Справа № 580/3756/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Янківська В.П., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
21 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та ссування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі по тексту - відповідачі, ГУ ПФУ в Херсонській області) в якому просив:
1) визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Херсонській області від 14 березня 2025 №232250002686 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
2) зобов'язати ГУ ПФУ в Херсонській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 , періоди роботи з 06.09.1989 по 25.08.1999 та з 20.06.2000 по 14.12.2001, та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІУ, починаючи з 06.03.2025.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року значений позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 14.03.2025 № 232250002686 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи, з 06.09.1989 по 25.08.1999 та з 20.06.2000 по 14.12.2001.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.03.2025 про призначення пенсії за віком, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційної інстанції надає правову оцінку спірним правовідносинам та переглядає рішення суду першої інстанції тільки в частині задоволених позовних вимог, оскільки позивач не є апелянтом по справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.
Заява позивача про призначення пенсії на пільгових умовах розглянута ГУ ПФУ в Херсонській області за принципом екстериторіальності, відповідно до Порядку №22-1.
Рішенням ГУ ПФУ в Херсонській області від 14.03.2025 №232250002686 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, у зв'язку відсутністю належного підтвердження пільгового стажу роботи 12 років 6 місяців (далі по тексту - оскаржуване рішення, а.с. 11-12).
Так, в оскаржуваному рішенні пенсійним органом зазначено, що вік заявника 56 років 11 місяців 16 днів. Страховий стаж особи: 32 роки 2 місці 21 день.
Пільговий стаж по Списку №2 становить 4 роки 10 місяців 24 дні, який обчислено відповідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №РПЧК від 25.02.2025, виданої Виробничим структурним підрозділом моторвагонного депо Христинівка філії «Приміська пасажірська компанія» на посаді електрогазозварника зайнятого різанням та ручним зварюванням за періоди роботи з 21.12.2019 по 23,07.2020, з 25,07,2020 по 26.07.2020, 3 28.07.2020 по 15.05.2022, з 21.05.2022 по 22.05.2022, 28.05.2022 по 29.05.2022, з 04.06.2022 по 05.06.2022, з 11.06.2022 по 12.06.2022, з 18.06.2022 по 19.06.2022, 21.07.2022 по 01.08.2022, з 03.08.2022 по 25.08.2022, з 27.08.2022 по 21.09.2022 з 23.09.2022 по 29.11.2022, з 01.12,2022 11.05.2023, з 13.05.2023 по 28.05.2023, з 10.06.2023 по 28.11.2023, з 30.11.2023 по 25.04.2024, 3 27.04.2024 по 14.10.2024, з 16.10.2024 по 24.12.2024, з 26.12.2024 по 31.01.2025.
До стажу роботи за Списком №2 не зараховано періоди роботи відповідно до уточнюючих довідок: №64 від 03.07.2023 виданої ДП «Дослідне господарство «Христинівське» за період роботи з 06.09.1989 по 25.08.1999, оскільки довідка не відповідає додатку №5 (відсутній характер роботи, посилання на розділ, підрозділ та на список професій, що був чинним на момент роботи особи) та не надані накази про затвердження результатів атестації робочих місць за відповідний період роботи; №25 від 04.02.2025 виданої ВП «Локомотивне депо Христинівка» ПАТ «Укрзалізниця», за період роботи з 20.06.2000 по 14.12.2001, оскільки в довідці посилання на Постанову Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах»; яка не є чинною на період роботи заявника, що є порушенням пункту 3 Порядку №383.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням пенсійного органу, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення ГУ ПФУ в Херсонській області від 14.03.2025 №232250002686 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню, а належним способом захисту законних прав та інтересів позивача є зобов'язання пенсійного органу зобов'язання ГУ ПФУ в Херсонській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи, з 06.09.1989 по 25.08.1999 та з 20.06.2000 по 14.12.2001, та повторно розглянути заяву позивача від 06.03.2025 про призначення пенсії за віком, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до приписів статті 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема: 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року.
Наведені положення статті 114 Закону №1058-IV кореспондуються із приписам статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII).
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, періоди роботи, з 06.09.1989 по 25.08.1999 та з 20.06.2000 по 14.12.2001.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, закріплено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
За змістом пункту 3 вказаного Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій (пункт 20 Порядку № 637).
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV, є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією.
При цьому, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Так, записами у трудовій книжці позивача підтверджується, що ОСОБА_1 , у період з 06.09.1989 по 25.08.1999 працював на посаді газоелектрозварника МТФ Іванівського відділення та з 20.06.2000 по 14.12.2001 працював на посаді електрозварника Христинівського основного локомотивного депо Одеської залізниці Черкаської області (а.с.13-14).
Враховуючи, що трудова книжка ОСОБА_1 ,, серія НОМЕР_1 від 26.01.1989, містить записи про те, що позивач дійсно, у період з 06.09.1989 по 25.08.1999 та з 20.06.2000 по 14.12.2001, працював на вказаних посадах, колегія суддів апеляційнї інстанції доходить висновку про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Херсонській області від 14.03.2025 №232250002686 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком.
Щодо доводів апелянта про атестацію робочих місць, колегія суддів апелційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що були чинними на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Відтак, однією із умов зарахування до пільгового стажу певного періоду роботи на відповідній посаді або за професією є включення цієї посади або професії до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що діяли в період такої роботи та наявність результатів атестації робочих місць. Вимоги щодо обов'язкового підтвердження документами умов праці до 21.08.1992 та проведення атестації після цієї дати є похідними від основної умови про внесення цієї професії до діючих списків.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442, яка набула чинності 21.08.1992 та розробленими Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 №41.
За приписами пункту 4 Порядку №383, пункту 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій №41 періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій №41 атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідальність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими), важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Відповідно до положень Порядку №442 відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Згідно із пунктом 4.2 Порядку №383 результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку №383 у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць, до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 Порядку.
Пунктом 4.4 Порядку №383 визначено, що якщо атестація була вперше проведена після 21.08.1997, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.1992, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться в Списках, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації робочого місця за умовами праці.
При цьому, особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Так, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, особи, які зайняті на роботах з шкідливими та важкими умовами праці за Списком №1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця та/чи порушено норми законодавства при її проведенні, у тому числі, строків її проведення, оформленні документів щодо неї, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №1.
Аналогічні висновки висловлені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а.
У зв'язку із зазначеними обставинами, в порядку екстериторіальності, існує необхідість зобов'язання ГУ ПФУ в Херсонській області зарахувати ОСОБА_1 вищезазначений період роботи, з 06.09.1989 по 25.08.1999 та з 20.06.2000 по 14.12.2001, та зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву позивача від 06.03.2025 про призначення пенсії за віком, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача є законними і обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Правовими положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси
Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.
У даному випадку, судом апеляційної інстанції встановлено факт, який свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, з огляду на вищезазначені висновки викладені в даній постанові.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К Черпак
Повний текст виготовлено 21.11.2025 року