21 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/10667/25 пров. № А/857/32249/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року (судді Качур Р.П., ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/10667/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у якому просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 , на коефіцієнти у розмірі 1,197, у розмірі 1,0796, у розмірі 1,115, починаючи з 01.03.2025 для забезпечення індексації пенсії; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести починаючи з 28.11.2024 перерахунок пенсії ОСОБА_1 у відповідності до частини другої статті 42 Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії ОСОБА_1 за 2019-2021 роки в розмірі 10846,37 грн, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 відповідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та починаючи з 01.03.2025 на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 (з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,197 та 1,0796) відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 у справі № 380/13403/24, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії № 084650010829 від 25.01.2024. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вирішити питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 30.09.2022, з урахуванням висновків суду у цій справі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю.
Позивачці на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 у справі № 380/13403/24 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 30.09.2022.
При призначенні пенсії позивачці застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2019-2021 роки, у розмірі 10846,37 гривень.
Кабінетом Міністрів України було прийнято низку постанов, якими встановлювалися коефіцієнти збільшення показника середньої заробітної плати для проведення індексації пенсій: - постановою від 24 лютого 2023 року № 168 коефіцієнт 1,197 з 01 березня 2023 року; - постановою від 23 лютого 2024 року № 185 коефіцієнт 1,0796 з 01 березня 2024 року; - постановою від 25 лютого 2025 року № 209 коефіцієнт 1,115 з 01 березня 2025 року.
Листом від 12 травня 2025 року № 9897-10035/П-52/8-1300/25 відповідач відмовив позивачці у перерахунку пенсії, посилаючись на те, що індексація здійснюється шляхом збільшення показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки (3764,40 гривень). Вказав, що з 01.03.2025 розмір пенсії позивачки перераховано відповідно до Постанови № 209 та становить 5233,90 грн.
Позивачка вважаючи таку відмову протиправною, звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі Закон № 1058).
Згідно статті 40 Закону № 1058 визначає порядок обчислення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії.
Відповідно до частини другої статті 40 заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де Зс середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Згідно частини другої статті 42 Закону № 1058 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та проведення щорічних індексацій) передбачає: «Для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України».
Механізм проведення такого перерахунку деталізовано Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року № 124 (далі Порядок № 124).
Згідно пункту 1 Порядку № 124 цим Порядком визначено механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Пункти 2 та 3 Порядку № 124 визначають, які саме пенсії підлягають перерахунку, і пенсія позивача, призначена у 2020 році відповідно до Закону № 1058, підпадає під дію цього Порядку. Пункт 5 Порядку № 124 (на який посилається відповідач) встановлював у 2019 році: «перерахунок пенсій проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 р. на коефіцієнт. Кожен наступний перерахунок проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати».
Ключовим питанням у даній справі є те, чи підлягає індексації відповідно до щорічних коефіцієнтів, встановлених Кабінетом Міністрів України, саме той показник середньої заробітної плати (в даному випадку 10846,37 грн за 2019-2021 роки), який був фактично застосований при призначенні пенсії позивачці у 2022 році, чи індексації підлягає лише умовний показник середньої заробітної плати станом на 01 жовтня 2017 року (3764,40 гривень), як стверджує відповідач.
Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 200/5836/24 сформулював правовий висновок щодо порядку індексації пенсій, призначених у 2019-2023 роках.
Верховний Суд у зазначеній постанові, аналізуючи положення частини другої статті 42 Закону № 1058 та Порядку № 124, дійшов висновку, що при індексації пенсій, призначених після 01 січня 2018 року (зокрема, у 2019, 2020, 2021 роках тощо) із застосуванням показника середньої заробітної плати за три попередні роки (наприклад, 2016-2018, 2017-2019, 2018-2020 тощо), коефіцієнти збільшення, встановлені Кабінетом Міністрів України для проведення щорічної індексації з 01 березня, мають застосовуватися саме до того показника середньої заробітної плати, який був фактично врахований при призначенні (попередньому перерахунку) конкретної пенсії.
Верховний Суд вказав, що підхід Пенсійного фонду України, за яким для всіх пенсій (незалежно від року призначення та застосованого показника середньої заробітної плати) індексується лише усереднений показник станом на 01.10.2017 (3764,40 гривень), є таким, що не відповідає меті та змісту статті 42 Закону № 1058 та призводить до необґрунтованого заниження розміру індексації для пенсій, призначених із застосуванням вищих показників середньої заробітної плати.
Згідно висновків Верховного Суду у справі № 200/5836/24, при проведенні індексації пенсії позивачці з 01 березня 2025 року відповідач мав застосувати коефіцієнти збільшення, встановлені постановами Кабінету Міністрів України № 168 та № 185, № 209 саме до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки у розмірі 10846,37 гривень, який був врахований при призначенні їй пенсії у 2022 році.
Вище наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.10.2025 у справі № 440/11184/24.
Відповідач у своєму відзиві визнає, що застосовував інший підхід, а саме індексував показник 3764,40 гривень. Такі дії відповідача є протиправними та такими, що суперечать висновкам Верховного Суду.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача у проведенні індексації пенсії позивачки шляхом застосування коефіцієнтів збільшення до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2016-2018 роки (7994,47 грн) є протиправною.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка. Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Крім цього, у контексті оцінки решти доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі №380/10667/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Ільчишин
судді В. В. Гуляк
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 21.11.25