24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 500/1767/25 пров. № А/857/30351/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Назарук Тетяни Володимирівни на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду , постановлену суддею Дерех Н.В. у м. Тернополі у справі № 500/1767/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
28 березня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області від 26.03.2024 №0063809-2407-1915-UA61040010000042862, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області від 26.03.2024 №0063807-2407-1915-UA61040010000042862.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом та відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду та усунення недоліків. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишено без розгляду.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга містить доводи про те, що з податковими повідомленнями рішеннями №0063809-2407-1915-UA61040010000042862 від 26.03.2024 та №0063807-2407-1915-UA61040010000042862 від 26.03.2024 сторона позивача вперше ознайомилася 12.03.2025, коли отримала відповідь ГУ ДПІ у Тернопільській області на адвокатський запит №31. Додатково просить врахувати, що ОСОБА_1 дізнався про те, що в суді першої інстанції здійснювався розгляд справи №500/6538/24 лише після отримання його представником копії рішення від 31.12.2024 - 18.01.2025, що підтверджується інформацією з сайту «Укрпошти» за трекінгом поштового відправлення 0610219365074. Скаржник наголошує, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення надіслані відповідачем - не на адресу позивача: АДРЕСА_1 , а на зовсім іншу, невідому адресу: АДРЕСА_1 , до якої позивач відношення не має.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що оскаржуване рішення суду прийнято у повній відповідності до норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 2 КАС визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3 частини першої статті 5 КАС).
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, вимоги щодо форми та змісту якої встановлені нормами статті 160 КАС.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Як зазначалося вище, частиною другою статті 122 КАС чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз наведеної норми КАС України свідчить, що у разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже відсутність реалізації цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Велика Палата Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року справа № 990/139/23.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права у судовому порядку, є Податковий кодекс України.
Статтею 56 Податкового кодексу України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Водночас, згідно з пунктом 56.17 статті 56 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження закінчується:
56.17.1. днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у строк, передбачений абзацом першим пункту 56.3 цієї статті.
Таким чином, пунктом 56.19 статті 56 Податкового кодексу України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення у разі використання процедури адміністративного оскарження такого податкового повідомлення-рішення.
В спірному випадку, застосовується загальний строк звернення до суду визначений частиною 2 статті 122 КАС України, оскільки позивач не надав доказів про те, що він скористався процедурою адміністративного оскарження вищезазначених податкових повідомлень-рішень.
Апеляційним судом встановлено, що доказом отримання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є підпис про одержання відправлення 23.04.2024 на рекомендованому повідомленню про вручення поштового відправлення. Дане відправлення направлене на адресу позивача, а саме: АДРЕСА_2 .
Суд зазначає, що вказана адреса - зареєстроване місце проживання громадянина ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) відповідно до даних Державного реєстру фізичних осіб у періоді з 10.07.2017 по 02.02.2025.
Отож, колегія суддів зазначає, що днем отримання спірних податкових повідомлень-рішень від 26.03.2024 № 0063809-2407-1915-UA61040010000042862 на суму 67128,10 грн та від 26.03.2024 № 0063807-2407-1915-UA61040010000042862 на суму 156507,71 грн - є саме 23.04.2024.
З наведеного мотиву, апеляційний суд критично оцінює доводи позивача про те, що з податковими повідомленнями рішеннями №0063809-2407-1915-UA61040010000042862 від 26.03.2024 та №0063807-2407-1915-UA61040010000042862 від 26.03.2024 позивач вперше ознайомився 12.03.2025, коли отримав відповідь ГУ ДПІ у Тернопільській області на адвокатський запит №31.
Саме з 23.04.2024 (день одержання оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень) обчислюється шестимісячний строк оскарження, визначений частиною другою статті 122 КАС України, який завершився 23.10.2024.
Разом з тим, з даним позовом позивач звернувся до суду 28.03.2025, тобто з пропущенням шестимісячного строку оскарження, визначеного частиною другою статті 122 КАС України.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що згідно пункту 58.3. статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті (пункт 42.1. статті 42 Податкового кодексу України).
У відповідності до пункту 42.2. статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Згідно пункту 42.5. статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Наведені норми кореспондуються із положеннями Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 28.12.2015 за №1204 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за № 124/28254.
Як уже зазначалося оскаржувані податкові повідомлення-рішення податковим органом надіслані на податкову адресу згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, та громадських формувань, а тому в силу вимог статті 42 Податкового кодексу України такі повідомлення вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення.
Доказом отримання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є розписка від 23.04.2024 про одержання відправлення на рекомендованому повідомленню про вручення поштового відправлення.
При цьому, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0600909557701, містить найменування адресата « ОСОБА_1 » поштову адресу « АДРЕСА_2 » відмітки про вручення особисто, дату вручення « 23.04.2024» , проставлено підпис.
Таким чином, враховуючи вищевказані обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку, позивач пропустив строк звернення до суду, та у зв'язку з поданими відповідачем доказами, немає підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду.
Зважаючи на те, що наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не містять підтвердження та жодним чином не спростовують висновки суду першої інстанції, така апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Водночас, як зазначив ЄСПЛ в ухвалі від 30 червня 2006 року щодо прийнятності заяви (справа «Каменівська проти України»), право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право на доступ до суду (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та має бути пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 29 липня 1998 року у справі «Герен проти Франції» (Guerin v. France), п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Водночас такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain), п. 45).
Отже, за практикою ЄСПЛ, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У пункті 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Суд визнав що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 242, 308, 309, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Назарук Тетяни Володимирівни залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду, постановлену у справі №500/1767/25, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк