Справа № 640/16737/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Олішевська В.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
21 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання правомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в місті Києві) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, за урахуванням раніше виплаченої суми допомоги у розмірі 11 566,00 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року значений позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 24.12.2020 (а.с.5).
Позивачеві у 2022 році виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 3906,00 грн., на підставі Постанови КМУ №540 від 07.05.2022, що визнається сторонами.
Не погоджуючись з розміром отриманої грошової допомоги, у вересні 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому невиплачену частину одноразової грошової допомоги до 5 травня, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи за 2022 рік, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплатити, з урахуванням раніше виплачених сум.
Листом № 08082022/051/044/Ч-841-03 від ГУ ПФУ в м. Києві, повідомило ОСОБА_1 , що одноразова грошова допомога до 5 травня виплачується у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України № 540 від 07.05.2022, який для осіб з інвалідністю внаслідок війни 2 групи складає 3906,00 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік не в повному обсязі, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що починаючи з 27.02.2020 року, тобто дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі 1-247/2018(3393/18), позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи - вісім мінімальних пенсій за віком.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз'яснює його зміст наступним чином: а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.
При цьому, основним способом такого застосування Конституції України є її судове тлумачення.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).
Так, відповідно до статті 12 Закону № 3551-ХІІ, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, особам з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи - семи мінімальних пенсій за віком, особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи - восьми мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI, частину п'яту зазначеної статті було викладено у новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II Закону України від 28.12.2007 № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, з 22.05.2008 було відновлено дію частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, відповідно до якої розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій становить п'ять мінімальних пенсій за віком.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII, який набув чинності 01.01.2015, розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, із набуттям чинності Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII.
На виконання вказаних вище положень, постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 19.02.2020 № 112 (далі - постанова № 112) встановлено, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснюється особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4120 гривень; II групи - 3640 гривень; III групи - 3160 гривень, тощо.
У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 6 Закону 3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з 27.02.2020 відновлено дію статті 13 Закону № 3551, у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-ХІV, згідно з якою, щорічно до 5 травня особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: II групи - становить 8 мінімальних пенсій за віком.
Водночас, Верховний Суд, розглядаючи зразкову справу № 440/2722/20 (рішення від 29.09.2020) дійшов висновку, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окремого положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, стаття 13 Закону № 3551-ХІІ (пільги особам з інвалідністю внаслідок війни) діяла та мала застосовуватись у редакції Закону № 367-XIV:
«Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 у справі № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20) залишено без змін, виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності Закону № 3551-XII, який має вищу юридичну силу над постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» щодо визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни до 5 травня у 2020 році.
Тобто, Держава, взявши на себе зобов'язання соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України шляхом надання їм пільг і гарантій соціального захисту відповідно до Закону № 3551-ХІІ, час від часу змінювала (звужувала) обсяги та розміри щорічної разової грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни як пільги для особливої категорії осіб, які брали участь у захисті Батьківщини, деякі з яких продовжують боронити країну.
Отже, Конституційний Суд України та Верховний Суд у правовідносинах, які виникли до запровадження в Україні воєнного стану, сформували чіткі та однозначні правові висновки, за якими виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня повинна відбуватися у розмірі, визначеному Законом № 3551-XII, а передання Кабінету Міністрів України повноважень встановлювати цей розмір через бюджетне законодавство є неконституційним.
За позицією Верховного Суду, суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які є дефектними, тобто такими, що не відповідають Конституції та законам України.
На момент розгляду даної справи, спірним та ключовим питанням стало те, чи має можливості Держави Україна, в умовах воєнного стану, у спосіб внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Урядом рішення, встановлювати (звужувати) обсяг соціального захисту у вигляді окремих соціальних пільг шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня ветеранам війни, як особливій категорії осіб, які брали участь у захисті Батьківщини, та деякі з яких продовжують боронити країну в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, яка наразі триває.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 13.06.2023 року по справі № 560/8064/22.
Так, Верховний Суд звернув увагу на те, що вже у період дії воєнного стану в Україні Конституційний Суд України ухвалив рішення від 06.04.2022 року у справі № 1-р(II)/2022 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», у яких він став на бік цієї особливої категорії громадян та вказав на необхідність посиленого з боку Держави соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, а також на неможливість обмеження або скасування права на соціальний захист цієї особливої категорії осіб із спеціальним юридичним статусом.
У свою чергу, в рішенні від 06.04.2022 року № 1-р(II)/2022 Конституційним Судом України констатовано, що конституційні принципи закріпленні у статті 17 Конституції України є осердям конституційного ладу України, від захисту яких залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина (друге речення пункту 5 мотивувальної частини), а також наголошено на головній ролі Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні України, які своєю мужньою боротьбою забезпечують ефективний захист Української держави та Українського народу від агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20.02.2014, яка набула повномасштабного характеру з 24.02.2022 (абзац перший підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини).
За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України [абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019].
Також, Конституційний Суд України зазначав, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту (абзац четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016); статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлено військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус [друге речення абзацу десятого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019]; «статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров'я чи навіть загибелі під час виконання службових обов'язків під час захисту Вітчизни» [друге речення абзацу п'ятого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022].
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вже у період дії воєнного стану в Україні, Конституційний Суд України у правовідносинах щодо соціального захисту сформував та розвинув юридичну позицію, суть якої зводиться до того, що Держава Україна без рівноцінної заміни чи компенсації в односторонньому порядку безвідносно до її фінансових можливостей не може відмовитися від зобов'язання щодо додаткових гарантій соціального захисту осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також щодо осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.
Отже, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
На виконання свого конституційного обов'язку, приписів частини п'ятої статті 17 Конституції України Верховна Рада України в Законі № 3551-ХІІ визначила правовий статус ветеранів війни, як особливої окремої категорії громадян, обсяг їх соціального захисту та гарантій, зокрема передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).
Так, відповідно до статті 4 Закону № 3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
На час виникнення спірних відносин у справі, яка розглядається, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (пункт 3). Крім того, підпунктом 2 пункту 4 вказаного Указу Кабінет Міністрів України зобов'язано невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України, який продовжувався і триває на час виникнення спору та розгляду цієї справи в судах.
Абзацом третім підпункту 2 пункту 22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 03.03.2022 № 2118-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану» установлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування.
У відповідності до частини 7 статті 20 та абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 07.05.2022 № 540 «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», якою затвердив Порядок №540 (далі по тексту - Порядок № 540), яким, зокрема визначено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році виплачується в таких розмірах:
- особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 гривня, II групи -3906 гривень, III групи - 3391 гривня;
- учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня;
- особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 4421 гривня;
- членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, а також членам сімей загиблих (померлих) захисників і захисниць України - 966 гривень;
- учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 612 гривень.
Тобто, Держава в особі Верховної Ради України бюджетним законодавством в умовах воєнного стану надала можливість Кабінету Міністрів України змінити (звузити) обсяги та розміри щорічної разової грошової допомоги до 5 травня інвалідам, зокрема, війни як пільги для особливої категорії осіб, які брали участь у захисті Батьківщини, деякі з яких продовжують боронити країну.
Разом з тим, на момент виникнення спірних відносин, також діяла стаття 13 Закону № 3551-ХІІ (пільги особам з інвалідністю внаслідок війни), у редакції Закону № 367-XIV, за правилами якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що для органів державної влади наявність спеціального закону, ухваленого з метою конкретизації приписів Конституції, має бути визначальною.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Враховуючи наведений вище юридичний підхід Конституційного Суду України щодо конституційного обов'язку держави забезпечити посилений соціальний захист як діючих військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів, так і осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності (ветерани війни), та членів їхніх сімей, статус яких обумовлюється високим ризиком отримання поранення, ушкодження здоров'я чи навіть загибелі під час виконання службових обов'язків під час захисту Вітчизни, а також виходячи із системного тлумачення наведених норм права, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що визначення Урядом у своїй постанові інших (менших), ніж у Законі № 3551-ХІІ, розмірів щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році для осіб, які внаслідок виконання обов'язків оборони та захисту держави набули статусу ветеранів війни, свідчить про неналежне виконання Державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни та осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ та підриває довіру до Держави, оскільки порушуються сама суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» не передбачено обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначених статтею 46 Конституції України, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом та яка застосовується у поєднанні із статтею 17 Конституції України, якою визначаються гарантії соціального захисту для особливої категорії осіб, які захищали та захищають Батьківщину.
У свою чергу, тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватись тільки за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який є спеціальним та регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
Отже, з урахуванням наведених правових положень, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що до спірних відносин у справі, яка розглядається при визначенні розміру щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році не можуть бути застосовані нормативно-правові акти органів державної влади (Бюджетний кодекс України та Постанова № 504), які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені Законом № 3551-ХІІ, оскільки вони є такими, що суперечать статті 17 Основного Закону та спеціальному законодавству, яке регулює забезпечення державою соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України шляхом надання їм пільг і гарантій соціального захисту відповідно до законодавства, які є пріоритетними й мають безумовний характер, а мають бути застосовані саме положення статті 13 Закону № 3551-XII, як спеціального законодавства, яке регулює спірні відносини та ухвалене з метою конкретизації приписів Конституції.
При цьому, враховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин одночасно чинні норми Порядку № 540 та положення статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, які по різному визначають розміри щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році, та ієрархію нормативно-правових актів, застосуванню підлягають саме положення вказаного Закону № 3551-ХІІ, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 21.11.2025 року