13 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/6996/24 пров. № А/857/33709/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
з участю секретаря судових засідань Гепфель А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Консерваторія» до Івано-Франківської митниці про визнання протиправними і скасування рішень про коригування митної вартості товарів,
суддя у І інстанції Панікар І.В.,
час ухвалення рішення 11 год 07 хв,
місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складення повного тексту рішення 30 липня 2025 року,
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Консерваторія» (далі - ТОВ «Консервний завод «Консерваторія») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати рішення про коригування митної вартості товарів (далі - Рішення) № UA206080/2024/000031/2 від 19.08.2024, № UA206080/2024/000032/2 від 19.08.2024; № UA206080/2024/000033/2 від 21.08.2024 Івано-Франківської митниці (далі - Митниця).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 у справі №300/6996/24 вказаний позов було задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатньою для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, і не може бути безумовною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за методом визначеним у декларації митної вартості.
Позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які чітко ідентифікували товар та містили об'єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів за ціною договору, водночас митниця не довела наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого товару та протиправність оскаржуваного рішення про таке коригування.
Відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору.
Таким чином, у митного органу не було правових підстав для відмови у випуску товарів за митною декларацією, в якій митну вартість визначено за основним методом, оскільки декларантом подано достатні та достовірні документи на підтвердження заявленої вартості за ціною договору.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Митницею, яка просила таке скасувати та відмовити у задоволенні позову ТОВ «Консервний завод «Консерваторія».
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи та не дав належної оцінку всім долученим доказам.
Так, надані позивачем до суду платіжні документи не надавались митному органу під час консультації та до митного оформлення і не вивчалися при здійсненні контролю та винесенні оскаржуваних Рішень. Тому суд не вправі досліджувати обставини, які не були предметом дослідження митного органу при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів. При цьому у призначені платежу у таких документах міститься посилання тільки на контракт, однак не міститься інформації якої саме поставки стосується дана оплата.
Окрім того, звертає увагу апеляційного суду на те, що автотранспортні накладні №A0063163 від 15.08.2024, № A982044 від 16.08.2024 та від 17.08.2024 складалися у м.Едірне (територіально наближене місто на території Туреччини від кордону України - 900 км до пункту пропуску Сірет, Румунія - Порубне, Україна), вартість перевезення товару за межами території України включався саме з м. Алашехір, що знаходиться дальше за дистанцією - 1400 км до кордону України.
Додатково звертає увагу на різні суми витрат на транспортування по одному і тому ж маршруті у поданих декларантом документах, довідки щодо транспортних витрат надані іншою особою, ніж та, що зазначені в CMR, відсутні будь-які платіжні документи про оплату за транспортні послуги та придбаний товар.
При цьому підкреслює, що рівень митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є вищим, ніж заявлена митна вартість декларантом, що може бути підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості.
Водночас Митниця не погоджується із стягненням на користь позивача понесених судових витрат на професійну допомогу в розмірі 8000 грн. Наполягає на тому, що позивачем не надано підтвердження сплати за надані послуги, відсутній належним чином підписаний акт виконаних робіт. При цьому у провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебуває шість справ між тими сторонами з тим самим предметом спору, які представляє той самий адвокат, а у Єдиному державному реєстрі судових рішень є достатня кількість висновків Верховного Суду по такій категорії справи, яка віднесена до справ незначної складності.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, вважає що сума є значно завищеною та не підтвердженою.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Консервний завод «Консерваторія» підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник Митниці у судовому засіданні апеляційного суду у режимі відеоконференції підтримала подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ТОВ «Консервний завод «Консерваторія» відмовити.
