24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/9372/24 пров. № А/857/12654/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження суддею Микитин Н.М. у м. Івано-Франківську у справі №300/9372/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
16 грудня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення від 24.10.2024 №092550007121, зобов'язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 22.10.2001 по 30.06.2002, з 01.07.2002 по 11.12.2009, з 15.03.2010 по 10.01.2011, з 05.03.2011 по 30.12.2011, з 18.10.2012 по 29.05.2013 та повторно розглянути заяву від 16.10.2024 про призначення пенсії за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням зазначених періодів роботи.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2020 є обов'язковим. Таким чином, при підтвердженні страхового стажу в період з 01.07.2020 по 31.12.2003 за даними трудової книжки, потрібно звіряти такі дані з відомостями персоніфікованого обліку. За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатом перевірки, проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки. Крім того, звертає увагу суду, що при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації, можливо зарахувати по 31.12.1991.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що оскаржуване рішення суду прийнято у повній відповідності до норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 16.10.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при досягненні 60-річного віку звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що визнається відповідачем у рішенні від 24.10.2024 №092550007121 та підтверджується відповідною заявою №4536 (а.с.12-13).
Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Відповідач рішенням від 24.10.2024 №092550007121 позивачу відмовив у призначенні пенсії відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу 31 рік та зазначено, що страховий стаж позивача становить 24 рік 08 місяців 13 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До загального страхового стажу не зараховано період роботи з 22.10.2001 по 30.06.2002, з 01.07.2002 по 11.12.2009. з 15.03.2010 по 10.01.2011, з 05.03.2011 по 30.12.2011, з 18.10.2012 по 29.05.2013 відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 14.08.1984, оскільки з 01.02.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (а.с.21).
Вважаючи вищенаведену відмову відповідача щодо не зарахування стажу та, як наслідок, не призначення пенсії, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
У розумінні абз.22 статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною четвертою вказаної статті Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зі змісту оскаржуваного рішення від 24.10.2024 №092550007121 випливає, що позивачці відмовлено у призначенні пенсії відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу 31 років та зазначено, що страховий стаж позивачки становить 24 рік 08 місяців 13 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До загального страхового стажу не зараховано період роботи з 22.10.2001 по 30.06.2002, з 01.07.2002 по 11.12.2009. з 15.03.2010 по 10.01.2011, з 05.03.2011 по 30.12.2011, з 18.10.2012 по 29.05.2013 відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 14.08.1984, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (а.с.9).
З даного приводу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Згідно зі ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (яка була чинною в періоди роботи позивача), яка підписана Україною 13.03.1992, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частиною 2 ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу. Статтею 3 Угоди також передбачено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.
При цьому, колегія суддів суду апеляційної інстанції звертає увагу, що Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення для України з 23.12.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію повинен був бути врахований трудовий стаж, набутий ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
Колегія суддів звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а також інші довідки що підтверджують відповідний період роботи.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що у позивача є в наявності трудова книжка серії НОМЕР_1 від 14.08.1984, яка надана відповідачу для розгляду питання про призначення пенсії за віком (а.с.14-19).
Так, в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 дата заповнення 14.08.1984 містить наступні записи: № 11-12 про період роботи на території російської федерації з 22.10.2001 по 30.06.2002 в ООО «Башнефть»; № 13-17 про період роботи з 01.07.2002 по 11.12.2009 в ООО «Лаванда»; № 18-19 про період роботи з 15.03.2010 по 10.01.2011 в ООО «Лаванда плюс»; № 20 про період роботи з 05.03.2011 по 30.12.2011 в ООО «Лаванда плюс»; № 21-22 про період роботи з 18.10.2012 по 29.05.2013 в ООО «Северторг».
Суд зазначає, що записи про спірні періоди у трудовій книжці позивача заповнені відповідно до вимог пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 та містять всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнята на таку роботу.
Натомість, відповідачем не надано доказів того, що позивач не працювала у спірні періоди або її періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Щодо тверджень відповідача, що позивач не підтвердив страховий стаж за спірний період відомостями індивідуального (персоніфікованого) обліку та не надав доказів сплати страхових внесків за спірні періоди до пенсійного фонду російської федерації, зазначених у відзиві колегія суддів зазначає, наступне.
В Державі Україна право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-ІV.
Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (пункт 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-ІV).
Відповідно до частин 1, 10, 12 статті 20 Закону №1058-ІV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно частини 16 статті 106 Закону №1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Дані вимоги визначені і в національному законодавстві російської федерації.
Аналізуючи вищенаведене можна зробити висновок, що обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на підприємство, як роботодавця, який здійснив нарахування внеску та утримання його із заробітної плати позивача. При цьому, невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може позбавити позивача соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина (страхувальником), сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Аналогічний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17 та від 30.07.2019 у справі № 373/2265/16-а.
Таким чином, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоди роботи з 22.10.2001 по 30.06.2002, з 01.07.2002 по 11.12.2009, з 15.03.2010 по 10.01.2011, з 05.03.2011 по 30.12.2011, з 18.10.2012 по 29.05.2013 відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 14.08.1984, із підстав припинення з 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав та не наданням доказів сплати страхових внесків за спірні періоди до пенсійного фонду російської федерації, є неправомірною і не може бути підставою для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача та звужує її законне право на зарахування вказаного періоду до стажу роботи.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що періоди роботи позивача з 22.10.2001 по 30.06.2002, з 01.07.2002 по 11.12.2009, з 15.03.2010 по 10.01.2011, з 05.03.2011 по 30.12.2011, з 18.10.2012 по 29.05.2013 (всього 10 років 4 місяці 25 днів) відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 14.08.1984 на території російської федерації, підлягають зарахуванню до загального страхового стажу ОСОБА_1 .
Колегія суддів апеляційного суду погоджується, що рішення про відмову у призначенні пенсії від 24.10.2024 №092550007121, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті КАС України, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Варто зазначити, що обраний судом першої інстанції спосіб задоволення позовних вимог позивача не буде втручанням в дискреційні повноваження відповідача, оскільки адміністративний суд у такий спосіб не підміняє інший орган державної влади, зокрема, шляхом обрахунку кількості років з урахуванням спірного періоду, а вказує на визначення відповідачу зобов'язання вчинити кореспондуючі праву на належне пенсійне забезпечення позивача дії.
Враховуючи висновок суду про наявність правових підстав для зарахування до стажу позивача періоди роботи з 22.10.2001 по 30.06.2002, з 01.07.2002 по 11.12.2009, з 15.03.2010 по 10.01.2011, з 05.03.2011 по 30.12.2011, з 18.10.2012 по 29.05.2013 (всього 10 років 4 місяці 25 днів), суд зазначає про наявність у позивача необхідного страхового стажу (більше 31 років) для призначення пенсії за віком, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду до якого позивач звернувся із заявою ) призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 06.10.2024.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309,311, 315,316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі №300/9372/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк