продаж електричної енергії здійснюється за умови членства продавця (Ліцензіата) за «зеленим» тарифом у балансуючій групі гарантованого покупця.
ТОВ ЕС - 62X8446846262469 включено до балансуючої групи ДП ЕС - 62XHARANTPOKUP-S на підставі наданої заяви щодо вступу учасника ринку до балансуючої групи та підтвердження зі сторони ДП (Лист-повідомлення щодо включення до балансуючої групи НЕК «УКРЕНЕРГО» від 04.07.2019 № 01/24944).
Ліцензіат надав комісії з проведення перевірки помісячні Акти приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця до Договору № 14950, Акти коригування до Актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця та Акти звірки розрахунків ДП з ТОВ.
Інформація щодо відшкодування позивачем частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії ДП відповідно до Актів приймання-передачі та Актів коригування до Договору № 14950, за період з січня 2021 року по грудень 2023 року міститься в таблиці 3.35.1 Акта перевірки.
Як свідчать дані таблиці 3.35.1, у позивача заборгованість за 2021 рік перед ДП щодо відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії відсутня.
Станом на 31.12.2022 відповідно до Актів приймання-передачі та Актів коригування до Договору від 15.03.2018 № 14950/01, заборгованість Товариства перед ДП «Гарантований Покупець» щодо відшкодування частки вартості врегулювання небалансу становить 45033,34 тис. грн (з ПДВ).
Станом на 31.12.2023 відповідно до Актів приймання-передачі та Актів коригування до Договору № 14950, заборгованість Товариства перед ДП щодо відшкодування частки вартості врегулювання небалансу складала 47971,54 грн (з ПДВ).
Разом з тим, покликаючись на неправомірність та безпідставність Постанови №2133 та Розпорядження №320 позивач-апелянт зазначає, що оскаржувані рішення суб'єкта владних повноважень стосуються того, що ДП при складанні Актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії за період лютий 2022 року серпень 2022 року, застосовувало формулу, вказану у пункті 9.3 глави 9 Порядку №641, у редакції Постанови №46.
В свою чергу, позивач зауважує, що постановою Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі №640/4069/21 визнано протиправним та нечинним підпункт 8 пункту 1 змін до Постанови №641, затверджених Постановою №46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку №641, яким встановлювалась відповідна формула обрахунку обсягу частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії.
Звідси позиція позивача зводиться до того, що після прийняття постанови Верховного Суду у справі №640/4069/21, акти приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії за період лютий 2022 року серпень 2022 року підлягали коригуванню, оскільки містили розрахунок розміру частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії із застосуванням формули, визнаної нечинною згідно рішення суду.
Даючи оцінку вказаним доводам позивача, суд першої інстанції зазначив, що скасування з 08.09.2022 в судовому порядку окремого пункту Постанови № 46 не впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин, а саме період нарахування позивачу заборгованості (лютий 2022 року серпень 2022 року), відповідні норми пункту 9.3 глави 9 Порядку № 641 із змінами, були діючими та підлягали застосуванню.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, пунктом 9.2 глави 9 Порядку №641 унормовано, що продавцями та споживачами за «зеленим» тарифом здійснюється відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу відповідно до Закону та цього Порядку.
Разом з цим, у пункті 9.3 вказаного Порядку було визначено, що обсяг відшкодування продавцем або споживачами за «зеленим» тарифом гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу в розрахунковому періоді розраховується за формулами, які наведено у пункті.
15.01.2021 НКРЕКП було прийнято Постанову № 46, а саме затверджено Зміни до Порядку №641.
Підпунктом 8 пункту 1 Змін у главі 9 Порядку №641 пункти 9.2-9.4 замінено п'ятьма новими пунктами, зокрема, за пунктом 9.2 Порядку продавцями та споживачами за «зеленим» тарифом здійснюється відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу гарантованого покупця відповідно до Закону та цього Порядку.
Відповідно до пункту 9.3 Порядку, в редакції станом на 16.01.2021, обсяг частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, у розрахунковому періоді t торгової зони z розраховується за формулою (далі - Формула), що наведена у цьому пункті.
Згідно з абзацом 2 пункту 9.3 глави 9 Порядку у редакції станом на 16.01.2021, у випадку отримання оновлених даних комерційного обліку по генеруючих одиницях продавця або споживача за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця, розрахунок обсягу відшкодування здійснюється з урахуванням таких даних.
Фактично з 01.01.2021 продавці повинні були здійснювати гарантованому покупцю відшкодування частки вартості врегулювання небалансу гарантованого покупця, що виникає, зокрема, у разі відхилення фактичних погодинних обсягів відпуску електричної енергії продавців гарантованого покупця від їх прогнозного погодинного графіка відпуску електричної енергії.
