18 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4594/24 пров. № А/857/25135/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.
з участю секретаря судового засідання Юник А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року, що ухвалила суддя Плеханова З.Б. у м. Ужгороді у справі № 260/4594/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ ДМС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати ішення від 02.07.2024 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства № 2124130100016029;
- зобов'язати ГУ ДМС у Закарпатській області розглянути заяву про видачу посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 .
17 березня 2025 року Закарпатський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю.
Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Хустського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 02 липня 2024 року № 2124130100016029 про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни було прийняте на підставі статті 26 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI, (далі Закон № 3773-VI), з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення, та відповідно до вимог чинного законодавства України.
Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про задоволення позову.
Таку позицію обґрунтовує тим, що 23 серпня 2019 року позивачу видано посвідчення громадянина України № НОМЕР_1 , строк дії якого завершився 23 серпня 2021 року.
У зв'язку з пандемією COVID-19, а також із початком повномасштабного збройного вторгнення російської федерації на територію України, позивач був об'єктивно позбавлений можливості звернутися до консульської установи російської федерації із заявою про вихід з громадянства російської федерації.
Попри неодноразові спроби, зокрема, шляхом подання відповідної заявки через офіційний інтернет-ресурс, заявнику було відмовлено у здійсненні процедури виходу з громадянства Російської Федерації. Причиною відмови стала відсутність довідки з місця проживання на території РФ, яку ОСОБА_1 не мав можливості отримати особисто через обґрунтовану відмову виїжджати до держави-агресора.
Тимчасове посвідчення громадянина України було анульовано відповідачем одноособово, без належного повідомлення ОСОБА_1 як особи, стосовно якої прийнято відповідне рішення.
Факт анулювання посвідчення став відомий заявнику лише після надання відповідачем копії рішення на вимогу суду в межах розгляду відповідної справи.
01.11.2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1232, якою на період дії воєнного стану зупинено розгляд заяв громадян рф щодо оформлення та обміну посвідок, а також передбачено відмову у прийнятті нових заяв.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив те, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Україні, в Закарпатській області Хустському районі, селі Іза, про що 06 грудня 1985 року, складено відповідний актовий запис № 105, що стверджується Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_2 .
28 травня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням до Хустського районного відділу ГУ ДМС України в Закарпатській області.
Разом із заявою та встановленим переліком документів, позивач 28 травня 2019 року подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, в якому зазначав про те, що зобов'язується протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство росії.
23 серпня 2019 року ГУ ДМС України в Закарпатській області прийняло рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, відповідно до частини першої статті 8 Закону України “Про громадянство України» та видало тимчасове посвідчення громадянина України НОМЕР_1 строком дії до 23 серпня 2021 року.
Відповідно до довідки ГУ ДМС України в Закарпатській області № 325 від 23.08.2019, виданої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з рішенням ГУ ДМС України в Закарпатській област,і позивач набув громадянства України на підставі пункту - частини 1 статті 8 Закону України “Про громадянство України».
Відповідно до законодавства України зазначена особа є громадянином України з 23.08.2019 року.
Водночас, у ході моніторингу виконання зобов'язань іноземними громадянами, щодо припинення попередніх громадянств, у вересні 2021 року Головне управління ДМС у Закарпатській області встановило невиконання позивачем зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України.
Про що Головне управління ДМС у Закарпатській області склало довідку про наявність підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням та надіслано для відповідного реагування до Хустського районного відділу ГУ ДМС у Закарпатській області.
06 жовтня 2021 року Хустський РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області сформував подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України щодо ОСОБА_1 .
12 жовтня 2021 року Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області прийняло рішення, яким скасувало рішення ГУ ДМС України Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 23 серпня 2019 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 , у зв'язку з невиконанням зобов'язання припинити іноземне громадянство.
10 червня 2024 року ОСОБА_1 подав заяву до Хустського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області.
У заяві зазначено, що на момент отримання тимчасового посвідчення громадянина України заявник був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена реєстрація підтверджується довідкою Хустської міської ради, Ізянський старостинський округ, № 02-22/577 від 10.06.2024 року.
