Справа № 640/8385/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Куденков К.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
21 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі по тексту - відповідачі, ГУ ПФУ в місті Києві, ГУ ПФУ в Рівненській області) в якому просила:
- визнати незаконними дії ГУ ПФУ в місті Києві щодо відмови в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві призначити пенсію за віком, з урахуванням періоду роботи 25.11.1999 по 31.07.2003 на посаді продавця 1 категорії в ЗАТ «Лейпціг», з часу звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 19.10.2021.
Ухвалою суду Донецького окружного адміністративного суду від 16.04.2025 залучено до участі у справі як співвідповідача - ГУ ПФУ в Рівненській області.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року значений позов задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 22.10.2021 № 262940008477 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, посинаючи з 19.10.2021, із зарахуванням до страхового стажу періоду з 25.11.1999 до 31.07.2003 включно.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач - ГУ ПФУ в Рівненській області, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19.10.2021 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в місті Києві (а.с.72).
За принципом екстериторіальності, заява ОСОБА_1 від 19.10.2021 року була розглянута ГУ ПФУ в Рівненській області, про що позивача не було повідомлено належним чином, що підтверджується відсутністю вказаної інформації в листах відповідях ГУ ПФУ в місті Києві від 03.11.2021 року №2600-0212-8/174632 та від 17.12.2021 року №34123-35685/К-02/8-2600/21 (а.с.6-7).
Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 22.10.2021 № 262940008477 розглянуло заяву ОСОБА_1 від 19.10.2021 про призначення пенсії за віком, та відмовлено останній у призначенні пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній необхідний страховий стаж 28 років (а.с.93).
Так, ГУ ПФУ в Рівненській області зазначено, що вік заявника 60 років 15 днів. Страховий стаж становить 25 років 19 днів. Зазначено, що до страхового стажу не зараховано період з 25.11.1999 по 31.07.2003, оскільки запис цього періоду не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, чинної на дату внесення записів, зокрема, відсутній запис про звільнення, організація в стані ліквідації (прослідковується частково). За цей період відсутня сплата страхових внесків. Роз'яснено, що для зарахування вказаного періоду необхідно надати уточнюючу довідку, видану підприємством, на якому працювала особа, на підставі первинних документів.
У свою чергу, листом ГУ ПФУ в місті Києві від 03.11.2021 № 2600-0212-8/174632 повідомив позивачу про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» по заяві від 19.10.2021. Зазначено, що на підставі наданих документів та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу, страховий стаж на момент звернення складає 25 років 19 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви не зараховані періоди роботи з 25.11.1999 по 31.07.2003, оскільки запис даного періоду не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, чинної на дату внесення записів, зокрема, відсутній запис про звільнення, організація в стані ліквідації (прослідковується частково). За даний період відсутня сплата страхових внесків. Роз'яснено, що для зарахування вищевказаного періоду необхідно надати уточнюючу довідку, видану підприємством, на якому вона працювала, на підставі первинних документів.
Також, листом ГУ ПФУ в м. Києві від 17.12.2021 № 34123-35685/К-02/8-260/21 позиваці також повідомлено про те, що період роботи у закритому акціонерному товаристві «Фірма Лейпціг», з 25.11.1999 по 31.07.2003, не враховано до страхового стажу, оскільки запис про поновлення на роботі зроблено головою ліквідаційної комісії без пояснень причин поновлення, водночас інформація не підтверджується даними системи персоніфікованого обліку. Також роз'яснено, що зарахувати період роботи з 25.11.1999 по 31.07.2003 до страхового стажу можливо у разі надання підтверджуючих документів про її роботу в зазначений період (довідок, виписок із наказів тощо) або внесенням змін до Реєстру застрахованих осіб.
Рішенням 262940008477 від 25.10.2024 ОСОБА_1 призначена пенсія за віком з 05.10.2024, за зверненням від 08.10.2024 (а.с.82).
Позивачем до суду надана копія трудової книжки серії НОМЕР_1 , в якій наявні записи: № 5-7 щодо роботи позивача у період з 01.02.1993 по 08.07.1997 у ЗАТ Фірма «Лейпціг» на посаді продавця; № 9 щодо відновлення позивачки 25.11.1999 на роботі на посаді продавця у ЗАТ Фірма «Лейпціг»; № 10 щодо переведення 23.06.2025 позивачки на посаду бригадира матеріально-відповідальної бригади (а.с.85-86). Усі зазначені записи в трудовій книжці позивача скріплені відбитками печатки ЗАТ Фірма «Лейпціг».
