24 листопада 2025 р. Справа № 520/13015/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 та Державної служби України з безпеки на транспорті і Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧУГУЇВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО -16350" на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., по справі № 520/13015/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧУГУЇВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО -16350"
до Державної служби України з безпеки на транспорті
про скасування постанови
Товариство з обмеженою відповідальністю "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить суд:
- скасувати постанову від 08.05.2025 №130723 відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганський та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000 грн. до ТОВ "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 р адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350" задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті №130723 від 08.05.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000 грн. до ТОВ "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350". Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича, буд. 51, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350" (пров. Рятувальників, буд. 2А, м. Чугуїв, Харківська область, 63503, код ЄДРПОУ 32500456) судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.
Додатковим рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 р заяву представника позивача в порядку ст. 252 КАС України про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350" до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича, буд. 51, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350" (пров. Рятувальників, буд. 2А, м. Чугуїв, Харківська область, 63503, код ЄДРПОУ 32500456) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. В іншій частині вимог відмовлено.
Державна служба України з безпеки на транспорті не погодившись з рішеннями суду першої інстанції , подала апеляційну скаргу , вважає, що Харківським окружним адміністративним судом під час винесення оскаржуваних рішень невірно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, не повністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду у справі № 340/4637/22, викладені у постанові від 23.11.2023, вказує, що надані позивачем до суду копія договору та акту приймання-передачі не є достатніми, належними та допустимими доказами того, що вказаний транспортний засіб наданий Позивачем в оренду дійсно перебував в оренді на момент перевезення пасажирів та здійснення перевірки посадовим особам Укртрансбезпеки і Позивач не був автомобільним перевізником у зазначену дату. Також, вказує , що надані представником позивача документи, які підтверджують понесені Позивачем витрати на правничу допомогу не відповідають обсягу, наданих юридичних послуг у цій справі та є явно неспівмірними, оскільки підготовлені та подані процесуальні документи по суті справи є шаблонними та не потребують значного часу. Натомість, незважаючи на доведеність цих доводів до відома Харківського окружного адміністративного суду вони фактично були проігноровані ним та залишені без уваги, що є неприпустимим. Просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350" подало до суду відзив на апеляційну скаргу , вважає , що скаржник в своїй апеляційній скарзі не навів жодних доводів та аргументів, які б спростували вірні висновки суду першої інстанції, що містяться в оскаржуваному рішенні від 25.08.2025 року. Вважає, що відсутні будь-які підстави для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції від 25. 08.2025 року судом апеляційної інстанції. Просить суд апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без змін, стягнути з апелянта витрати Позивача на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350", не погодившись з додатковим судовим рішення, подало апеляційну скаргу , вважає його необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. На думку позивача, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду справи №520/13015/25 не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу , тому сума на професійну правничу допомогу не є співмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому, вартість такої послуги саме у розмірі 10 000,00 грн. в даному випадку є необґрунтованою та завищеною. Вважає вищенаведені висновки суду формальними, без посилання на будь-які докази, надані протилежною стороною. Позивачу так і не зрозуміло, із тексту оскаржуваного додаткового рішення, які саме з його витрат на правову допомогу не були співмірними обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). Не дивлячись на те, що судом ця справа була віднесена до категорії малозначної, це не вплинуло на реальність адвокатських витрат ( їхню дійсність та необхідність), а також розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. На переконання Позивача, понесені ним витрати на професійну правничу допомогу були обґрунтованими та підтверджені належними доказам. Відповідач не довів протилежне. Таким чином, додаткове рішення суду першої інстанції не ґрунтується на доказах та не підтверджено матеріалами справи. Просить суд скасувати додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі №520/13015/25 та прийняти нове, яким повністю задовільнити заяву представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження - 03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 51; код ЄДРПОУ - 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ""Чугуївське автотранспортне підприємство 16350"" (місцезнаходження - пров. Рятувальників, буд. 2А, м. Чугуїв, Харківська область, 63503, код ЄДРПОУ 32500456) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