Заявник повідомив про зміну місця проживання з кінця травня 2024 року у зв'язку з виїздом власника житла за межі України внаслідок повномасштабного вторгнення РФ. Також було зазначено, що заявник не мав змоги продовжити строк дії посвідки громадянина України через карантинні обмеження, які діяли на момент її закінчення. У зв'язку з цим заявник просив повідомити про результати розгляду заяви щодо продовження строку дії посвідки.
13 червня 2024 року заява була зареєстрована Хустським РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області за № Д-9/6/2124-24.
09 липня 2024 року Хустський РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області повідомив заявника про відмову у продовженні строку дії тимчасового посвідчення громадянина України.
Підставою для відмови стало рішення ГУ ДМС у Закарпатській області від 12.10.2021 року про припинення оформлення громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 21 Закону України “Про громадянство України».
02 липня 2024 року Хустський РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області виніс постанову про накладення адміністративного стягнення ПН МЗК № 001622, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Також прийняв рішення про його примусове повернення з території України.
02 липня 2024 року ГУ ДМС у Закарпатській області прийняло рішення, про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства № 2124130100016029 від 02.07.2024 установлено :
02 липня 2024 року під час проведення цільових профілактичних заходів з нагляду та контролю за дотриманням законодавства у сфері міграції на території м. Хуст працівниками Хустського відділу ГУ ДМС України в Закарпатській області було виявлено громадянина Російської Федерації - ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживав на території України з порушенням встановлених правил перебування, а саме - після закінчення дозволеного терміну не залишив територію України у визначений законом строк.
Зазначений громадянин документований паспортом громадянина Російської Федерації № НОМЕР_3 , виданим 04.10.2018 року, дійсним до 04.10.2028 року.
02 липня 2024 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Постановою про накладення адміністративного стягнення ПН МЗК № 001622 накладено штраф у розмірі 3400 грн.
Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 до органів та підрозділів ДМС України із заявою та документами, необхідними для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не звертався. Підстав для подальшого законного перебування на території України не має.
З урахуванням викладеного, з метою забезпечення виконання положень статті 26 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», прийнято рішення про примусове повернення громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 / ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до країни походження або третьої країни, із зобов'язанням залишити територію України до 27 липня 2024 року.
05 листопада 2024 року рішенням Хустського районного суду встановлено юридично значущий факт проживання ОСОБА_1 на території України з 12 жовтня 2013 року.
Оцінюючи правовідносини, що виниклии між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.
За змістом пункту 2 частини першої статті 6 Закону № 3773-VI, громадянство України набувається, серед іншого, за територіальним походженням.
Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Згідно з статтею 3 Закону № 3773-VI, громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України “Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис “громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2 з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3 з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Відповідно до статті 4 Конституції України, в Україні існує єдине громадянство.
Підстави набуття громадянства України встановлено у статті 6 Закону про громадянство. Громадянство України набувається, зокрема, за територіальним походженням.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону № 3773-VI, особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України “Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Згідно з пунктом 25 “Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (далі - Порядок), для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України “Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами “а», “в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Апеляційний суд зазначає, що у разі коли метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22, постанови Верховного Суду від 02 травня 2024 року у справі № 137/1269/22.
Звідси, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що 05 листопада 2024 року Хустський районний суд прийняв рішенням, яким встановив факт, що має юридичне значення. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 на території України з 12.10.2013 року.
Згідно з статтею 31 Закону № 3773-VI, іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Відповідно до статті 5 Європейської конвенції про громадянство встановлено, що правила держави-учасниці, які стосуються громадянства, не повинні містити розрізнень або допускати практику, що призводять до дискримінації за ознакою статі, релігії, раси, кольору шкіри, національного чи етнічного походження. Кожна держава-учасниця керується принципом заборони дискримінації своїх громадян незалежно від того, чи вони є громадянами за народженням, чи набули свого громадянства пізніше.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 3773-VI, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції.
