Справа № 640/20756/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Дудін С.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
21 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі по тексту - відповідачі, ГУ ПФУ в місті Києві, ГУ ПФУ в Житомирській області) в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком на пільгових умовах, з 13.03.2021;
- зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 в пільговий стаж за Списком №2 період роботи в Київському управлінні механізації №428 тресту «Електромонтаж-1» та ЗАТ «Транселектромонтаж», з 22.08.1992 по 02.01.2002;
- зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві призначити та виплатити на користь ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, з 13.03.2021, з урахуванням пільгового стажу за Списком №2 за період його роботи на посаді акумуляторщика, з 28.07.1986 по 02.01.2002.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року значений позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20.05.2021 №262240009586 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області зарахувати до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 , з 22.08.1992 по 01.01.2002, на посаді аккумуляторника в Київському управлінні механізації та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 17.05.2021, на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач - ГУ ПФУ в Житомирській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційної інстанції надає правову оцінку спірним правовідносинам та переглядає рішення суду першої інстанції тільки в частині задоволених позовних вимог, оскільки позивач не є апелянтом по справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в місті Києві із заявою від 02.03.2021 про призначення пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 13 Закону №1788.
До вказаної заяви були додані наступні документи: паспорт громадянина України; накази Київського управління механізації-428 від 05.02.1990 №10-К, від 03.02.1986 №15-к, від 01.08.1986 №102к та від 01.12.1986 №146-к; архівні довідки Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 12.02.2021, №101-101/Г-110-292, №101-101/Г-110-293, від 12.02.2021 №101-101/Г-110-294, №101-101/Г-110-295 та №101-101/Г-110-296; особова картка; трудова книжка серії НОМЕР_1 від 01.08.1989; наказ ЗАТ «Транселектромонтаж» від 10.01.2002.
За результатами розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів, ГУ ПФУ в місті Києві було прийнято рішення №262240009586 від 05.03.2021, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи (а.с.207-208).
Так, у вказаному рішенні відповідач зазначив, що загальний страховий стаж позивача складає 28 років 11 місяців 23 дні, пільговий стаж за Списком №2 не враховано, у зв'язку з ненаданням довідки про заробітку плату та копії документів про проведення атестації робочого місця.
Також, у вказаному рішенні відповідач зазначив про незарахування до стажу періоду проходження військової служби у зв'язку з ненаданням військового квитка.
Комісією при ГУ ПФУ в місті Києві на підставі заяви позивача було прийнято рішення про результати розгляду заяви про підтвердження стажу роботи від 27.04.2021 №29, яким комісія (а.с.209-210):
- підтвердила право на зарахування періоду роботи ОСОБА_1 , з 28.07.1986 по 21.08.1992, акумуляторником ПрАТ «Транселектромонтаж», що припинено судовим рішенням до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
- відмовила у підтвердженні права на зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 періоди: з 11.02.1986 по 27.07.1986-слюсарем ремонтних майстерень, у зв'язку з відсутністю даної професії (посади) у списках виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173; з 22.08.1992 по 01.01.2002 - акумуляторником ПрАТ «Транселектромонтаж», оскільки відсутні відомості про результати атестації робочих місць та відсутнє нарахування заробітної плати у період з червня по грудень 1996 року, серпень 1997 року та з 01.01.2001 по 01.01.2002.
Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач повторно звернувся до пенсійного органу із заявою від 17.05.2021 про призначення пенсії за віком за Списком №2.
Рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області від 20.05.2021 №26224000009586 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу 10 років (а.с.211).
Так, у вказаному рішенні ГУ ПФУ в Житомирській області зазначило, що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди трудової книжки;
До пільгового стажу не зараховано:
- період з 11.02.1986 по 27.07.1986 - період роботи на посаді слюсаря ремонтних робіт, оскільки дана професія (посада відсутня в списках виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає прав на призначення пенсії на пільгових умовах, затверджених Постановою Ради Міністрів СРСР 22.08.1956 №1173;
- період з 22.08.1992 по 01.01.2002 - у зв'язку з відсутністю відомостей про результати атестації робочих місць.