Така норма була чинною до 08.09.2022 (до набрання законної сили судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року у справі №640/4069/21).
Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року у справі №640/4069/21 позов задоволено. Визнано протиправним та нечинним підпункт 8 пункту 1 Змін до Постанови № 641, затверджених Постановою № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку №641.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року скасовано судове рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю (далі Постанова суду).
Постановою Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі №640/4069/21 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року в цій справі скасовано і залишено в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року.
У вказаній постанові касаційного суду зазначено, що ураховуючи положення частини шостої статті 71, пункту 11 розділу XVII Закону №2019-VIII, Верховний Суд доходить висновку про те, що покладення додаткової відповідальності на виробників, яким установлено «зелений» тариф та на виробників, які за результатами аукціону набули право на підтримку, і входять до балансуючої групи гарантованого покупця, у вигляді відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця є протиправним.
Матеріалами справи підтверджується те, що виставлення ДП Актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії за період лютий-серпень 2022 року (з врахуванням актів коригувань, отриманих позивачем у наступних періодах) на загальну суму 45947913,78 грн відбулося із застосуванням формули вказаної у пункті 9.3 глави 9 Порядку 641, в редакції Постанови №46.
Враховуючи дану обставину ТОВ не підписувались такі Акти приймання-передачі, а зазначені у них суми позивачем не оплачувались, оскільки дана сума вважалась не узгодженою.
Відносно питання поширення на спірні відносини пункту 9.3 глави 9 Порядку №641 зі змінами, з врахуванням факту визнання протиправними та не чинними відповідних норм судовими рішеннями у справі №640/4069/21, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Аналіз положень статті 58 Конституції України, свідчить про те, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13.05.1997 № 1-зп) також висловив позицію, згідно якої закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (пункт 54 рішення).
Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» №9 від 01.11.1996 судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
У справі №640/4069/21, Верховний суд вказав, що НКРЕКП у спірних в цій справі правовідносинах діяв поза межами повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, без запобігання всім формам дискримінації, а тому підпункт 8 пункту 1 Змін до Постанови № 641, затверджених Постановою № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку є протиправним.
Апеляційний суд визнає, що частина друга статті 265 КАС згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.
Проте також і наголошує на неможливості зобов'язати платника податків виконати положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом.
Іншими словами, до суб'єкта господарювання не може застосовуватися нормативно-правовий акт, який на момент його застосування визнано судом протиправним, оскільки це суперечитиме вимогам частин першої-третьої статті 11 Господарського процесуального кодексу України (частина перша статті 6, частини перше, друга статті 7 КАС), не відповідатиме статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), дотримання якої є однією з обов'язкових умов допустимого втручання у право на мирне володіння майном, а також становитиме порушення принципу належного урядування.
Вимоги про сплату коштів на підставі таких актів не відповідають критерію добросовісності та не підлягають задоволенню виходячи зі змісту частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та частини третьої статті 16 ЦК України.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
У справі «Щокін проти України» ЄСПЛ висловив позицію щодо сумісності способу, у який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, у пунктах 50.51.56 рішення у цій справі від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд зазначив: «перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним… Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачекs.r.o.» проти Черкаської Республіки», № 26449/95, пункт 54, від 09 листопада 1999 року). ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підставі в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейлер проти Італії» № 33202/96. пункт 109. ЄСПЛ 2000-1…».
Cуд вважає, що відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника».
У цій справі Суд постановив, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у тому числі через те, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
Як зазначив ЄСПЛ у пункті 53 свого рішення «Суханов та Ільченко проти України», яке набуло статусу остаточного 26.09.2014 року, «Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи ЄСПЛ своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).
Апеляційний суд категорично зазначає, що застосування до фізичних/юридичних осіб нормативно-правових актів, які є протиправними, у будь-якому випадку є незаконним.
Відтак, апеляційний суд погоджується із доводами позивача, що визнання протиправним та нечинним у судовому порядку підпункту 8 пункту 1 Змін до Постанови № 641, затверджених Постановою № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку №641, унеможливлює застосування пункту 9.3 глави 9 Порядку №641 зі змінами, при визначенні частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії за період лютий-серпень 2022 року.
Такі висновки апеляційного суду зроблені на підставі правових позицій Верховного Суду в частині застосування положень відповідних нормативно-правових актів, які визнанні протиправними і не чинними в судовому порядку, зокрема: постанови Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №921/229/22, 10 листопада 2022 року у справі №1340/5083/18, 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19, 07 листопада 2024 року у справі 380/700/21, Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28 квітня 2020 року у справі №904/164/19.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19 висловила позицію, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Так згідно доводів позивача, ДП Актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії за період лютий-серпень 2022 року та їх направлення позивачу по день подання позову ДП не пред'являлось жодних претензій чи вимог до позивача про сплату відповідних сум і вказані суми не стягувалися в судовому порядку.