Згідно з статтею 4 Європейської конвенції про громадянство, ратифікованої Законом України № 163-V від 20.09.2006 року, кожна особа має право на громадянство.
Відповідно до статті 5 Європейської конвенції про громадянство, правила держави- учасниці, які стосуються громадянства, не повинні містити розрізнень або допускати практику, що призводять до дискримінації за ознакою статі, релігії, раси, кольору шкіри, національного чи етнічного походження.
Кожна держава-учасниця керується принципом заборони дискримінації своїх громадян незалежно від того, чи вони є громадянами за народженням, чи набули свого громадянства пізніше.
Апеляційний суд встановив, що позивач, має паспорт громадянина російської федерації, разом з тим жодного відношення до країни агресора не має; народився на території України; проживає в фактичних шлюбних відносинах з громадянкою України, має двох доньок 2012 року народження та сина, 2018 року народження, ідентифікує себе як українець та бажає набути громадянство України, що зокрема підтверджено рішенням суду.
Сукупність вказаних обставин в їх нерозривному зв'язку вказує на те, що відповідач безпідставно прийняв оскаржене рішення, з огляду на те, що скаржник має право отримати статус громадянина України за територіальним походженням.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права, тому рішення суду необхідно скасувати та прийняти постанову про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДМС у Закарпатській області від 02 липня 2024 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства № 2124130100016029, зобов'язання ГУ ДМС у Закарпатській області розглянути заяву про видачу посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Щодо позовної вимоги про зобов'язати ГУ ДМС у Закарпатській області розглянути заяву про видачу посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 , апеляційний суд встановив, що 10 червня 2024 року, ОСОБА_1 звернувся із заявою до Хустським РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області наступного змісту:
“Даною заявою ставлю Вас до відома, що на момент отримання тимчасової посвідки громадянина України я зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_1 , де зареєстрований і на сьогоднішній день, що підтверджується довідкою виданою Хустською міською радою Ізянський старостинський округ за №02 -22/577 від 10.06.2024року.
Враховуючи те, що внаслідок повномасштабного вторгнення РФ в Україну власник помешкання де я проживав разом із сім'єю виїхав за межі України, а тому з кінця травня 2024року я був змушений переїхати до іншого житла.
Отже враховуючи викладене повідомляю, що я не переховуюсь просто був змушений змінити місце проживання, одноразово прошу повідомити про результати розгляду моєї заяви, щодо продовження терміну дії посвідки Громадянина України, яку мною було подано разом із посвідкою та яку я не мав змоги продовжити у зв'язку з карантинними обмеженнями, які діяли на момент закінчення терміну дії посвідки.»
Вказана заява зареєстрована Хустським РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області 13.06.2024за №Д-9/6/2124-24.
Зі змісту вказаної заяви апеляційний суд встановив, що подана позивачем заява не є заявою про видачу посвідки на тимчасове проживання, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання ГУ ДМС у Закарпатській області розглянути заяву про видачу посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи в частині позовних вимог про зобов'язання розглянути заяву позивача та ухвалив в цій частині судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги у вказані частині безпідставними, та такими, що не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу в частині позовних вимог про зобов'язання розглянути заяву позивача необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції в цій частині - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції, в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, неправильно встановив обставини справи та ухвалив в цій частині судове рішення з порушенням норм матеріального права, тому рішення суду у відповідній частині необхідно скасувати та прийняти в цій частині постанову про задоволення позову, шляхом визнання протиправним та скасування рішення від 02.07.2024 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства № 2124130100016029.
Апеляційну скаргу, на думку апеляційного суду, необхідно задовольнити частково.
Що стосується розподілу судових витрат, то апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Апеляційний суд встановив, що позивач сплатив судовий збір за подання позову в сумі 1211,20 грн., а за подання апеляційної скарги 1816,80 грн.
Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 908 грн 40 коп.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі № 260/4594/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.
Визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС у Закарпатській області від 02 липня 2024 року про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни № 2124130100016029.
В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі № 260/4594/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор
судді Н. В. Бруновська
Р. М. Шавель