Як вбачаються з копії Шевченківського районного суду міста Києва від 02.02.1999 та ухвалу Київського міського суду від 11.08.1999 ОСОБА_1 поновлено на посаді у ЗАТ Фірма «Лейпціг».
Натомість, пенсійним органом не зараховано позивачці період роботи з 25.11.1999 по 31.07.2003 до страхового стажу. Усього стаж позивачки складає 25 років 0 місяців 19 днів.
Вважаючи незаконними дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком, позивачка звернулася до суду з даним позовом, за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 22.10.2021 №262940008477 про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню, а належним способом захисту законних прав та інтересів позивача є зобов'язання пенсійного органу призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, з 19.10.2021, із зарахуванням до страхового стажу періоду з 25.11.1999 до 31.07.2003 включно.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційної інстанції надає правову оцінку спірним правовідносинам та переглядає рішення суду першої інстанції тільки в частині задоволених позовних вимог, оскільки позивач не є апелянтом по справі.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначають положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058).
Право на отримання пенсій мають, зокрема, громадяни України, які застраховані, згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж (пункт 1 частини першої статті 8 Закону №1058).
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до приписів статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Отже, з вищезазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або у разі відсутності після 1 липня 2000 року 60 місяців страхового стажу, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Порядок ведення трудових книжок до 29.07.1993 регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 №252, зі змінами внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 ) (далі - Інструкція №162). У подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок (далі - Інструкція №58), із прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.
Згідно з пунктом 1.1 Інструкції №162, яка була чинна на момент початку заповнення трудової книжки позивача, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з пунктами 2.2, п. 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.
Аналогічні положення містяться в Інструкції №58.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №58).
З аналізу вказаних норм права вбачається, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, а тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Колегія суддів апеляційної інстанції, що в даному випадку, недоліки записів у трудовій книжці не можуть бути підставою для незарахування відповідного стажу ОСОБА_1 , оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 та від 17.07.2018 у справі №220/989/17.
Разом з тим, у постанові від 19.12.2019 по справі №307/541/17 Верховний Суд звертав увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 22.10.2021 № 262940008477, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи, з 25.11.1999 до 31.07.2003 включно, оскільки відсутній запис про звільнення, організація в стані ліквідації (прослідковується частково).
Також, пенсійни орган зазначив, що за період з 25.11.1999 до 31.07.2003, відсутня сплата страхових внесків. Роз'яснено, що для зарахування вказаного періоду необхідно надати уточнюючу довідку, видану підприємством, на якому працювала особа, на підставі первинних документів.
Тобто, фактично, вказані періоди роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу його роботи, який зараховується для призначення пенсії за віком, у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальними працівниками підприємства, на яких позивач працював.
Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , у спірний період з 25.11.1999 до 31.07.2003 включно, працювала на посаді продавця (а.с.85 на звороті).
Отже, записами трудової книжки позивача належними доказами підтверджено трудову діяльність у ЗАТ Фірма «Лейпціг»,, у період з 25.11.1999 до 31.07.2003.
Трудова книжка в частині вказаних періодів оформлена у відповідності до вимог законодавства, записи містять номери та дати наказів про прийом на роботу, переведення, звільнення, а також печатки підприємств.
Натомість, доводи апелянта про недоліки записів у трудовій книжці позивача не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки обов'язок щодо заповнення трудової книжки (внесення відповідних записів, в тому числі наказів про прийняття, звільнення, переведення та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноваженого ним органу). Працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі №677/277/17.
Окрім того, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків.
Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивачка не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення вказаних періодів роботи до страхового стажу за порушення, вчинене страхувальником, оскільки згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.
Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які наведені в постанові від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що для повного захисту прав позивача існує необхідність визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 22.10.2021 № 262940008477 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , адже залишення його чинним призведене до неповного захисту прав позивача.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму N 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що в даному випадку для належного та ефективного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 існують законні підстави для виходу за межі позовних вимог, та скасування рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 22.10.2021 № 262940008477 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що в даному випадку, належним способом захисту прав ОСОБА_1 є зобов'язання ГУ ПФУ в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 19.10.2021, із зарахуванням до страхового стажу періоду з 25.11.1999 до 31.07.2003 включно, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
У свою чергу, Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 21.11.2025 року