Починаючи з вересня 2022 року ДП не застосовує формулу вказану у пункті 9.3 Глави 9 Порядку №641, в редакції Постанови №46.
При цьому, розрахунок частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії починаючи з вересня 2022 здійснюється ДП в порядку передбаченому розділом 10 Постанови №641 (в редакції постанови НКРЕКП від 24.01.2024 №178, що є чинною на дату подання позову), що відповідно вказує на наявність можливості здійснити відповідні коригування Актів приймання-передачі
Спираючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року у справі №907/882/22 (провадження №12-23гс25), апеляційний суд вважає за можливе не враховувати при розгляді цієї справи висновки Верховного Суду, що наведенні в оскаржуваному рішенні суду, оскільки спірні правовідносини, що були предметом аналізу у наведеній справі не є релевантними до даної справи.
У системах загального права допускається скасування попередніх прецедентів (overruling of precedent), а також вважається, що прецеденту можна не слідувати, зокрема якщо він був вирішений per incuriam, тобто якщо при його прийнятті з певних причин не були застосовані належні приписи законодавства чи прецеденти або вони були неправильно витлумачені (див. висновки, викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 525/789/17 та ухвалі КАС ВС від 29.06.2021 у справі № 120/1562/21-а, а також схожі висновки, викладені у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 304/1035/20, пункті 279 постанови палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС від 03.02.2025 у справі № 910/8714/18 та постановах КАС ВС від 12.09.2024 у справі № 400/14386/23 і від 14.10.2024 у справі № 400/12515/23).
Термін per incuriam (з лат. «через недогляд») позначає у загальному праві висновки, які не мають прецедентної ваги через те, що вони зроблені внаслідок неврахування деяких несумісних з висновком положень закону або обов'язкових прецедентів, у результаті чого певна частина висновку є очевидно помилкова.
Зважаючи на те, що наведена судом першої інстанції практика Верховного Суду щодо розглядуваного у цій справі питання є суперечливою і апеляційному суду відома інша правова позиція Верховного Суду, що перелічена вище, апеляційний суд не бачить перешкод застосувати у розглядуваній справі більш актуальну та недавню в часі судову практику щодо тлумачення випадків застосування нормативно-правового акта, що визнаний нечинним та скасований в судовому порядку в розрізі спірних відносин, яка між іншим тлумачиться однаково Верховним Судом інших крім адміністративної, юрисдикцій.
Висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову є передчасними та такими, що прийняті без належного урахування всіх обставин справи та доводів сторін.
У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №126/2200/20 сформовано таку правову позицію.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Тлумачення як статті 3 ЦК загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц.
Якщо особа, яка має суб'єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Апеляційному суду відома наведена доктрина і вона вже використовувалася у її попередніх судових рішеннях.
Дійсно, по січень 2022 року позивач погоджував акти приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії, які були складені із застосування формули вказаної у пункті 9.3 Глави 9 Порядку №641, в редакції Постанови №46.
У період коли позивач перестав погоджувати відповідні акти, була чинною Постанова суду, якою було відмовлено у задоволенні наведеного вище позову.
Поряд з цим, ухвалою Верховного Суду від 7 грудня 2021 року було відкрито касаційне провадження за скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальність "РЕСУРСЕКОЕНЕРГО" на Постанову суду.
Очевидно, що зміст попередніх судових рішень у справі №640/4069/21 та відкриття касаційного провадження за скаргою на Постанову суду давали позивачу обґрунтовано розраховувати, що остаточне судове рішення у цій справі буде позитивним для нього.
Більше того, за частиною третьою статті 264 КАС нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності, то відповідно протягом такого строку особа може поставити під сумнів такий акт.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Можна з виваженістю констатувати, що ухвалюване апеляційним судом рішення винятково забезпечить справедливість здійснення правосуддя в цій конкретно справі, зваживши на її фактичні обставини.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставної відмови у задоволенні позову.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопарк Яворів» задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року скасувати та ухвалили постанову, якою позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.12.2024 №2133 «Про застосування санкцій до ТОВ «Енергопарк «Яворів» за порушення Ліцензійних умов з виробництва електричної енергії та недотримання вимог нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії».
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.12.2024 №320-р «Про усунення порушення ТОВ «Енергопарк «Яворів».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (ЄДРПОУ:39369133) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопарк Яворів» (ЄДРПОУ: 38424785) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 15140 гривень.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді С. М. Кузьмич
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 24.11.2025.