Державна служба України з безпеки на транспорті подала до суду відзив на апеляційну скаргу товариства , вказує , що надані представником Позивача документи, які підтверджують понесені Позивачем витрати на правничу допомогу не відповідають обсягу, наданих юридичних послуг у цій справі та є явно неспівмірними, оскільки підготовлені та подані процесуальні документи по суті справи є шаблонними та не потребують значного часу. За результатом аналізу аналогічних справ, в яких вирішувалось питання правомірності постанов про застосування адміністративно-господарських штрафів, що розглянуті у 2024 році і по яким винесені рішення не на користь Укртрансбезпеки, як правило у задоволенні клопотання на оплату правничої допомоги адвоката, відмовлялось. Суди у цих справах враховували, що: предметом розглядуваного спору є справа незначної складності; обсяг наданих послуг адвокатом складається із написання позовної заяви, яка за змістом є подібною до позовних заяв, поданих у справах з аналогічними правовідносинами, тобто не потребувала значних зусиль; адміністративними судами вирішено значну кількість подібних спорів (у 2024 році -1897 справ та у 1227 справах ухвалені рішення, що набули законної сили, на користь Укртрансбезпеки), та у Єдиному державному реєстрі судових рішень наявна значна кількість судових рішень у таких справах; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин значної мірою врегульовано завдяки правовим висновкам Верховного Суду, отриманими за результатами розгляду касаційних скарг Укртрансбезпеки, які регулярно оприлюднюються профільними медіа-засобами і систематично використовуються у роботі. Наведене дає підстави для твердження, що написання позову не потребувало додаткових зусиль, значного обсягу юридичної та технічної роботи, як і підготовка, складання та надіслання до суду відзиву на апеляційну скаргу; надання таких видів правничої допомоги, яка складається із зустрічі та усної консультації Клієнта, ознайомлення з матеріалами справи, проведення адвокатом юридичного аналізу змісту спірних правовідносин, змісту позовної заяви та опрацювання правничої позиції та захисту інтересів клієнта, визначення обсягу доказів та їх систематизація за своєю природою входять до надання послуг зі складання позовної заяви, що передбачає вивчення та опрацювання необхідної кількості документів, аналіз законодавства та судової практики, підготовка правової позиції та узгодження її з Клієнтом; участь в засіданнях не викликало ускладнень та специфічних знань або навичок адвоката, адже таких засідань не було. Тобто дії адвоката у даній справі не потребували тих затрат часу, які заявлені представником позивача як доведені витрати на професійну правничу допомогу. У 2024 році на користь перевізників із 1952 справ винесено 150 рішень на користь перевізників. За такими судовими рішенням на користь перевізників з ДСБТ стягнуто 300 420 грн. витрат на правову допомогу. Таким чином, середній розмір витрат на правову допомогу становить 2000,00 грн. Отже, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та того, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, вважаємо, що розмір вказаних витрат мав бути зменшений до 2000,00 грн. Просить суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чугуївське автотранспортне підприємство-16350» залишити без задоволення.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення та додаткове рішення суду першої інстанції , доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи у їх сукупності вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що Товариство з обмеженою відповідальністю "Чугуївське автотранспортне підприємство-16350", ідентифікаційний код юридичної особи - 32500456, місцезнаходження юридичної особи: пров. Рятувальників, буд. 2А, м. Чугуїв, Харківська область, 63503, зареєстровано у передбаченому законом порядку як суб'єкт господарювання з основним видом діяльності за КВЕД 49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення.
На підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок від 11.04.2025 №16, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 11.04.2025 №НР 003190, 18.04.2025 о 07 год. 20 хв. за адресою: пр. Героїв Харкова, 299А, м. Харків, Автостанція, старшим державними інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях проведено перевірку транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Чугуївське автотранспортне підприємство-16350", водій ОСОБА_1 , посвідчення водія серії НОМЕР_3 від 05.05.2001.
За результатами проведеного заходу 18.04.2025 складено Акт №АР107436 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Згідно акту, під час перевірки виявлено порушення: статей 34, 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", п. 3.3 Наказу МТЗУ від 24.06.2010 №385, а саме: під час перевезення пасажирів за приміським автобусним маршрутом №1485 "Печеніги-Харків" перевізник не забезпечив водія протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. У тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", абзац 3 частина 1, що полягає у перевезенні пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 39 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Пояснення водія про причини порушень: “Маю індивідуальну книжку водія».
Повідомленням №35825/40/24-25 від 23.04.2025, направленим поштою 23.04.2025 рекомендованим повідомленням №0601138548558, ТОВ "Чугуївське АТП-16350" викликано для розгляду справи на 08.05.2025 з 09:00 год. до 10:00 год.
