21 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/81/25 пров. № А/857/8831/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Заверхи О.Б., Матковської З.М.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року (головуючий суддя: Матуляк Я.П. місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 , 02.01.2025, звернулася з позовом до суду, який надійшов засобами поштового зв'язку, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12.04.2021 до страхового стажу в подвійному розмірі періоди перебування у відпустках по догляду за дитиною та перебування у відпусках без збереження заробітної плати за час роботи у Долинському протитуберкульозному диспансері з 01.06.1995 по 31.12.2003 та періоду роботи у Долинському протитуберкульозному диспансері, починаючи з 01.01.2004 по 31.03.2020 у відповідності до ст.60 Закону «Про пенсійне забезпечення».
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з 04.08.2016 здійснити перерахунок та виплату пенсії із зарахуванням ОСОБА_1 , до страхового стажу в подвійному розмірі у відповідності до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період перебування у відпустках по догляду за дитиною та у відпустках без збереження заробітної плати за час роботи у Долинському протитуберкульозному диспансері з 01.06.1995 по 31.12.2003 та періоду роботи у Долинському протитуберкульозному диспансері починаючи з 01.01.2004 по 31.03.2020 з врахуванням раніше проведених виплат.
В обґрунтування позову позивачка зазначає, що відповідач протиправно відмовив їй у здійсненні перерахунку її пенсії, оскільки за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII та відповідно до приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV період перебування у відпустках по догляду за дитиною та періоди перебування у відпустках без збереження заробітної плати за час роботи у Долинському протитуберкульозному диспансері з 01.06.1995 по 31.12.2003, та період роботи у Долинському протитуберкульозному диспансері з 01.01.2004 по 31.03.2020 підлягають зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в перерахунку пенсії ОСОБА_1 в частині зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі періоду роботи у Долинському протитуберкульозному диспансері з 01.01.2004 по 31.03.2020.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 12.04.2021, зарахувавши до стажу період роботи з 01.01.2004 по 31.03.2020 в подвійному розмірі згідно статті 60 Закону «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решту позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що в подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону № 1788-ХІІ підлягають зарахуванню періоди роботи до 01.01.2004. Відповідно до частини 3, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Позивачкою відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з 12.04.2021 отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Представник позивачки, 31.10.2024 направив до відповідача адвокатський запит про надання інформації щодо зарахування до стажу позивачки періодів роботи в Долинському протитуберкульозному диспансері в подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону № 1788-XII.
Листом від 14.11.2024 відповідач повідомив представника позивачки про те, що період роботи позивачки у Долинському протитуберкульозному диспансері з 01.06.1995 по 31.12.2003 зараховано в подвійному розмірі, а також про відсутність підстав для зарахування в подвійному розмірі періоду роботи у Долинському протитуберкульозному диспансері з 01.01.2004 по 31.03.2020.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивачка звернулася до суду з позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до стажу в подвійному розмірі періоду роботи особи в протитуберкульозному закладі охорони здоров'я, після 01.01.2004 (набрання чинності Закону № 1058) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, позивачкою не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду у частині задоволення позову.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV) (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частин 1-3 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Пунктом 3 статті 40 Закону № 1058-IV передбачено, що у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, то провадиться перерахунок пенсії з врахуванням страхового стажу після призначення пенсії.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до копії трудової книжки, позивачка у періоди з 01.06.1995 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 31.03.2020, працювала у Долинському протитуберкульозному диспансері.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що трудова книжка містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивачка була прийнята на таку роботу.
Пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах встановлені статтею 60 Закону № 1788.
Статтею 60 Закону № 1788 передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Пунктами 7, 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» від 05.07.2001 за № 2586-ІІІ (надалі по тексту також Закон №2 586-ІІІ) передбачено, що протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров'я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я; туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу.
Відповідно до пункту 1.1 наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Переліку протитуберкульозних закладів» за № 514 від 16.17.2009 протитуберкульозний диспансер є лікувально-профілактичним закладом.
Згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» від 19.07.1995 за № 133, особливо небезпечною інфекційною хворобою є туберкульоз.
Відповідно до листа-роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України та Пенсійного фонду України від 29.12.2005 за № 625/0/15-05/039-6, № 10.01.09/2606, № 16918/02-20 заклади охорони здоров'я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Отже, Комунальне некомерційне підприємство «Долинський протитуберкульозний диспансер» Івано-Франківської обласної ради, як лікарняний заклад призначений для надання лікування інфекційного захворювання, і в розумінні статті 60 Закону № 1788-ХІІ є протитуберкульозним закладом для лікування інфекційної хвороби.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не зараховано до страхового стажу позивачки період її роботи з 01.01.2004 по 31.03.2020 у подвійному розмірі, оскільки відсутня правова норма в Законі № 1058-IV та відсутній обов'язок враховувати статтю 60 Закону № 1788-XII для обрахунку стажу з 01.01.2004.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Закон № 1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом № 1788-XII.
Положеннями статті 60 Закону № 1788-XII передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Прикінцевими положеннями Закону № 1058-IV визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються у частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в тому числі щодо пільг по обчисленню стажу), продовжують діяти і підлягають застосуванню після 01.01.2004, станом на час звернення позивачки за перерахунком пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб'єктами під час виконання покладених на них функцій.
Відповідачем не заперечується факт роботи позивачки в протитуберкульзному закладі в спірні періоди.
Відтак, за правилами статті 60 Закону № 1788-ХІІ та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV період роботи в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я після 2004 року підлягають зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04.12.2019 у справі № 689/872/17, від 20.04.2022 у справі № 214/3705/17, від 27.04.2023 у справі № 160/14078/22, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що незарахування пенсійним органом до стажу позивачки у подвійному розмірі періодів роботи у протитуберкульозних закладах охорони здоров'я з 01.01.2004 по 31.03.2020, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та є протиправним, а відтак погоджується, що ефективним способом відновлення порушеного права позивачки є визначення пенсійному органу зобов'язання вчинити кореспондуючі цьому праву дії з урахуванням дати звернення позивачки із відповідною заявою та передбачених ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правил перерахунку пенсії, а саме зобов'язати здійснити перерахунок пенсії позивачці з 12.04.2021, зарахувавши до стажу період роботи з 01.01.2004 по 31.03.2020 у Долинському протитуберкульозному диспансері в подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року № 18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року у справі № 300/81/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
З. М. Матковська