У рішенні зазначено, що стаж роботи позивача становить 30 років 10 місяців 24 дні страхового стажу, з яких 6 років та 25 днів пільгового стажу.
Не погоджуючись з протиправними діями пенсійного органу, які виразилися в частоковому незарахуванні стажу та непризначенні пенсії зі зниженням віку, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20.05.2021 №262240009586 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню, а належним способом захисту законних прав та інтересів позивача є зобов'язання пенсійного органу зарахувати до пільгового стажу спірні періоди роботи ОСОБА_1 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, починаючи з 17.05.2021 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до приписів статті 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема: 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року.
Наведені положення статті 114 Закону №1058-IV кореспондуються із приписам статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII).
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідачами не зараховано до страхового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, періоди роботи, з 22.08.1992 по 01.01.2002, на посаді аккумуляторника в Київському управлінні механізації.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, закріплено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
За змістом пункту 3 вказаного Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій (пункт 20 Порядку № 637).
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV, є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією.
При цьому, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Так, записами у трудовій книжці позивача підтверджується, що ОСОБА_1 , з 22.08.1992 по 01.01.2002 на посаді аккумуляторника в Київському управлінні механізації (а.с.205 на звороті).
Враховуючи, що трудова книжка ОСОБА_1 , серія НОМЕР_1 від 01.08.1983, містить записи про те, що позивач дійсно, у період з 22.08.1992 по 01.01.2002, працював аккумуляторника в Київському управлінні механізації, відповідні записи завірені належним чином та містять посилання на відповідні накази, як підставу їх винесення, колегія суддів апеляційнї інстанції доходить висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20.05.2021 №262240009586, за результатом розгляду заяви позивача щодо відмови зарахування позивачу страхового стажу та призначення пенсії останньому.
Щодо довоів апелянта про атестацію робочих місць, колегія суддів апелційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що були чинними на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Відтак, однією із умов зарахування до пільгового стажу певного періоду роботи на відповідній посаді або за професією є включення цієї посади або професії до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що діяли в період такої роботи та наявність результатів атестації робочих місць. Вимоги щодо обов'язкового підтвердження документами умов праці до 21.08.1992 та проведення атестації після цієї дати є похідними від основної умови про внесення цієї професії до діючих списків.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442, яка набула чинності 21.08.1992 та розробленими Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 №41.
За приписами пункту 4 Порядку №383, пункту 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій №41 періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій №41 атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідальність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими), важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Відповідно до положень Порядку №442 відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Згідно із пунктом 4.2 Порядку №383 результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку №383 у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць, до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 Порядку.
Пунктом 4.4 Порядку №383 визначено, що якщо атестація була вперше проведена після 21.08.1997, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.1992, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться в Списках, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації робочого місця за умовами праці.
При цьому, особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Так, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, особи, які зайняті на роботах з шкідливими та важкими умовами праці за Списком №1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця та/чи порушено норми законодавства при її проведенні, у тому числі, строків її проведення, оформленні документів щодо неї, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №1.
Аналогічні висновки висловлені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а.
У зв'язку із зазначеними обставинами, в порядку екстериторіальності, існує необхідість зобов'язання ГУ ПФУ у Житомирської області зарахувати ОСОБА_1 вищезазначений період роботи, з 22.08.1992 по 01.01.2002 на посаді аккумуляторника в Київському управлінні механізації, для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що для повного захисту прав позивача існує необхідність визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20.05.2021 №262240009586 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, адже залишення його чинним призведене до неповного захисту прав позивача.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму N 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що в даному випадку для належного та ефективного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 існують законні підстави для виходу за межі позовних вимог, та скасування рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 22.10.2021 № 262940008477 про відмову в призначенні пенсії за віком; зобов'язання ГУ ПФУ у Житомирській області зарахувати до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 , з 22.08.1992 по 01.01.2002, на посаді аккумуляторника в Київському управлінні механізації та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 17.05.2021, на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла доухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача є законними і обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Правовими положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси
Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.
У даному випадку, судом апеляційної інстанції встановлено факт, який свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, з огляду на вищезазначені висновки викладені в даній постанові.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К Черпак
Повний текст виготовлено 21.11.2025 року