07.05.2025 представником ТОВ "АТП-16350" до Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях надані пояснення, згідно яких повідомлено, що автобус MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить ТОВ "Чугуївське АТП-16350" та використовується ТОВ "АТП-16350" на підставі договору оренди №2804/24 від 28.04.2024, зокрема, для здійснення перевезення пасажирів за автобусним маршрутом №1485 "Печеніги-Харків" на виконання Договору про організацію перевезень пасажирів від 13.02.2023. Також зазначено, що згідно з паспортом маршруту №1485 "Печеніги-Харків" протяжність маршруту складає 49,6 км, тобто згідно з п. 6.1 та п. 6.3 Положення від 06.12.2024 №1432 може використовуватись один із трьох засобів обліку робочого часу водія: індивідуальна контрольна книжка водія, графік змінності водіїв, діючий та повірений тахограф. З метою обліку робочого часу водія на маршруті №1485 "Печеніги-Харків" підприємство-перевізник використовує індивідуальну контрольну книжку водія за нормами п. 6.3 Положення. До пояснень долучені копії паспорту маршруту та індивідуальна книжка водія.
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт у відношенні ТОВ "Чугуївське АТП-16350", з урахуванням наданих пояснень представника ТОВ "Чугуївське АТП-16350", на підставі Акту №АР 107436 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 18.04.2025 винесено постанову №130723 від 08.05.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000 грн.
Не погодившись з прийнятою постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що відповідач необґрунтовано прийняв постанову від 08.05.2025 №130723 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ТОВ "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350". З метою належного та ефективного захисту порушених прав позивача суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправною та скасування постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганський та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті №130723 від 08.05.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000 грн. до ТОВ "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350".
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 05 квітня 2001 року № 2344-III "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Частини сьомої статті 6 Закону № 2344-III встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.
Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з частиною сімнадцятою статті 6 Закону № 2344-IIІ, рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини вісімнадцятої статті 6 Закону № 2344-IIІ, у разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Частиною дев'ятнадцятою статті 6 Закону № 2344-IIІ передбачено, що під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
У відповідності із частиною двадцятою статті 6 Закону № 2344-IIІ, автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Відповідно до статті 6 Закону № 2344-III, постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі - Порядок №1567).
За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567, під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, зокрема, виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 2344-III, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Частиною другою статті 48 Закону № 2344-III передбачено, що документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Аналіз положень статті 48 Закону № 2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлений їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
Статтею 49 Закону №2344-ІІІ встановлено, що водій транспортного засобу зобов'язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, ст. 18 Закону №2344-ІІІ та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 07.06.2010 №340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення №340).
Пунктом 1.3 Положення №340 визначено, що його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №385 від 24.06.2010 (далі - Інструкція №385).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385 (тут і далі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) адаптація тахографа до транспортного засобу - оновлення або підтвердження параметрів автомобільного транспортного засобу, що зберігаються у пам'яті тахографа, до яких залежно від типу тахографа належать: ідентифікаційний номер (VIN-код) та номерний знак (цифри та літери, нанесені на номерному знаку, - VRN) автомобільного транспортного засобу, розмір застосованих пневматичних шин, результати визначення константи тахографа "k", характеристичного коефіцієнта автомобільного транспортного засобу "w", ефективного кола шини "l", а також показники часу, пробігу, граничного значення швидкості, на яке налаштований обмежувач швидкості транспортного засобу (за наявності). Термін "адаптація тахографа до транспортного засобу", за визначенням ЄУТР (994_016), - "калібрування".
Контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;
Тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до пункту 2.5 Інструкції №385 повірку тахографів здійснюють повірочні лабораторії, які уповноважені на проведення повірки тахографів відповідно до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».
Пунктом 2.6 Інструкції №385 визначено, що пункти сервісу тахографів виконують перевірку та адаптацію тахографів до транспортних засобів відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення періодично кожні два роки, а також у разі: установлення або заміни тахографа; ремонту тахографа; зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу; якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, накладених на його складові, під час установлення або адаптації або у разі зміни конструкції автотранспортного засобу, що може вплинути на роботу тахографа.
Згідно з положеннями пункту 1.4 Інструкції №385, ПСТ - пункт сервісу тахографів, спеціально облаштовані виробничі ділянки для надання послуг щодо установлення та технічного обслуговування тахографів суб'єктами господарювання (резидентами України), що виконують передбачені ЄУТР функції «майстерні або механіка» та внесені Мінінфраструктури як компетентним органом з виконання ЄУТР до переліку уповноважених суб'єктів господарювання.
