24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/9524/24 пров. № А/857/10469/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження суддею Гомельчуком С.В. у м. Івано-Франківську у справі №300/9524/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
19 грудня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просив:
- визнати протиправною відмову від 28.06.2024 № 5912-4609/Д-12/8-0900/24 у зарахуванні трудового стажу ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати зарахувати період роботи з 16.12.1985 по 28.07.1989 в Івано-Франківському проектно-обчислювальному відділі згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 10.08.1979.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що форма заяви про перерахунок пенсії передбачена Порядком № 22-1. Із заявою про перерахунок пенсії передбаченою Порядком №22-1 позивач не звертався, відповідно рішення про відмову в перерахунку пенсії Головним управлінням не приймалось. Відтак, відповідь Головного управління № 5912-4609/Д-02/8-0900/24 від 28.06.2024 носить інформаційний характер та не являється рішенням про відмову у проведенні перерахунку пенсії. Звертає увагу суду, що якщо підприємство ліквідоване і місце знаходження його документів невідоме, інформація компетентної архівної установи про те, що ці документи не поступали на зберігання, прирівнюються до довідки про відсутність архівних даних.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується матеріалами справи.
На звернення позивача щодо зарахування стажу, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 28.06.2024 №5912-4609/Д-02/8-0900/24 повідомило, що період роботи з 16.12.1985 по 28.07.1989 в Івано-Франківському проектно-обчислювальному відділі відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.08.1979 не зараховано до його страхового стажу, оскільки запис у трудовій книжці про даний період роботи заповнено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме наявне виправлення в даті наказу на прийняття на роботу (а.с.15-17).
Позивач, не погоджуючись з даною відмовою відповідача, звернувся до суду за захистом порушеного права на належне пенсійне забезпечення.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Вимогами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частинами 1, 2 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років,з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з вимогами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).
Відповідно до підпункту 1.1. пункту 1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Підпунктом 2.11. пункту 2 Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до підпункту 2.12 пункту 2 Інструкції, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Отже, за змістом пунктів 2-3 Порядку №637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків, а за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вищевказаного дає підстави вважати, що довідки мають надаватися у разі, коли взагалі відсутні відомості в трудовій книжці про працю громадян у спірний період, що визначає їх право на пенсію.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку дій суб'єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).
Апеляційним судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 10.08.1979 вчинено запис №14 від 16.12.1985 про прийняття на роботу на посаду електромеханіка до Івано-Франківського базового проектно-обчислювального відділу та запис №15 від 28.07.1989 про звільнення у зв'язку із переведенням (а.с.9-14).
При цьому, у записі №14 міститься виправлення в даті наказу про прийняття на роботу №87 від 16.12.1985.
Проте, суд враховує, що запис про вказаний період часу роботи, у тому числі, дата прийняття позивача на роботу, зазначена у трудовій книжці, виконані розбірливо, не мають будь-яких виправлень, містяться після проставлення штампу установи, на роботу в яку прийнято позивача та узгоджуються з попередніми та наступними записами.
Крім того, період роботи позивача з 16.12.1985 по 28.07.1989 підтвердив його співробітник ОСОБА_2 заявою від 10.01.2025 (а.с.46). У вказаній заяві свідок зазначив, що він разом із позивачем працював в Івано-Франківському проектно-обчислювальному відділі в період з 16.12.1985 по 28.07.1989, будучи керівником даного підприємства.
Колегія суддів встановила, що відповідно до запису №11 трудової книжки ОСОБА_2 , 30.11.1981 свідок дійсно був обраний завідувачем Івано-Франківського базового відділу, який в подальшому був реорганізований в Івано-Франківський інформаційно-обчислювальний центр, даний запис скріплено печаткою зазначеного підприємства (а.с.19-21).
Також суд звертає увагу, що запис №15 від 28.07.1989 про звільнення позивача з роботи засвідчений підписом завідуючого Марциновського І.В. Зазначена обставина не викликає сумнівів, що свідок ОСОБА_2 у період роботи з 16.12.1985 по 28.07.1989 працював разом із позивачем.