Представник ТОВ «Консервний завод «Консерваторія» у ході апеляційного розгляду заперечив обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 23.07.2024 ТОВ “Консервний завод “Консерваторія» (Покупець) та Компанія “TUGAL TARIM URUNLERI SAN VE TIC LTD STI», Туреччина (Продавець) уклали контракт №23072024/1 (далі - Контракт), за умовами якого Продавець зобов'язувався продати, а Покупець - оплатити і прийняти товар окремими партіями в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в інвойсах на кожну конкретну партію поставки товарів. Ціна на товар вказується у специфікаціях та інвойсах до Контракту і є невід'ємною його частиною. Загальна вартість Контракту складається з вартості відповідних інвойсів. Ціни на товари, що поставляються, є договірними і вказуються в інвойсах на кожну поставку товару в доларах США. Розрахунок з Продавцем здійснюється відповідно до інвойсів шляхом передоплати за товар або не пізніше, ніж за 365 банківських днів з моменту отримання кожної партії товару, доставленого Продавцем і прийнятого Покупцем. Датою отримання товару Покупцем вважається дата оформлення імпортної вантажної митної декларації на кожну партію товару.
За наслідками виконання умов Контракту № 23072024/1 Покупцем було придбано у Продавця товар:
згідно з рахунком-фактурою (інвойсом) №TGL2024000000070 від 14.08.2024 вартістю 11165,00 доларів США;
згідно з рахунком-фактурою (інвойсом) № TGL2024000000072 від 16.08.2024 вартістю 11165,00 доларів США;
згідно з рахунком-фактурою (інвойсом) № TGL2024000000073 від 16.08.2024 вартістю 11165,00 доларів США.
З метою митного оформлення вказаного товару декларантом позивача було подано Митниці митні декларації (далі - МД) №24UА206080005090U0 від 19.08.2024, №24UА206080005093U7 від 19.08.2024, №24UА206080005157U2 від 21.08.2024, якими задекларовано імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, що зазначені у графах 31 МД (товар № 1 - огірки свіжі корнішони). Митна вартість товару була визначена за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються - по 11165,00 доларів США у кожній МД.
На підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного методу її визначення митному органу одночасно було подано:
1) із МД № 24UА206080005090U0 від 19.08.2024:
рахунок-фактуру № TGL2024000000070 від 14.08.2024;
автотранспортну накладну № А0063123 від 15.08.2024;
сертифікат про походження товару Y0045511 від 15.08.2024;
документ, що підтверджує вартість перевезення товару, б/н від 15.08.2024;
зовнішньоекономічний договір (контракт) № 23072024/1 від 23.07.2024;
договір про надання послуг митного брокера № 22-06 від 22.06.2023;
копію МД країни відправлення № 24220400ЕХ00036698 від 16.08.2024;
2) із МД №24UА206080005093U7 від 19.08.2024:
рахунок-фактуру № TGL2024000000072 від 14.08.2024;
автотранспортну накладну № А982044 від 16.08.2024;
сертифікат про походження товару Y0045511 від 16.08.2024;
документ, що підтверджує вартість перевезення товару б/н від 16.08.2024;
зовнішньоекономічний договір (контракт) № 23072024/1 від 23.07.2024;
договір про надання послуг митного брокера № 22-06 від 22.06.2023;
копію МД країни відправлення № 24353300ЕХ00003368 від 16.08.2024;
3) із МД №24UА206080005157U2 від 21.08.2024:
рахунок-фактуру № TGL2024000000073 від 16.08.2024;
автотранспортну накладну № б/н від 17.08.2024;
сертифікат про походження товару Y0045516 від 16.08.2024;
рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послугу № TGІ2024000000003 від 21.08.2024;
зовнішньоекономічний договір (контракт) № 23072024/1 від 23.07.2024;
договір про надання послуг митного брокера № 22-06 від 22.06.2023;
копію митної декларації країни відправлення № 24353300ЕХ00003369 від 16.08.2024.
Митним органом на підставі частини 3 статті 53 Митного кодексу України (далі - МК) повідомлено декларанта про необхідність подання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару.
У відповідь на вимогу контролюючого органу декларант повідомив, що подати інші додаткові документи немає можливості та просив винести рішення раніше десятиденного терміну.
Відтак, митним органом було відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів через коригування митної вартості, з приводу чого сформовано картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206080/2024/000098, №UA206080/2024/000099, №UA206080/2024/000100.
