24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/8418/24 пров. № А/857/8143/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.
суддів: Заверухи О.Б., Матковської З. М.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року (головуючий суддя: Максимчук О.О., місце ухвалення - м. Рівне) у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,-
встановив:
ОСОБА_1 , 31.07.2024 звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби відповідно до абз. 2, 3 пп., «г» п., 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби відповідно до абз. 2 пп., «г» п., 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 видати наказ про виключення позивача із списків особового складу.
Обґрунтовує позов тим, що позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 на посаді дешифрувальника розвідувальних матеріалів з безпілотних літальних апаратів відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу тактичних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів. Позивачем подано рапорт командиру про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), а саме за сімейними обставинами, оскільки на утриманні позивача є донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , котра має інвалідність з дитинства. Однак, відповідачем відмовлено у задоволенні рапорту у зв'язку із вступом в силу редакції Закону № 2232-XII від 21.03.2024 року, де змін зазнала і стаття 26 щодо звільнення з військової служби, а саме в частині - у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
Позивач не погоджується із таким тлумаченням правової норми та наголошує, що вказана норма не підлягає застосуванню, оскільки станом на дату звернення з рапортом до відповідача-2 Закон № 2232-XII від 21.03.2024 ще не вступив в силу, а відтак не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності. З огляду на вказане просить позовні вимоги задовольнити повністю.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позов задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на аналогічні підстави викладені в позові.
Відповідачі, 10.03.2025 подали відзиви на апеляційні скарги, в яких просили апеляційну скаргу відхилити.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на посаді матроса, дешифрувальника розвідувальних матеріалів з безпілотних літальних апаратів відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу тактичних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів, проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 від 16.04.2013.
З 19 грудня 2016 року позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Шлюб зареєстровано Великотелковицькою сільською радою, актовий запис 13 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 ).
Від цього шлюбу позивач з дружиною мають доньку - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 29.05.2017.
ОСОБА_2 має інвалідність з дитинства, що підтверджується корінцем медичного висновку на дитину-інваліда віком до 18 років № 14 від 16.02.2024, а також Індивідуальною програмою реабілітації дитини-інваліда до 18 років № 14/014 від 16.02.2024 року, перебуває на утриманні ОСОБА_1 , підтверджується довідкою про склад сім'ї № 276 від 27.02.2024.
Позивач, 23.04.2024 звернувся з клопотанням до ВЧ НОМЕР_2 про звільнення його, дешифрувальника розвідувальних матеріалів з безпілотних літальних апаратів 2 відділення тактичних безпілотних авіаційних комплексів 2 взводу тактичних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів військової частини НОМЕР_2 , відповідно до абзацу 2 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, що підтверджується рапортом від 23.04.2024, який зареєстрований у військовій частині НОМЕР_2 за вхідним № 2564 27.04.2024.
Рапорт підписано та погоджено безпосередніми командирами та разом з додатками до нього було направлено для прийняття кадрового рішення до 30 корпусу морської піхоти за вихідним № 715/71/1555 від 01.05.2024, що підтверджується даними реєстру фєльдєгерської службової пошти (Військова частина НОМЕР_6 ) за № 48 від 10.05.2024.
Рапорт та додатки до нього розглянуто та залишено ВЧ НОМЕР_1 без реалізації у зв'язку з вступом в силу редакції Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 21.03.2024, де змін зазнала і стаття 26 щодо звільнення з військової служби, а саме в частині - у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати. Про результати розгляду документів щодо звільнення позивача з військової служби повідомлено ВЧ НОМЕР_1 листом № 724/111/441 від 27 травня 2024.
Позивач, 21.06.2024 направив до ВЧ НОМЕР_2 скаргу з проханням повторно розглянути рапорт № /71/1555 від 01.05.2024 року та перевірити законність права на звільнення згідно редакції законодавства, що діяла на час подачі рапорту, а також прийняти кадрове рішення про звільнення матроса ОСОБА_1 , дешифрувальника розвідувальних матеріалів з безпілотних літальних апаратів відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу тактичних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів військової частини НОМЕР_2 з військової служби на підставі абз. 2 пп. «г» п. 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII.
За результатами розгляду скарги відмовлено позивачу в її задоволенні у зв'язку із вступом в силу редакції Закону № 2232-XII від 11.04.2024 № 3363-ІХ, за яким зазнала змін стаття 26, щодо звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати (лист № 724/4628 від 17.07.2024). Позивача повідомлено, що підстав для його звільнення з військової служби в запас відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (як зазначено у скарзі позивача) немає у зв'язку з тим, що він проходить військову службу по мобілізації, а не військову службу за контрактом. Даним листом повідомлено також позивача про те, що документи на звільнення його з військової служби в запас були надіслані без реалізації (у зв'язку з відсутністю відповідних документів, які б підтверджували право на звільнення) на адресу командира військової частини НОМЕР_2 (вих. № 724/111/441 від 27.05.2024).
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що ВЧ НОМЕР_1 діяло правомірно, приймаючи рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби із застосуванням Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у чинній редакції зі змінами внесеними Законом № 3633-IX від 11.04.2024 року.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч. 2 ст. 2 Закон № 389-VIII).
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до абз. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 3543-XII: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач перебуває на посаді матроса, дешифрувальника розвідувальних матеріалів з безпілотних літальних апаратів відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу тактичних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 від 16.04.2013.
Позивач, 23.04.2024 звернувся з рапортом до ВЧ НОМЕР_2 про звільнення його зі служби з військової частини НОМЕР_2 , відповідно до абзацу 2 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років ( ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Рапорт та додатки до нього розглянуто та залишено ВЧ НОМЕР_1 без реалізації у зв'язку з вступом в силу редакції Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 21.03.2024, де змін зазнала і стаття 26 щодо звільнення з військової служби, а саме в частині - у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати. Про результати розгляду документів щодо звільнення позивача з військової служби повідомлено ВЧ НОМЕР_1 листом № 724/111/441 від 27 травня 2024.
Суд апеляційної інстанції вважає такі дії правомірними з огляду на таке.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Пунктом 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на момент подання рапорту про звільнення) передбачено виключний перелік підстав звільнення військовослужбовці, які проходять військову службу під час дії воєнного стану.
Так, згідно з п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, під час воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Отже, через сімейні обставини, на момент подання рапорту позивачем, військовослужбовці могли звільнитися з військової служби, зокрема, у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, у редакції з 18.05.2024, (на момент розгляду рапорту) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану:
через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абзацом 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, у зв'язку із вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з моменту подання рапорту про звільнення з військової служби і до фактичного розгляду цього рапорту, відбулися зміни в законодавстві щодо умов звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, зокрема, редакція Закону № 2232-XII на момент подання рапорту передбачала: «у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років», натомість на момент фактичного розгляду рапорту: «у зв'язку із вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати».
Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові № 280/3308/23 від 23.07.2024, згідно якої, у разі безпосередньо (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. У разі якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Аналогічна позиція Верховного Суду також викладена у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 826/10971/16, від 24 січня 2023 року у справах № 640/14816/20 та № 600/5806/21-а, від 08 жовтня 2021 року у справі № 240/19318/20, від 16 листопада 2021 року у справі № 360/1406/20, від 01 грудня 2022 року у справі № 640/7578/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 520/9778/19 та від 10 січня 2024 року у справі № 380/13615/21.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що приймаючи рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби із застосуванням Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у чинній редакції зі змінами внесеними Законом № 3633-IX від 11.04.2024, військова частина НОМЕР_1 діяла правомірно, а тому правових підстав для зобов'язання військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби відповідно до абз. 2 пп., «г» п., 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» відсутні, як і відсутні підстави для задоволення похідних позовних вимог про зобов'язання військову частину НОМЕР_2 видати наказ про виключення позивача із списків особового складу.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року у справі № 460/8418/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
З. М. Матковська