Пунктом 2.7 Інструкції №385 передбачено, що за результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу ПСТ оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 5.
Бланк протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу роздруковується відповідальною особою ПСТ на папері формату А4 (210x297 мм) щільністю 100 г/кв. м або більше. Не допускається робити закреслення чи виправлення відомостей, які заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як протокол підписано та поставлено печатку відповідальної особи ПСТ. У графах, які не заповнюються під час складання протоколу, проставляються прочерки.
ПСТ надає один примірник зазначеного протоколу перевізнику, а другий залишає собі і зберігає разом з тахокартою або у разі цифрового тахографа - з роздруківкою та електронними файлами, що підтверджують достовірність наведених у протоколі даних.
Протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу зберігають протягом трьох років з дати проведення робіт.
Відповідно до п. 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
Відповідно до п. 3.5 Інструкції №385 перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії.
Відповідно до п. 3.5, п. 3.6 Інструкції №385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТС здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством; наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа.
Отже, автомобільний перевізник зобов'язаний забезпечити транспортний засіб, який здійснює вантажні перевезення діючим протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III передбачена відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Абзацом 1 частини першої статті 60 Закону № 2344-IIІ визначено, що суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт - є автомобільний перевізник.
В розумінні вимог статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Так, у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 Верховний Суд вказав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема, інформацію про автомобільного перевізника.
Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Водночас, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
За висновком Верховного Суду у справі № 640/27759/21, тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Аналогічна правова позиція також підтримана Верховним Судом в постановах від 13.03.2025 у справі №120/3812/23, від 13.03.2025 у справі №420/9048/23, від 14.11.2024 у справі №440/8156/23.
У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом і у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.
Отож, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не є можливим визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі №280/2150/23).
У відповідності до положень Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 № 379, тимчасовий реєстраційний талон підтверджує факт передачі власником належного йому транспортного засобу іншій особі.
Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 06.07.2023 у справі № 560/514/22 та від 07.12.2023 у справі № 600/1407/22-а викладено висновок про те, що на власника транспортного засобу, у разі передачі права керування транспортним засобом іншій особі, не покладається обов'язок з оформлення тимчасового реєстраційного талону. Вирішення питання оформлення тимчасового реєстраційного талону чи ні законодавець залишив на розсуд самого власника.
Водночас, саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов'язок ретельно перевірити надану водієм інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення вантажу на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.
При розгляді справи, колегія суддів, враховує позицію Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №340/4637/22 щодо офіційного з'ясування всіх обставин справи в контексті належного установлення автомобільного перевізника в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт" щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з наступного:
(2) Основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
(3) Нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки, для забезпечення дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Позивач зазначає, що на час проведення перевірки ТОВ "Чугуївське АТП-16350" (код ЄДРПОУ 32500456), яке є власником транспортного засобу MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , але не здійснює пасажирські перевезення пасажирів за автобусним маршрутом №1485 "Печеніги-Харків", тобто не є перевізником в розумінні ст. ст. 1 та 29 Закону України "Про автомобільний транспорт".
З матеріалів справи вбачається , що 07.05.2025 ТОВ "Чугуївське АТП-16350" до Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях надані пояснення, згідно яких повідомлено, що автобус MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить ТОВ "Чугуївське АТП-16350" та використовується ТОВ "АТП-16350" на підставі договору оренди №2804/24 від 28.04.2024, зокрема, для здійснення перевезення пасажирів за автобусним маршрутом №1485 "Печеніги-Харків" на виконання Договору про організацію перевезень пасажирів від 13.02.2023. Також зазначено, що згідно з паспортом маршруту №1485 "Печеніги-Харків" протяжність маршруту складає 49,6 км, тобто згідно з п. 6.1 та п. 6.3 Положення від 06.12.2024 №1432 може використовуватись один із трьох засобів обліку робочого часу водія: індивідуальна контрольна книжка водія, графік змінності водіїв, діючий та повірений тахограф. З метою обліку робочого часу водія на маршруті №1485 "Печеніги-Харків" підприємство-перевізник використовує індивідуальну контрольну книжку водія за нормами п. 6.3 Положення. До пояснень долучені копії паспорту маршруту та індивідуальна книжка водія.