Окрім цього, серед матеріалів справи наявна заява співробітниці позивача ОСОБА_3 , якою підтверджено період роботи ОСОБА_1 з 16.12.1985 по 27.07.1989 в Івано-Франківському проектно-обчислювальному відділі. Вказана заява засвідчена приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Трачуком Л.В та зареєстрована у відповідному реєстрі за №83 (а.с.47).
Відповідно до запису №2-7 трудової книжки серії НОМЕР_2 , у період з 09.08.1982 по 20.09.1989 даний свідок працювала в Івано-Франківському базовому проектно-обчислювальному відділі (а.с.28-29).
Отже, суд першої інстанції вірно виснував, що період роботи позивача з 16.12.1985 по 28.07.1989 підтверджений належним чином, а виявлені відповідачем неточності у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 10.08.1979 не спростовують наявність і правове значення запису №14 про прийняття на роботу.
Суд першої інстанції слушно зазначив, що позивач не може нести відповідальність за правильність та належний порядок ведення та заповнення трудової документації, що не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, в зв'язку з чим недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи якій належить трудова книжка, та відповідно не може впливати на її особисті права.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист, в тому числі і щодо вирішення питання призначення пенсії за віком.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, яка враховується під час розгляду цієї справи.
Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідним врахувати позицію Верховного Суду у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17, відповідно до якої підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці.
Таким чином апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача зарахувати до стажу позивача період роботи з 16.12.1985 по 28.07.1989 в Івано-Франківському проектно-обчислювальному відділі не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та є протиправною.
Щодо доводів представника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про те, що заява ОСОБА_1 про перерахунок пенсії не відповідає формі, встановленій Додатком 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то суд зазначає наступне.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок).
Як передбачено п.п. 3-5 Постанови №234 особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
Згідно з пунктом 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Подання громадянином заяви довільної форми не виключає ймовірності вирішення територіальним органом ПФУ порушених у зверненні питань у порядку Закону України «Про звернення громадян» у спосіб надання відповіді у формі листа без прийняття відповідного рішення, як це передбачено частиною п'ятою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас згідно з правовим висновком Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №748/696/17, якщо зміст звернення очевидно дає змогу оцінити намір заявника та у разі долучення до звернення усіх необхідних документів, то вимога адміністративного органу про форму заяви є надмірним формалізмом.
Такий висновок Верховного Суду також зазначений в постанові від 16.12.2021 у справі № 500/1879/20: «Відмовивши в розгляді заяви по суті з прийняттям відповідного рішення, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивачки, як пенсіонерки (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій)».
Суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли подання заявником звернення довільної форми (але з чітко окресленим питанням та з достатнім обсягом необхідних документів) не звільняє пенсійний орган від виконання обов'язку прийняти рішення по суті питання про призначення пенсії (перерахунок пенсії, перегляд розміру вперше призначеної пенсії).
У даному випадку позивач чітко визначив питання, які підлягали вирішенню пенсійним органом.
До того ж суд звертає увагу, що відповідач не повернув вказану заяву у зв'язку з неналежним її оформленням, а надав у листі №5912-4609/Д-02/8-0900/24 від 28.06.2024 оцінку порушеній у зверненні вимозі позивача щодо зарахування до стажу періоду роботи з 16.12.1985 по 28.07.1989, вказавши, що його трудова книжка заповнена з порушенням вимог Інструкції, що слугувало підставою для такого не зарахування.
Виходячи з викладених обставин, суд вважає, що позивачеві протиправно не зараховано оспорюваний період роботи до його стажу.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у зарахуванні трудового стажу ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 16.12.1985 по 28.07.1989 в Івано-Франківському проектно-обчислювальному відділі згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 10.08.1979 з дати призначення пенсії за віком.
Колегія суддів враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309,311, 315,316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі №300/9524/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк