Справа № 620/16558/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Соломко І.І., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
21 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 (далі по тексту - відповідачі) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, на підставі абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої, підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме: у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім'ї першого ступеня споріднення, за матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного догляду;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 , з урахуванням вимог пункту 4 розділу ІІІ Наказу № 531 та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 22.09.2024 щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за членом сім'ї першого ступеня споріднення, за матір'ю ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року значений позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідачі, подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційні скарги подано на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційних скарг, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 проходить військову службу у Військову частину НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу від 01.02.2024 №6-РС.
22.09.2024 ОСОБА_2 подав рапорт до командира Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
До вище вказаного рапорту позивачем додано наступні нотаріально засвідчені документи: копію паспорта позивача, копію паспорта матері позивача ОСОБА_2 , копію довідки МСЕК серія МСЕ № 206276 від 15.02.1995, копію свідоцтва про народження позивача, копію свідоцтва про народження - ОСОБА_3 , копія довідки про зміну прізвища, акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду; довідка від 10.09.2024 № 546, витяги з реєстрів територіальної громади, довідка від 13.09.2024 № 20, копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 (сина ОСОБА_2 ).
За результатами розгляду рапорту, ОСОБА_1 отримав лист Військової частини НОМЕР_1 від 25.11.2024 № 1669, в якому останнього проінформовано, що кадрове рішення щодо звільнення військовослужбовців приймає Військова частина НОМЕР_2 . Військова частина НОМЕР_2 повідомляє, що документи на звільнення залишено без реалізації у зв'язку з відсутністю підстав для звільнення.
Не погодившись протиправною бездіяльністю відповідачів, яка полягає в нерозгляді по суті рапорту про звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом, за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами допущено відносно позивача протиправну бездіяльність щодо нерозгляду рапорту про звільнення з військової служби, за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 22.09.2024, та як наслідок наявність законних підстав для зобов'язання відповідачів розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 22.09.2024 та прийняти відповідне рішення за результатами його розгляду.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно:
1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні;
2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
У подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб, який продовжено і до цього часу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України, у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, частиною 1 статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Правовими положеннями пп. «ґ» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Тобто, для звільнення з військової служби, зокрема, у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у запас, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 , особою з інвалідністю ІI групи. До рапорту додав відповідні документи.
Згідно довідки МСЕК серія МСЕ №206276 від 15.02.1995, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання.
Згідно висновку ЛКК №460 від 09.12.2024, ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду і нездатна до самообслуговуванням протягом 1 року.
Також, позивачем додано до рапорту документи щодо інших членів сім'ї першого ступеня споріднення ( ОСОБА_4 ), зокрема проходження ним військової служби.
Докази, що ОСОБА_4 , який є сином ОСОБА_2 звертався до керівництва, в якій він проходить військову службу, із рапортом про звільнення його з військової служби на тій же підставі, яку позивач зазначив у своєму рапорті у спірних правовідносинах, відсутні.
Матеріалами справи підтверджується, що саме позивач здійснює постійний догляд за матір'ю ОСОБА_2 , підтверджується актом про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 12.09.2024, складеного за Додатком 8 до Порядку, в редакції постанови КМУ від 16.08.2024 № 930 (докази містяться в Електронному суді).
Як вже вище зазначено судом, за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 , Військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь у вигляді листа від 25.11.2024 № 1669, в якому позивача проінформовано, що кадрове рішення щодо звільнення військовослужбовців приймає Військова частина НОМЕР_2 . Військова частина НОМЕР_2 повідомляє, що документи на звільнення залишено без реалізації у зв'язку з відсутністю підстав для звільнення.
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що вмотивованого рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 , ані Військовою частиною НОМЕР_1 , ані Військовою частиною НОМЕР_2 , відповідно до норм чинного законодавства, прийнято не було. Зазначене апелянтами не спростовано ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи встановлені судом обставин справи, підтверджених відповідними доказами, щодо необхідності здійснення постійного догляду за хворою (матір'ю) ОСОБА_2 , особою з інвалідністю ІI групи, відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечити та погодились здійснювати відповідний догляд, відсутності заяви іншого сина про звільнення з військової служби, у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за матір'ю, визначення самою ОСОБА_2 (матір'ю) саме позивача для свого утримання (догляду), суд дійшов висновку про недоведення відповідачами своє позиції.
Згідно з пунктами 233-234 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Перед звільненням військовослужбовців уточняюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Згідно з абзацом другим пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170 (далі - Інструкція №170), звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Абзацом тринадцятим пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Зміст указаних вище норм законодавства вказує на те, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби (за умови наявності відповідних підстав для звільнення, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу») подають відповідний рапорт по команді разом з документами, які підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби.
Тобто, процедура звільнення військовослужбовця з військової служби відбувається за визначеною процедурою, яка включає в себе, зокрема, наступні етапи:
- подання військовослужбовцем безпосередньо своєму командиру рапорту про звільнення з наданням документів, якими підтверджуються підстави для звільнення з військової служби;
- розгляд рапорту про звільнення;
- прийняття наказу про звільнення з військової служби.
Крім цього, як зазначено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про його звільнення з військової служби, адресований командиру військової частини НОМЕР_1 , зареєстрований 22.09.2024 за вх.№ 4242, розглянутий не був ані Військовою частиною НОМЕР_1 , ані Військовою частиною НОМЕР_2 , рішення по суті поставленого військовослужбовцем питання не прийнято.
Отже, за результатами розгляду рапорту позивача по суті не прийнято жодного рішення (ані про задоволення, ані про відмову у задоволенні рапорту позивача), що свідчить про бездіяльність відповідачів щодо нерозгляду по суті рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби.
У свою чергу, інформація, викладена в листі Військової частини НОМЕР_1 від 25.11.2024 №1669, що кадрове рішення щодо звільнення військовослужбовця приймає Військова частина НОМЕР_2 , та повідомлення, що документи залишено без реалізації за відсутністю підстав, не замінюють офіційного документа (офіційної письмової відповіді) за результатами розгляду рапорту або ж документа розпорядчого характеру відносно позивача.
Окрім того, викладені обставини у вказаному листі Військової частини НОМЕР_1 , зазначені носять інформаційний характер, і не є рішенням суб'єкта владних повноважень, уповноваженого на прийняття відповідного рішення.
Таким чином, відповідачами допущено відносно позивача протиправну бездіяльність щодо нерозгляду рапорту останнього про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 22.09.2024, а тому в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 , колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, колегією суддів апеляційної інстанції враховано статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), якою передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 1, пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У даному випадку, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про зобов'язання відповідачів розглянути по суті рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 та прийняти вмотивоване рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 22.09.2024 щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за членом сім'ї першого ступеня споріднення, а саме: за матір'ю ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що в даному випадку, належним способом захисту прав ОСОБА_1 є зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 22.09.2024 та прийняти мотивоване рішення за результатами його розгляду, відповідно до норм чинного законодавства, з урахуванням висновків викладених в даній постанові.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянтів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційних скаргах, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 21.11.2025 року