20 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 160/5724/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Шлай А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 в адміністративній справі №160/5724/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
29.02.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №164850010497 від 05.09.2023 року щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до п.8. ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити пенсію ОСОБА_1 відповідно до п.8. ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням періодів стажу та заробітної плати з 25.09.2000 - 22.11.2001, 06.12.2001 - 20.12.2004, 11.03.2005 - 02.07.2008, 04.07.2008 - 15.06.2009, 03.07.2009- 28.05.2010, 31.05.2010 - 03.04.2011, 27.04.2011 - 13.03.2012, 28.04.2012 - 30.01.2013, 01.02.2013 - 30.10.2013, 12.12.2013 - 11.11.2014, 26.12.2014 - 22.09.2015, 01.07.2016 - 28.07.2020, починаючи з 29.08.2023 року;
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що денонсація Угоди від 13.03.1992 року означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково.
Визнано протиправним та скасувано рішення Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №164850010497 від 05.09.2023 року щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до п.8. ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2023 року про призначення пенсії відповідно до п.8. ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням періодів стажу та заробітної плати з 25.09.2000 - 22.11.2001, 06.12.2001 - 20.12.2004, 11.03.2005 - 02.07.2008, 04.07.2008 - 15.06.2009, 03.07.2009- 28.05.2010, 31.05.2010 - 03.04.2011, 27.04.2011 - 13.03.2012, 28.04.2012 - 30.01.2013, 01.02.2013 - 30.10.2013, 12.12.2013 - 11.11.2014, 26.12.2014 - 22.09.2015, 01.07.2016 - 28.07.2020, з урахуванням висновку суду, викладених у цьому рішенні.
В іншій частині вимог було відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього СРСР, а в подальшому незалежних держав, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюватиметься відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. На сьогодні такі двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного забезпечення укладені з Азербайджанською Республікою, Республікою Білорусь, Республікою Грузія, Республікою Молдова. До уваги не враховано трудову книжку серії НОМЕР_1 починаючи з 25.09.2000 по 28.07.2020, оскільки у зв'язку із припиненням з рф участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, робота на території рф рахується по 31.12.1991.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, на підставі ст. 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, 29.08.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фону України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.09.2023 року № 164850010497 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Також в рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи по трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 08.08.1984 року, починаючи з 25.09.2000 року по 28.07.2020 року, оскільки у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 року РФ участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, робота на території РФ рахується по 31.12.1991 року.
Позивач не погодившись з наведеним рішенням відповідача, звернулась до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що навіть у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається: водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначені Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі - Порядок № 637).
Так, відповідно до п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Як видно з матеріалів справи, оскаржуваним рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоди роботи з 25.09.2000 - 22.11.2001, 06.12.2001 - 20.12.2004, 11.03.2005 - 02.07.2008, 04.07.2008 - 15.06.2009, 03.07.2009- 28.05.2010, 31.05.2010 - 03.04.2011, 27.04.2011 - 13.03.2012, 28.04.2012 - 30.01.2013, 01.02.2013 - 30.10.2013, 12.12.2013 - 11.11.2014, 26.12.2014 - 22.09.2015, 01.07.2016 - 28.07.2020, оскільки у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 року РФ участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, робота на території РФ рахується по 31.12.1991 року
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
13 березня 1992 року в місті Москва підписано Азербайджаном, Російською Федерацією, Білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода від 13 березня 1992 року) визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно зі статтею 6 Угоди від 13 березня 1992 року призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди).
Крім того, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (далі Угода від 14 січня 1993 року), а саме статті 6, працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Статтею 11 цієї ж Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до частини третьої статті 6 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України № 290/95-ВР від 11 липня 1995 року, працівники користуються правами і виконують обов'язки, встановлені трудовим законодавством сторони працевлаштування.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав N 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.
Згідно з частиною першою статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Разом з тим, не зарахований відповідачем до страхового стажу період роботи в Російській Федерації відноситься до періоду, коли приведені вище угоди були чинними для України, тому зазначені періоди мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
В свою чергу, неможливість пенсійного органу здійснити перевірку сплати страхових внесків роботодавцем у пенсійний орган Російської Федерації у зв'язку з воєнним станом, не може бути підставою для позбавлення права позивача на врахування заробітної плати за спірні періоди до страхового стажу, оскільки такі обставини виникли не з вини позивача та він не міг вплинути на них.
Таким чином, з огляду на вказані обставини справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності зобов'язання Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2023 року про призначення пенсії відповідно до п.8. ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням періодів стажу та заробітної плати з 25.09.2000 - 22.11.2001, 06.12.2001 - 20.12.2004, 11.03.2005 - 02.07.2008, 04.07.2008 - 15.06.2009, 03.07.2009- 28.05.2010, 31.05.2010 - 03.04.2011, 27.04.2011 - 13.03.2012, 28.04.2012 - 30.01.2013, 01.02.2013 - 30.10.2013, 12.12.2013 - 11.11.2014, 26.12.2014 - 22.09.2015, 01.07.2016 - 28.07.2020.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 в адміністративній справі №160/5724/24 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя Н.П. Баранник
суддя А.В. Шлай