Водночас відповідачем було здійснено коригування митної вартості імпортованих позивачем товарів та прийнято Рішення №UA206080/2024/000031/2 від 19.08.2024, №UA206080/2024/000032/2 від 19.08.2024; №UA206080/2024/000033/2 від 21.08.2024, якими митну вартість таких товарів визначено за резервним методом.
Вказані Рішення містять тотожну мотивацію, відповідно до якої митна вартість імпортованого товару не може бути визнана, оскільки заявлена митна вартість товару не підтверджена документально. Митна вартість імпортованого товару не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині 2, 3 статті 53 МК. Заявлена митна вартість товарів нижча від подібних і аналогічних, митне оформлення яких вже здійснено.
Відповідно до частин 2,3 статті 53 МК декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів:
- банківські платіжні документи;
- за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару.
Враховуючи, що використані декларантом відомості для цілей визначення митної вартості не підтверджені документально (неподані банківські платіжні документи; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару відповідно до пунктів 2, 3 статті 58 МК застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 МК.
Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (стаття 59 МК) та методу 2б (стаття 60 МК) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, що були оформлені у митному відношенні (мали ідентичну інформацію щодо виробників, торгових марок, країну виробництва та ідентичний/ аналогічний асортимент), методу 2в (стаття 62 МК) та методу 2г (стаття 63 МК) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та ненаданням декларантом документів, які уможливили б визначення митної вартості за згаданими методами.
Митну вартість товарів скориговано та визначено за резервним методом (стаття 64 МК) Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД UA408020/2024/16821 від 28.03.2024 за якою оформлено: «корнішони свіжі, врожаю 2024 р., нерозфасовані для роздрібної торгівлі. Виробник TEK ASYA TARIM ANONIM SIRKETI. Торговельна марка невідома. Країна виробництва TR. Визначена митна вартість: 1,64 USD/кг».
ТОВ “Консервний завод “Консерваторія» не погодилося із вказаними Рішеннями Митниці щодо коригування заявленої ним митної вартості імпортованого товару та звернулося до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Частиною 1 статті 1 МК передбачено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Згідно із положеннями пункту 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України (далі - МК) митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Відповідно до приписів статей 49, 50 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Згідно із частинами 4, 5 статті 58 МК митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Частиною 3 статті 318 МК встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Як визначено у статті 50 МК, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно із частиною 1 статті 51, частиною 1 та 2 статті 52 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант який заявляє митну вартість товару зобов'язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
За приписами частин 1 та 2 статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, що встановлені частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини 3 статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, які як: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Приписами частин 1 та 2 статті 54 МК передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 5 вказаної статті МК органу доходів і зборів, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, надано право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Згідно із частиною 4 статті 53 МК у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію).
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 МК).
У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 МК).
Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Приписами статті 57 МК передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Окрім того, відповідно до частини 6 статті 53 МК декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про те, що сумніви Митниці у правильному визначенні декларантом митної вартості імпортованого ним товару були необґрунтовані, що призвело до ухвалення протиправного рішення.
Розглядаючи доводи Митниці про те, що подані декларантом до митного контролю та оформлення документи не містили усіх даних, необхідних для визначення митної вартості, а також містили розбіжності, що викликало необхідність у витребуванні у декларанта додаткових документі, апеляційний суд зазначає таке.
Так, як слушно зауважив суд першої інстанції, митний орган тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
При цьому сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а відтак контролюючий орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Разом із тим, у оскаржуваних позивачем Рішеннях відповідачем не було наведено виявлених суперечностей у поданих декларантом документах, а лише вказано про ненадання достатніх документів, зокрема, банківських платіжних документів; - за наявності - інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару.
Суд першої інстанції доречно звернув увагу на те, що за умовами Контракту оплата мала бути здійснена відповідно до інвойсів шляхом, зокрема, не пізніше, ніж за 365 банківських днів з моменту отримання кожної партії товару доставленого Продавцем і прийнятого Покупцем.
Водночас, апеляційний суд в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вважає за доцільне при вирішенні спору врахувати висновки, що містяться у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №804/6243/14, від 07.05.2020 у справі №1.380.2019.00162, від 02.03.2021 у справі №380/842/20, відповідно до яких умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв'язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.