З наданих позивачем до суду документів вбачається, що згідно Договору на оренду автотранспорту №2804/24 від 28.04.2024 та Акту приймання-передачі транспортних засобів до Договору на оренду автотранспорту №2804/24 від 28.04.2024, транспортний засіб Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 , 28.04.2024 переданий від ТОВ "Чугуївське АТП-16350" до ТОВ "АТП-16350".
Згідно листа ТОВ "АТП-16350" від 19.05.2025 перевізником за маршрутом №1485 "Печеніги-Харків" є саме ТОВ "АТП-16350". Перевезення по цьому маршруту здійснюється на підставі Тимчасового договору про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування від 13.02.2023, дію якого продовжено додатковою угодою №1 від 05.05.2023, а також паспорту маршруту, затвердженого Директором ТОВ "АТП-16350", погодженого ВБДР УПП в Харківській області.
Таким чином, у справі, що розглядається, позивач є власником транспортного засобу, який 18.04.2025 зупинено на перевірку, однак як встановлено судом позивач 28.04.2024 передав у користування транспортний засіб ТОВ "АТП-16350" (код ЄДРПОУ 30959531) та не є перевізником по маршруту №1485 "Печеніги-Харків".
Також, з документів, наданих водієм 18.04.2025 під час перевірки можливо було встановити перевізника за маршрутом №1485 "Печеніги-Харків". Надана водієм перевіряючому ліцензія містить назву перевізника, а паспорт маршруту затверджено автомобільним перевізником (як титульний аркуш паспорту маршруту так і останній аркуш паспорту маршруту містять печатку автомобільного перевізника, на якій видно назву та ідентифікаційний код ТОВ "АТП-16350", 30959531).
Тобто , під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт ТОВ "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350" відповідачем не надано належної оцінки доводам ТОВ "АТП-16350" щодо використання ним автомобіля MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ "Чугуївське АТП-16350", ТОВ "АТП-16350" на підставі Договору оренди №2804/24 від 28.04.2024 для здійснення перевезення пасажирів за автобусним маршрутом №1485 "Печеніги-Харків".
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що доказів того, що позивач є автомобільним перевізником у саме цих спірних правовідносинах, за результатами якого складено Акт та спірну Постанову, до суду не на надано.
Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що позивач в даному випадку не є перевізником в розумінні Закону № 2344-ІІІ, оскільки зазначене не підтверджується належними та допустимими доказами, а отже, не може нести визначену цим Законом відповідальність.
Посилання апелянта на відсутність доказів сплати орендної плати (рух коштів за операціями) за Договором оренди автотранспорту №2804/24 від 28.04.2024, актів надання послуг тощо, до уваги не приймаються, оскільки надання оцінки укладеного цивільно-правового договору оренди автотранспорту та питання сплати орендної плати за цим договором не відноситься до предмету розгляду в адміністративній справі.
Щодо аргументів відповідача про те, що згадані документи не надавали до перевірки, а також під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності, колегія суддів враховує вищезгадані правові позиції Верховного Суду в постановах від 13.03.2025 у справі №120/3812/23, від 13.03.2025 у справі №420/9048/23, від 14.11.2024 у справі №440/8156/23, за змістом яких нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
Також, колегія суддів зазначає , що правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 23.11.2023 у справі №340/4637/22 за інших обставин, ніж ті, що наявні в справі, що розглядається.
Так в справі № 340/4637/22 обставини свідчать, що під час перевірки автомобільним перевізником надано товарно-транспортну накладну №742953 від 11 липня 2022 року, у якій автомобільним перевізником зазначено «ПП ОСОБА 1». Проте позивачем до суду надано товарно-транспортну накладну № 742953 від 11 липня 2022 року, у якій автомобільним перевізником зазначено ТОВ «ДАСТІК». Позивач указував на те, що саме ця товарно-транспортна накладна була дійсною в момент проведення спірної перевірки. Тобто, спір в цій справі стосувався саме визначення, яку саме транспортну-накладну необхідно вважати поданою контролюючому органу під час проведення перевірки.
У цьому зв'язку колегія суддів зауважує, що правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Слід звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово надавала роз'яснення як треба розуміти подібність правовідносин. Втім, у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Враховуючи вищенаведене , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що відповідачем необґрунтовано прийнято постанову від 08.05.2025 №130723 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ТОВ "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350", тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, підлягає скасуванню у зв'язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги , який повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції , містить виключно суб'єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
Щодо апеляційних скарг Державної служби України з безпеки на транспорті та ТОВ "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350" на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у даній справі, колегія суддів виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається , що 28.08.2025 від представника позивача до суду надійшла заява, в якій заявник просить:
- ухвалити додаткове рішення у справі №520/13015/25 про визнання протиправною та скасування постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті №130723 від 08.05.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000 грн. до ТОВ "Чугуївське автотранспортне підприємство-16350";
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження - 03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 51; код ЄДРПОУ - 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ""Чугуївське автотранспортне підприємство 16350"" (місцезнаходження - пров. Рятувальників, буд. 2А, м. Чугуїв, Харківська область, 63503, код ЄДРПОУ 32500456) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
Приймаючи додаткове рішення , з урахуванням співмірності, а також клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника позивача в порядку ст. 252 КАС України про ухвалення додаткового судового рішення та про наявність підстав для відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3000,00 грн., понесених у зв'язку з розглядом справи, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350".
За приписами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з частинами 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Колегія суддів зазначає, що з аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 року у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З матеріалів справи встановлено , що згідно з Договором №15/05-2025 про надання правової допомоги від 15.05.2025, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350" (Клієнт) в особі директора ОСОБА_2 та адвокатом Александровою Тетяною Василівною (Адвокат), Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах , передбачених даним договором, а саме: представництво інтересів Клієнта в судах, будь-яких органах державної влади, місцевого самоврядування, а також на підприємствах, в організаціях будь-якої форми власності та підпорядкування з питання оскарження Постанови про про застосування адміністративно-господарського штрафу №130723 від 08.05.2025 Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 3.5. Договору факт наданих послуг за цим Договором підтверджується актом про надання правової допомоги, підписаним сторонами.
Згідно Розрахунку гонорару адвоката від 15.05.2025, який є Додатком №1 до Договору №15/05-2025 про надання правової допомоги від 15.05.2025, орієнтовний розрахунок гонорару адвоката на дату укладання Договору визначений у розмірі 10 000,00 грн. та складається з:
1) 6000,00 грн. - вивчення документів, розробка стратегії ведення справи, погодження її з Клієнтом, підготовка та подання позовної заяви до суду;
2) 1000,00 грн. - складання та подання заяв, клопотань під час підготовчого провадження та розгляду справи в суді першої інстанції;
3) 3000,00 грн. - складання та подання заяви по суті справи (відповідь на відзив) в суді першої інстанції, додаткових пояснень по суті справи.
01.07.2025 між Сторонами підписано акт про надання правової допомоги до Договору №15/05-2025 про надання правової допомоги від 15.05.2025, згідно якого Адвокат Клієнту надана правова допомога (послуги) в наступному обсязі:
1. Вивчення Адвокатом:
1) Акту №АР 107436 від 18.04.2025 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, складеним старшим державним інспектором відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті Колядою А.Ю.;
2) Постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №130723 від 08.05.2025 В.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті Черсунова Владислава;
3) Договору оренди №2804_04 з актом приймання-передачі ТЗ;
4) Листа ТОВ «АТП-16350» від 07.05.2025 до відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті;
5) листа-відповіді ТОВ «АТП - 16350» до ТОВ «Чугуївське АТП - 16350» від 19.05.2025.pdf.;
6) наказу від 13.02.2023 №01-08_11;
7) Договору про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування від 13.02.2023;
8) Додаткової угода до Договору від 13.02.2023 9) Паспорту маршруту №1485 Печеніги-Харків;
10) Індивідуальної книжки водія ОСОБА_1 .
Розробка стратегії ведення справи відповідно до актуальної судової практики вирішення подібних справ, погодження її з Клієнтом, підготовка та подання адміністративного позову до Харківського окружного адміністративного суду про скасування постанови від 08.05.2025 №130723 відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганський та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті.
Сума гонорару 6000,00 грн.
2. Надання Адвокатом послуг (правової допомоги) 13.06.2025:
Складання та подання Адвокатом через підсистему "Електронний суд" до Харківського окружного адміністративного суду заяви про продовження процесуального строку для надання відповіді на відзив у справі №520/13015/25 за позовом ТОВ "Чугуївське АТП-16350" до Державної служба України з безпеки на транспорті.
Сума гонорару 1000,00 грн.
3. Надання Адвокатом послуг (правової допомоги) з 12.06.2025 по 18.06.2025:
Ознайомлення з відзивом на позовну заяву, складання та подання Адвокатом через підсистему "Електронний суд" до Харківського окружного адміністративного суду відповіді на відзив у справі №520/13015/25.
Сума гонорару 3000,00 грн.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.01.2025 року у справі № 240/32993/23 від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, суд, враховуючи заперечення відповідача, зазначає, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.01.2023 у справі № 345/136/18, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, розумність гонорару та витрачений адвокатом час, Суд, за відсутності клопотання іншої сторони, самостійно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу внаслідок їх непропорційності.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на зміст ч. 4 ст. 134 КАС України, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», у той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у такому випадку.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Також, Судом наголошено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2024 року у справі №227/2301/21 щодо розподілу судових витрат дійшла наступних висновків: «….. 12.33. У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що в разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку з розглядом конкретної справи.».
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Колегія суддів зазначає , що докази, які надані позивачем в підтвердження понесення витрат на правову допомогу свідчать про пов'язаність договору про надання правничої допомоги саме у справі № 520/13015/25, а відповідно й сплаченого позивачем гонорару із цією справою.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
В цій постанові (№922/1964/21) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Отже, надані позивачем докази в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для їх відшкодування в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.
Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України».
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, враховуючи те ,що складення позовної заяви не вимагало великого обсягу аналітичної й технічної роботи та витраченого часу, оскільки остання практично складається із викладення фактичних обставин справи, цитування нормативно-правових актів, дана справа є справою незначної складності, враховуючи обсяг обставин, які є предметом доказування по даній справі (правомірність прийняття оскаржуваної постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті №130723 від 08.05.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000 грн.) , суд першої інстанції вірно вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду справи №520/13015/25 не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку з цим сума на професійну правничу допомогу не є співмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому, вартість такої послуги саме у розмірі 10 000,00 грн. в даному випадку є необґрунтованою та завищеною.
Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 16 березня 2023 року у cправі № 927/153/22 щодо того, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням установлених обставин справи.
Враховуючи наведене , доводи апеляційної скарги позивача щодо не обґрунтованості зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню є безпідставними.
Колегія суддів звертає увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу є не лише компенсацією стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених нею витрат, але й у певному сенсі має спонукати іншу сторону, особливо, якщо мова йде про суб'єкта владних повноважень, утримуватися від подання безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, зокрема у сфері публічно-правових відносин (постанови Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 826/841/17, від 24.10.2019 у справі № 820/4280/17, від 25.10.2019 у справі № 826/13270/16, №826/841/17 від 05.09.2019).
Апеляційна скарга служби з безпеки на транспорті обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності розміру задоволених судом судових витрат із заявленими позовними вимогами.
Колегією суддів також взято до уваги, що апелянтом (служби з безпеки на транспорті ) як у відзиві на позов так і у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що надані представником позивача документи, які підтверджують понесені позивачем витрати на правничу допомогу не відповідають обсягу, наданих юридичних послуг у цій справі та є явно неспівмірними, оскільки підготовлені та подані процесуальні документи по суті справи є шаблонними та не потребують значного часу. При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, у даній справі представник відповідача просить врахувати, що дана справа в силу пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності, дії адвоката у даній справі не потребували тих затрат часу, які заявлені представником позивача як доведені витрати на професійну правничу допомогу. У 2024 році із 1952 справ винесено 150 рішень на користь перевізників. За такими судовими рішенням на користь перевізників з ДСБТ стягнуто 300 420 грн. витрат на правову допомогу. Таким чином, середній розмір витрат на правову допомогу становить 2000,00 грн. Отже, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та того, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу, на дамку відповідача, є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, Державна служба України з безпеки на транспорті вважає, що розмір вказаних витрат мав бути зменшений до 2000,00 грн.
При цьому, службою з безпеки на транспорті не наведено конкретних доводів, а не загальних посилань, які б дійсно свідчили про неспівмірність суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи, характером та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на зміст ч. 4 ст. 134 КАС України, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», у той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.
Доводи апеляційних скарг не містять жодних обґрунтувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо співмірності погоджених до відшкодування судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, так само як і не містять розрахунку суми витрат, які, за позицією відповідача, є належними до відшкодування, а зводяться фактично до цитування норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3000,00 грн., понесених у зв'язку з розглядом справи, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чугуївське автотранспортне підприємство - 16350".
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах зазначених вище в даній постанові.
Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова позиція Верховного Суду буде незмінною.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржувані рішення та додаткове рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 по справі № 520/13015/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко