24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 607/9058/25 пров. № А/857/41742/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 вересня 2025 року з питань ухвалення додаткового рішення, головуючий суддя - Ломакін В.Є., постановлена у м. Тернопіль, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції, поліцейського 2 взводу 2 роти Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції Солонецького Бориса Володимировича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції, поліцейського 2 взводу 2 роти Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції Солонецького Б.В. про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4578147 від 25.04.2025 року.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.09.2025 року закрито провадження у справі на підставі п.8 ч.1 ст.238 КАС України.
Представник позивача звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі щодо відшкодування понесених позивачем судових витрат пов'язаних зі сплатою судового збору в розмірі 448,48 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 вересня 2025 року у задоволенні заяви представника позивача адвоката Покотило Юрія Володимировича про ухвалення додаткового судового рішення у справі №607/9058/25 щодо відшкодування понесених позивачем судових витрат - відмовлено; повернуто ОСОБА_1 судовий збір в сумі 448,48 грн, який сплачений згідно квитанції АТ «А-БАНК» від 01.05.2025 року, код квитанції 6902-2891-8613-8561.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та прийняти нову, якою заяву про відшкодування понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що судові витрати, які поніс позивач у зв'язку із зверненням до суду, яке в даному випадку було необхідним для відновлення порушень прав позивача, були необхідними і такими, що виникли з вини відповідачів у справі.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржену ухвалу, суд попередньої інстанції виходив з того, що враховуючи, що провадження у справі закрито на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України, відсутні підстави для задоволення заяви представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення, оскільки понесені ним витрати на правничу допомогу не підлягають стягненню з відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Судом встановлено, що провадження у справі було закрито з тих підстав, що відповідач самостійно скасував оскаржувану постанову після подання позовної заяви.
Відповідно до ч.1 ст.140 КАС України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
Правовою підставою стягнення таких витрат на користь позивача судом зазначено приписи частини 2 ст. 238 КАС України, відповідно до якої про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Разом з тим, зазначеною нормою встановлено лише можливість розподілу між сторонами судових витрат і не визначено правил такого розподілу.
Не встановлено таких правил і частиною 6 ст. 143 КАС України, якою визначено лише процедуру вирішення питання про розподіл судових витрат.
Натомість ці правила визначені статтями 139-141 КАС України.
При цьому, при закритті провадження у справі статтею 139 КАС України врегульовано лише випадки компенсації витрат, здійснених відповідачем (ч. 5, 10), а статтями 140-141 КАС України врегульовано розподіл судових витрат у разі відмови позивача від позову (п. 2 ч. 1 т. 238 КАС України) та у разі примирення сторін (п. 3 ч. 1 ст. 238 КАС України).
Отже, чинним процесуальним законодавством не передбачений розподіл судових витрат, зокрема і стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у разі закриття провадження у справі відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, у зв'язку з чим підстави для здійснення такого розподілу судом відсутні.
В постанові від 08.08.2025 року у справі №751/9810/23 Верховний Суд вказав, що за відсутності чіткого правового регулювання розподілу судових витрат саме у такому випадку процесуальним законом, Суд керується принципом, за яким судові витрати несе та із сторін, з вини якої такі витрати виникли. Так, визнавши помилку й усунувши її, сторона відповідача не давала приводу для подальшого розгляду справи, адже права позивача були поновлені і без завершення судового процесу. За таких обставин колегія суддів уважає за можливе і необхідне на підставі частини восьмої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати залишити за такими сторонами, не покладаючи обов'язок їх відшкодування на іншу сторону.
Подібний висновок також викладено в постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №260/3162/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
Також, колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта про порушення судом попередньої інстанції норм процесуального права щодо розгляду заяви поза межами встановленого нормами КАС України строку, оскільки такі не вплинули на законність та обґрунтованість оскарженої ухвали суду першої інстанції.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування ухвали колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 вересня 2025 року з питань ухвалення додаткового рішення у справі №607/9058/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич