24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4932/24 пров. № А/857/8360/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.
суддів: Заверухи О.Б., Матковської З. М.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року (головуюча суддя: Скраль Т.В., місце ухвалення - м. Ужгород) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним дій та зобов'язати вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 , 04.08.2024 звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо затримання ОСОБА_1 та позбавлення волі в період з 05.07.2024 по 06.07.2024;
- визнати протиправними та скасувати:
довідку позаштатної постійно діючої Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.07.2024 щодо визнання придатним до військової служби ОСОБА_1 ;
наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 № 180 від 05.07.2024 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
наказ Військової частини НОМЕР_1 №100 від 06.07.2024 в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та звільнити його з військової служби.
Обґрунтовує позов тим, що оскільки позивач прибув на ВЛК не з власної волі, незаплановано, він не мав при собі та не міг надати для ВЛК документи про стан його здоров'я. Установити дійсний об'єктивний діагноз за таких умов ВЛК не могла і не намагалася. Щодо порушення процедури проведення ВЛК, то звертає увагу суду на те, що у картці обстеження та медогляду позивача немає результатів проведення біохімічного аналізу крові, серологічного аналізу крові на ВІЛ, флюорографії органів грудної клітки, ЕКГ, та інших досліджень. Вважає передчасним та необґрунтованим висновок ВЛК про придатність до військової служби. Крім того, з оскаржуваного рішення ВЛК не вбачається здійснення відповідачем повного та всебічного аналізу і врахування всіх медичних показників щодо стану здоров'я позивача. Таким чином, довідка ВЛК сформована внаслідок численних порушень процедури, має бути скасована судом. Відомості про стан здоров'я позивача, отримані внаслідок його протиправного доставлення до приміщення ВЛК і в умовах, коли він не міг подати свої документи про стан здоров'я призводять до недійсності довідки ВЛК з даного приводу. Наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 № 180 виданий на підставі неправомірної довідки ВЛК є передчасним та підлягає скасуванню. На момент призову позивач не мав статусу військовозобов'язаного, в розумінні Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки військову службу він не проходив, у запасі не перебував, та мав 21 повний рік віку, а відтак не міг бути призваний на військову службу за загальною мобілізацією. Позивач не робив заяв про добровільний призов на військову службу. Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині, яким ОСОБА_1 зараховано до складу цієї військової частини, виданий на підставі вищенаведених документів також є протиправним і підлягає скасуванню.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позов задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, на аналогічні підстави викладені в позові.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 липня 2024 року ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 проведено медичний огляд ОСОБА_1 та визнано його придатним до військової служби.
Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 05 липня 2024 року № 180 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (а.с. 10-12).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 100, з метою забезпечення національної безпеки і оборони України, готовності Збройних Сил України до адекватних (випереджувальних) дій на різні зміни в оперативній обстановці, відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», на виконання вимог мобілізаційних розпоряджень Генерального штабу Збройних Сил України від 26 червня 2024 року № 9971/т, № 9968/т, № 9970/дск та з метою виконання мобілізаційного розпорядження оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » від 26 червня 2024 року № М101дск з 06 липня 2024 року зараховано на військову службу за призовом у воєнний час, на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення згідно з каталогом (100%) - зі сніданку 07 липня 2024 року і призначено на посаду, вважати таким, що з 06 липня 2024 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою рядового ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_6 на посаду стрільця 2 Піхотного відділення 3 Піхотного взводу 2 Піхотної роти 2 Піхотного батальйону (а. с. 52).
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, доводи позивача, викладені в адміністративному позові, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч. 2 ст. 2 Закон № 389-VIII).
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до абз. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 3543-XII: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зараховано на військову службу за призовом у воєнний час на всі види забезпечення на посаду стрільця 2 Піхотного відділення 3 Піхотного взводу 2 Піхотної роти 2 Піхотного батальйону у військову частину НОМЕР_1 , що підтверджується наказом від 06.07.2024 № 10 (а. с. 52).
Позивач вважає протиправними дії щодо його призову до Збройних сил України та зарахування до особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Однак, суд апеляційної інстанції зауважує, що жодних доказів того, що під час мобілізації вчинялись неправомірні дії до позивача, ним чи його представником не надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційної інстанції. Як і доказів щодо порушення процедури проходження військово - лікарської комісії, не врахування комісією документів щодо захворювань позивача чи наявності таких захворювань, які перешкоджають проходженню військової служби та ін.
Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що 11 липня 2024 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 308/11397/24, яка набрала законної сили, у задоволенні заяви в порядку статті 206 КПК України відмовлено.
Так, у межах справи № 308/11397/24 встановлено, із змісту досліджених письмових доказів та пояснень учасників судового розгляду, ОСОБА_1 не є особою, яка тримається під вартою у зв'язку із застосованим відносно нього запобіжним заходом, не є затриманим у порядку статті 208 КПК України та не є особою, затриманою не уповноваженою службовою особою у порядку статті 207 КПК України, не утримається правоохоронними органами у зв'язку із розслідуваним ними кримінальним правопорушенням у межах жодного порушеного кримінального провадження.
Щодо покликання позивача, що на момент призову позивач, він не мав статусу військовозобов'язаного, в розумінні Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки військову службу він не проходив, у запасі не перебував, та мав 24 повних років віку, а відтак не міг бути призваний на військову службу за загальною мобілізацією, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними, з огляду на таке.
