18 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 308/6791/25 пров. № А/857/44480/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Носа С.П.,
суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.,
за участю секретаря судового засідання: Головка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2025 року у справі №308/6791/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення з України,
суддя(і) у І інстанції Фазикош О.В.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення 14 жовтня 2025 року,
У травні 2025 року громадянин Нігерії ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (далі - ГУ ДМСУ в Закарпатській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення з України, затверджене першим заступником начальника ГУ ДМСУ в Закарпатській області від 23.04.2025.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято безпідставно, в ньому не наведено обставин та мотивів, з яких відповідач виходив приймаючи рішення про примусове повернення позивача з України. Дане рішення прийняте без дотримання вимог чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач, який просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким заявлений позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суб'єктом владних повноважень в оскаржуваному рішенні не наведено обставин та мотивів, з яких останній виходив приймаючи рішення про примусове повернення з України іноземного громадянина, а тому таке прийнято без дотримання вимог чинного законодавства України. Також зазначає про порушення права на отримання правової допомоги.
Скаржник звертає увагу, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не врахував висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №813/2417/18, від 08 листопада 2018 року у справі №750/8187/16-а щодо необхідності забезпечення права особи на участь перекладача в процедурі прийняття рішень міграційним органом.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача ГУ ДМСУ в Закарпатській області підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив відмовити в її задоволенні.
Інші учасники справи явки уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, хоча були належно повідомлені про дату, місце і час судового засідання.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін з таких підстав.
Судом встановлено, що постановою першого заступника начальника ГУ ДМСУ в Закарпатській області Бердар О.М. ПН МЗК 001831 від 23.04.2025 громадянина Нігерії ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400,00 грн.
Згідно даної постанови, 23.04.2025 року о 12:00 год за адресою: вул. Солов'їна, 43 виявлено громадянина Нігерії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування в Україні, а саме перебував/проживав на території України без документів на право проживання/перебування. Місце скоєння правопорушення м. Ужгород.
При цьому зі змісту постанови вбачається, що документом що посвідчує особу є паспорт: від 05.10.2011; Серія та номер: НОМЕР_1 .
Постановою про накладення адміністративного стягнення ПН МЗК 001831 від 23.04.2025, на підставі протоколу про адміністративне правопорушення ПР МЗК №001817 від 23.04.2025 відносно громадянина Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн, за порушення іноземцем правил перебування в Україні, що передбачено ч. 2 ст. 203 КУпАП.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МЗК №001817 від 23.04.2025 головний спеціаліст ГУ ДМСУ в Закарпатській області Лізанець Б.В. склав протокол про те, що 23.04.2025 о 12.00 год за адресою АДРЕСА_1 виявлено громадянина Нігерії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який порушив правила перебування в Україні, а саме перебував/проживав на території України без документів на право проживання/перебування. Місце скоєння правопорушення м. Ужгород.
Зазначені відомості про особу стосовно якої складено протокол, а саме громадянина Нігерії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , документ що посвідчує особу паспорт, з датою видачі 05.10.2011, серія та номер документа НОМЕР_1 , місце проживання вказано АДРЕСА_2 . Не працює.
23.04.2025 головним спеціалістом ГУ ДМСУ в Закарпатській області Лізанцем Б.В., за погодженням першого заступника начальника ГУ ДМСУ в Закарпатській області Бердарем О.М., прийнято рішення №2101130100018246 про примусове повернення громадянина Нігерії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 з України. Вказаним рішенням йому надано строк до 12.05.2025 покинути територію України.
Не погодившись з прийнятим щодо нього рішенням про примусове повернення з України, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із даним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).
Визначення нелегального мігранта міститься у статті 1 Закону № 3773-VI та означає іноземця або особу без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в України, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
При цьому в силу частини першої статті 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно з частиною третьою статті 9 Закону № 3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Частиною першою статті 30 Закону № 3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Приписами частини п'ятої статті 30 Закону № 3773-VI обумовлено, що рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім рішень, прийнятих органами охорони державного кордону, що виконуються такими органами. Контроль за правильністю і своєчасністю виконання рішення про примусове видворення здійснює орган, який прийняв таке рішення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, службова особа якого супроводжувала іноземця та особу без громадянства, яку примусово видворено за рішенням органу Служби безпеки України, інформує такий орган про виконання рішення про примусове видворення.
Разом з цим за приписами статті 31 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
Аналізуючи зазначені правові норми, апеляційний суд приходить до висновку, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду.
При цьому компетентним органом в розумінні статті 26 Закону № 3773-VI є орган Державної міграційної служби України, орган Служби безпеки України, або орган охорони державного кордону.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 23.04.2025 ГУ ДМСУ в Закарпатській області у відношенні позивача оформлено протокол Серії ПР МЗК № 001817 про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 203 КУпАП, а саме за порушення правил перебування іноземців в Україні (без документів на право проживання/перебування). На підставі вказаного протоколу ГУ ДМСУ в Закарпатській області винесено постанову Серії ПН МЗК 001831 від 23.04.2025, якою до позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді накладення штрафу у розмірі 3400 грн.
Разом з цим 23.04.2025 ГУ ДМСУ в Закарпатській області ухвалено оскаржуване у цій справі рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну громадянина Нігерії ОСОБА_1 . Підставою для прийняття вказаного рішення слугували висновки органу міграційної служби про порушення позивачем законодавства про правовий режим іноземців та осіб без громадянства, а саме відсутності правових підстав для перебування в Україні.
У доводах апеляційної скарги позивач вказує на незабезпечення міграційним органом правом на участь перекладача в процедурі ухвалення рішень.
Так, право іноземця на перекладача закріплено в пункті 1 статті 5 Декларації про права людини відносно осіб, що не є громадянами країни, в якій проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 1985 року на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною.
У пункті 2 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також визначено, що кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.
Про важливість забезпечення права особи на перекладача неодноразово наголошувалось в рішеннях Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Лудіке, Белкасем і Коч проти ФРН» від 28.11.1978, у справі «Камазінскі проти Австрії» від 19.12.1989, у справі «Артіко проти Італії» від 30.05.1980).
Варто зазначити, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб'єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права.
Аналіз законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства дає підстави для висновку, що правовий статус іноземця передбачає обов'язок суб'єктів владних повноважень забезпечити йому реальну можливість реалізувати свої права, зокрема право на перекладача, яке перебуває у взаємозв'язку з правом знати за що він притягається до адміністративної відповідальності і яка саме санкція до нього застосовується, оскільки від цього безпосередньо залежить наявність у нього чіткої практичної можливості оскаржити дії, які становлять втручання в його права.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №813/2417/18, від 08 листопада 2018 року у справі №750/8187/16-а, про які апелянт вказав у своїй апеляційній скарзі.
Водночас доводи скаржника щодо відсутності перекладача в контексті порушення міграційним органом права іноземця, суд відхиляє, оскільки відповідно до матеріалів справи, а саме протоколу про адміністративне правопорушення від 23.04.2025, міститься інформація, що переклад протоколу зроблено усно за участі перекладача ОСОБА_2 (а.с. 11).
Крім того, в оскаржуваному рішенні наявне зазначення, що перекладача не потребує (а.с. 9).
Більше того, поданий позивачем позов складено українською мовою, підписано особисто позивачем, про представника не зазначено.
Тож, з урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність порушень у процедурі прийняття й оголошення оскаржуваного рішення міграційним органом в аспекті незалучення до цієї процедури перекладача.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обгрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2025 року у справі №308/6791/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 21.11.2025