Справа № 320/43077/25 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М.
18 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Парінов А.Б.,
судді: Беспалов О.О.,
Ключкович В.Ю.,
при секретарі судового засідання: Зіньковській Ю.В.,
від позивача (апелянта): Рябчун О.А.;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту соціального захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації про встановлення факту, що має юридичне значення,-
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту соціального захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації, в якому просив суд:
- встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 був залучений до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в період з 14.05.1987 по 21.06.1987.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року суд відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту соціального захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації про встановлення факту, що має юридичне значення.
Позивачу роз'яснено, що даний спір віднесений до юрисдикції місцевого загального суду та вирішується за правилами цивільного судочинства.
Суд першої інстанції, приймаючи зазначену ухвалу, дійшов висновку, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не можуть бути розглянутими за правилами адміністративного судочинства, оскільки такі позовні вимоги не є публічно-правовими.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на розгляд з правильною підсудністю. Зобов'язати місцевий загальний суд за правилами підсудності, визначеними ЦПК України, відкрити провадження у цивільній справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 був залучений до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в період з 14.05.1987 по 21.06.1987 р.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено положення процесуального закону при винесенні оскаржуваної ухвали, порушивши права та законні інтереси апелянта, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року та 23 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту соціального захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації про встановлення факту, що має юридичне значення та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні на 18 листопада 2025 року об 11:50, продовживши строк розгляду справи на підставі ч. 2 ст.309 КАС України..
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
18 листопада 2025 року до залу судового засідання з'явився ОСОБА_1 та просив задовольнити вимоги апеляційної скарги.
Від представника Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся 26 серпня 2025 року до Київського окружного адміністративного суду із Заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій, як вже зазначалось, просив суд: встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 був залучений до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в період з 14.05.1987 по 21.06.1987.
При цьому, в позовній заяві зазначав, що встановлення відповідного факту, що має юридичне значення йому необхідно для подальшого звернення до відповідача, натомість ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва в рамках справи №752/18239/25 йому було відмовлено у відкритті провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3)визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як вже зазначалось, незважаючи на те, що позивач визначив відповідачами по справі - суб'єкти владних повноважень, проте позивні вимоги сформував наступним чином: «Встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 був залучений до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в період з 14.05.1987 по 21.06.1987».
При цьому, суди адміністративної юрисдикції не наділені законодавцем повноваженнями на встановлення фактів, що мають юридичне значення, як вірно зазначено в оскаржуваній ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини першої та другої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Колегія суддів враховує, що звернення до Київського окружного адміністративного суду, як зазначав позивач, було обумовлено відмовою у відкритті провадження у справі №752/18239/25 за заявою позивача, поданої в порядку ЦПК України.
При цьому, доводи позовної заяви в контексті підстав звернення, містять наступну аргументанцію: «При цьому суд зауважив, що заявник наділений правом оскаржити рішення Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації до відповідного адміністративного суду, до перевірки повноважень якого належить, зокрема, перевірка законності й обґрунтованості відмови Управління та оцінка доказів залучення заявника до формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», однак врахувавши зазначені висновки, позивач не звернувся з позовною заявою про визнання неправомірним дій/рішень відповідача, що, в свою чергу, стало підставою для винесення оскаржуваної ухвали.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 9 КАС України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відтак, зважаючи на те, що апелянтом при зверненні до суду першої інстанції з заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення не було дотримано правил підсудності, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження.
При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами щодо оскарження дій/рішень суб'єктів владних повноважень.
Крім того, вимоги апеляційної скарги в частині направлення справи на розгляд з правильною підсудністю та зобов'язання місцевий загальний суд за правилами підсудності, визначеними ЦПК України, відкрити провадження у цивільній справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення - відхиляються судом, з огляду на не наділення Законодавцем суд відповідними повноваженнями, колегія суддів роз'яснює, що адміністративний суд має право на передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого (адміністративного ) за правилами та в порядку визначеними ст. 29 КАС України.
Відтак, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне занчення.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 9, 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
(повний текст постанови суду виготовлено 21 листопада 2025 року)