Так, 18 травня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-ІХ.
Цим Законом внесенні суттєві зміни та доповнення, зокрема до Закону про мобілізацію та Закону про військову службу. Передусім, було змінено граничний призовний вік - з 27 до 25 років (пункт 1 частини першої статті 37 Закону № 2232-ХІІ у редакції Закону № 3633-ІХ).
Також Законом № 3633-ІХ було розширено та уточнено підстави для надання відстрочки.
Зокрема, частини п'ята та шоста статті 23 Закону № 3543-XII (у редакції Закону № 3633-ІХ), передбачили, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації до досягнення 25-річного віку військовозобов'язані, які пройшли базову загальновійськову підготовку (БЗВП) відповідно до статті 10-1 Закону про військову службу чи базову військову службу (БВС) такі особи можуть бути призвані до військової служби під час мобілізації лише за їхньою згодою, та військовозобов'язані з числа громадян, які проходили військову службу та були звільнені зі служби у запас у зв'язку із звільненням з полону.
Тобто, до 18.05.2025 віковий критерій (25 років) застосовується виключно до призовників, а інші категорії військовозобов'язаних до 25 років (зокрема, зараховані в запас за результатами ВЛК) підлягали призову на військову службу під час мобілізації.
З 18.05.2025 віковий критерій у 25 років застосовується виключно до призовників та осіб, які стали військовозобов'язаним у зв'язку з проходженням базової загальновійськової підготовки (БЗВП) чи базової військової служби (БВС), і громадян, які проходили військову службу та були звільнені зі служби у запас у зв'язку із звільненням з полону.
Отже, на момент призову позивача (06.07.2024) військовозобов'язані, визнані ВЛК за станом здоров'я придатними до військової служби, і які не досягли 25-річного віку, підлягають призову під час мобілізації.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 14.11.2025 у справі № 460/5251/24.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звільнений від призову на строкову військову службу в 2021 році, оскільки був визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у військовий час (а. с. 7).
З огляду на вказане та у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 37 Закону № 2232-ХІІ, ОСОБА_1 взятий на військовий облік військовозобов'язаних (звання: солдат, ВОС: НОМЕР_2 ) (а.с. 7).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що Законом України від 21 березня 2024 року № 3621-IX, який набрав чинності 4 травня 2024 року, було скасовано статус «обмежено придатний до військової служби». Прикінцевими положеннями зазначеного закону передбачено, що всі громадяни, які мали такий статус, підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби у строк дев'ять місяців з дня набрання чинності законом, а надалі Законом від 12 лютого 2025 року № 4235-IX цей строк було продовжено до 5 червня 2025 року.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно довідки ВЛК від 05.07.2024 позивача визнано придатним до військової служби (а. с. 181 зворот).
Отже, враховуючи приписи статей 1, 22 та 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII, особа, яка має статус військовозобов'язаного та визнана придатною, підлягає призову під час мобілізації, якщо відсутні передбачені законом підстави для відстрочки.
За наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач, будучи військовозобов'язаним та визнаним придатним за результатами медичного огляду, правомірно підлягав мобілізації, незалежно від того, що на момент призову йому не виповнилося 25 років.
Таким чином, віковий критерій у 25 років застосовується лише до призовників, а не до військовозобов'язаних у запасі.
Отже, позивач, будучи військовозобов'язаним та визнаним придатним, правомірно підлягав мобілізації, незалежно від того, що на момент призову йому не виповнилося 25 років.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Пунктом 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено виключний перелік підстав звільнення військовослужбовці, які проходять військову службу під час дії воєнного стану.
Так, згідно з п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, під час воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я:
на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі;
г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
д) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
е) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу);
з) у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1905.2009 за № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція).
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції).
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п. 14.10 Інструкції).
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач жодного рапорту на звільнення з військової служби, із зазначенням підстав визначених п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, до командування військової частини НОМЕР_1 не подавав.
Крім цього, як зазначалося вище судом апеляційної інстанції, позивач призваний на військову службу, що підтверджується наказом від 06.07.2024 № 100 (а. с. 52).
Тобто, після видання цього наказу, виникли правовідносини щодо проходження військової служби, особливості якої визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Натомість, цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби у зв'язку з визнанням незаконним рішення щодо призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки доказів звернення до військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, яка визначає підстави звільнення з військової служби під час дії воєнного стану позивач не подавав, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Військової частини НОМЕР_1 № 100 від 06.07.2024 в частині, що стосується ОСОБА_1 та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 і звільнити його з військової служби, відсутні.
Крім цього, оскільки наказ про зарахування ОСОБА_1 , до військової частини НОМЕР_1 № 100 від 06.07.2025 реалізовано, а тому обрані способи захисту позивача, зокрема, визнати протиправними та скасувати довідку позаштатної постійно діючої Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.07.2024 щодо визнання придатним до військової служби ОСОБА_1 наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 № 180 від 05.07.2024 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині, що стосується ОСОБА_1 , не є належними.
Натомість, для звільнення з військової служби, позивач має право звернутись із рапортом до військової частини на підставі ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, яка визначає підстави звільнення з військової служби.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 260/4932/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
З. М. Матковська