Окрім того, апеляційний суд зауважує, що за висновками Верховного Суду, що містяться, зокрема, у постанові від 01.03.2023 у справі № 420/18880/21, як фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий), так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) не впливають на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені), а отже не можуть бути підставою для сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товару.
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що оплата за товар у відповідності до умов Контракту була проведена вже після митного оформлення товару, а тому відповідні плвтіжні документи не могли бути надані Митниці одночасно із митними деклараціями.
Щодо доводів відповідача у частині ненадання належних документів на підтвердження витрат на транспортування товару та наявності у них розбіжностей, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що такі зауваження не були підставами для витребування додаткових документів на підставі частини 3 статті 53 МК та не були покладені в обґрунтування оспорюваних позивачем Рішень.
При цьому суд першої інстанції доречно зауважив про те, що за рахунками-фактурами (інвойсами) від 14.08.2024 №TGL2024000000072, №TGL2024000000070 та від 16.08.2024 № TGL2024000000073, а також МД №24UA206080005090U2, №24UA206080005093U7, №24UA206080005157U2 товар завантажувався у м. Алашехір, як зазначено у довідках від 15.08.2024, 16.08.2024 та 17.08.2024 і вартість перевезення товару за межами території України обраховувалася саме з м. Алашехір, а отже всі витрати на транспортування за межами території України включені у митну вартість у повному обсязі.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 21.10.2021 р. у справі № 420/4820/19 вказав, за сталою та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10.06.2021 у справі N 815/6854/17, від 14.07.2020 у справі N 809/1734/16) навіть наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг не відповідає вартості заявленій позивачем, не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК , а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відтак, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень».
Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов'язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.
Таким чином, на думку апеляційного суду, слід вважати вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості імпортованого товару за першим методом, що була підтверджена необхідними документами, а отже про відсутність належних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості оспорюваним рішенням.
Оцінюючи правильність вирішення судом першої інстанції питання про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За правилами частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень частини 5 статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Приписами частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За правилами частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Разом із тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При цьому апеляційний суд на підставі приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» звернув увагу на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, висловлену у постанові від 20.06.2019 у справі № 821/440/17, відповідно до якої на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат у зв'язку із наданням правової допомоги позивачем надано договір № 2-28/08/24 про надання правової допомоги від 28.08.2024 між ТОВ «Консервний завод «Консерваторія» та Адвокатським об'єднанням «Шокало та партнери», додаткову угоду № 2 від 12.09.2024 до договору № 2-28/08/24, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 13.09.2024, платіжну інструкцію №3383 від 13.09.2024, таблицю з описом виконаних робіт.
За погодженими сторонами умовами вартість правової допомоги позивачу в суді першої інстанції, яка буде складатися з аналіз судової практики, підготовки позовної заяви, відповіді на відзив, участі у судових засіданнях в суді першої інстанції, становить 15000,00грн.
При цьому апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що така категорія справ віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, предмет спору не потребує вивчення великого обсягу фактичних обставин та законодавства, з приводу спірних правовідносин склалася усталена судова практика і написання позовної заяви не вимагало значних зусиль.
З урахуванням наведеного у суду першої інстанції були належні фактичні та правові підстави для висновку про те, заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу в розмірі 15000 грн є неспівмірною із обсягом наданих послуг щодо підготовки, формуванням матеріалів та консультації клієнта.
Відтак, апеляційний суд вважає вірними такі висновки суду першої інстанції та вважає, що зазначені докази про підстави надання адвокатом правничої допомоги позивачу у адміністративній справі №300/6996/24 у сукупності із фактичними обставинами, встановленими у ході апеляційного розгляду, дають належні правові підстави для часткового задоволення судом першої інстанції заяви позивача про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат у сумі 8000 грн на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат з урахуванням складності справи.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі №300/6996/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Постанова у повному обсязі у зв'язку із відрядженням судді Качмара В.Я. складена 24 листопада 2025 року.