24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/24091/23 пров. № А/857/27068/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року (суддя - Дорошенко Н.О., м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,-
ОСОБА_1 у жовтні 2023 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)», в якому просив про визнання протиправними дій щодо нарахування позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.02.2008 по 31.12.2022; визнання протиправним встановлення відповідачем базових місяців при нарахуванні індексації його грошового забезпечення; зобов'язання нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 31.12.2022 наростаючим підсумком, починаючи з лютого 2008 року, з урахуванням проведених виплат.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2014 року.
Зобов'язано Державну установу «Городищенська виправна колонія (№96)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, з врахуванням виплаченої суми.
У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, у відповідній частині відмовити у задоволенні вимог, в решті - залишити рішення в силі. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що з 01.01.2017 посадовий оклад позивача змінився, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації. Зазначає, що з січня 2017 року (місяця, коли виникли підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення) по лютий 2018 року проводилось нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача. Тому, суд дійшов невірного висновку про задоволення позовних вимог у частині нарахування та виплати позивачу індексації за період з 01.01.2017 по 28.02.2018 зі встановленням базового місяця січень 2008 року.
Вважає, що висновок суду про зобов'язання відповідача при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2016 врахувати базовий місяць січень 2008 року є передчасним та задоволеним бути не може, адже судовому захисту підлягає лише вже порушене право, а не те, яке може бути порушене в майбутньому.
Зазначає, що висновок суду про встановлення до вказаного періоду січня 2008 року вказує на застосування судом першої інстанції норм права до спірних відносин, що виникли раніше, тобто суд порушив принцип незворотності дії правової норми в часі. Тому при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2016 застосуванню підлягає базовий місяць липень 2012, а не січень 2008 року.
Також зазначає, що станом на 01.12.2015 посадовий оклад позивача не зазнав змін з моменту призначення на посаду, базовий місяць для розрахунку індексації встановлено січень 2014 року. Починаючи з січня 2014 року розрахунок індексу споживчих цін для подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком. При цьому сума індексації виплачувалась до наступного збільшення розміру заробітної плати, при якому таке збільшення повинне перевищити зазначену суму індексації, а саме до січня 2017 року.
Вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 у період з 01.02.2003 по 31.12.2022 проходив військову службу у ДУ «Городищенська ВК (№96)».
Наказом ДУ «Городищенська ВК (№96)» від 26.12.2022 №205/ОС-22 «По особовому складу» старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено з 31.12.2022.
В серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ДУ «Городищенська ВК (№96)» із запитом щодо нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2003 по 26.12.2022.
Відповідач листом від 18.09.2023 №10/3548 надав позивачу довідку про суми нарахованого грошового забезпечення за період з 01.01.2003 по 26.12.2022 та копію наказу по особовому складу про звільнення від 26.12.2022 №205/ОС-22.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, останній звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1-3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03 липня 1991 року (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Положеннями статті 1 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Стаття 2 Закону №1282-ХІІ передбачає, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).
Згідно з пунктом 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
За змістом пунктом 1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 1 грудня 2015 року).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пункт 2 Порядку №1078 передбачає, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з пунктом 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Спірним у цій справі є, зокрема, питання правильності визначення відповідачем базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача за період з 01.12.2015 по 28.02.2.2018.
Як вбачається з матеріалів справи, виникнення даних спірних правовідносин зумовлено нездійсненням відповідачем нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача у вказаний вище період та із застосуванням невірного базового місяця в частині коли здійснено нарахування.
З системного аналізу положень Закону №2011-XII та Закону №1282-ХІІ вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19 виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Крім того, повноваження державних органів щодо визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки, тому доводи відповідача в цій частині суд не приймає до уваги.
Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку №1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Згідно з пунктами 10-2 Порядку №1078 для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
З системного аналізу наведених норм законодавства України можна дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Суд зазначає, що Постановою КМУ від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 вказаної Постанови вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.
З січня 2008 року по 28 лютого 2018 року посадовий оклад позивача не змінювався, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Крім того, вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01 березня 2018 року.
Таким чином, відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі №420/3593/20, від 12 травня 2022 року у справах №200/7006/21 та №580/3335/21, у яких Верховним Судом роз'яснено пункти 2, 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, у згаданих справах та зазначено, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Таким чином, місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
Зміна посадових окладів з урахуванням періоду проходження військової служби позивача відбулась 01 січня 2008 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294, тому дії відповідача є протиправними, і з метою належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 з врахуванням січня 2008 року, як базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, то такі є безпідставними з огляду на ч.3 ст.51 Закону № 2262-ХІІ, згідно вимог якої, перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Крім того, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення (заробітної плати) у належному розмірі до 19.07.2022, а тому право позивача на звернення до суду із цим позовом не обмежене будь-яким строком.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на те, що в частині відмовлених позовних вимог рішення суду не оскаржується, апеляційний суд не переглядає справу в цій частині.
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у справі № 460/24091/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська