24 листопада 2025 р. Справа № 440/1436/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.09.2025, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 25.09.25 по справі № 440/1436/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії №262940020025 від 09.10.2024 року позивачу.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області дозарахувати позивачу страховий стаж за наступні періоди: з 15.08.1997р. по 31.12.2004 р. (7 років, 4 місяці, 17 днів); з 01.10.2005р. по 31.12.2005 р. (3 місяці, 0 днів); з 01.04.2007р. по 30.06.2007 р. (3 місяці, 0 днів); з 10.06.2010р. по 30.09.2010р. (3 місяці, 21 день); з 01.10.2011р. по 30.09.2013 р. (2 роки, 0 місяців, 0 днів) з 01.07.2014р. по 01.12.2014р. (5 місяців, 1 день); з 16.02.2016р. по 31.03.2016р. (1 місяць, 16 днів); з 01.07.2016р. по 31.01.2018р. (1 рік, 7 місяців, 0 днів), загалом - 12 років, 3 місяці, 18 днів.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати позивачу дорахувати стаж за час проходження служби 13.10.2022р. по дату звернення до територіального органу ПФУ - 02.10.2024 р. 4 роки, 0 місяців, 14 днів., відповідно до ст. 17-1 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії..
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 262940020025 від 09.10.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років. Вказує, що при поданні заяви про призначення пенсії ним були надані до пенсійного органу необхідні документи для призначення пенсії, тому вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням вимог закону.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії №262940020025 від 09.10.2024,
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсію за вислугу років від 02.10.2024 з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень нуль копійок).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 02.10.2024 позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років та пакетом документів.
За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення №262940020025 від 09.10.2024, яким вирішено відмовити позивачу в призначенні пенсії, в зв'язку відсутністю необхідного спеціального стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку.
В обґрунтування підстави відмови у вказаному рішенні зазначено, що за доданими документами до стажу не враховано період проходження служби в органах внутрішніх справ з 15.08.1997 по 31.12.2004 згідно трудової книжки (не взята до уваги, дата звернення - 06.11.2015, що значно різниться з датою початку служби), довідки про період проходження служби та про грошове забезпечення не надані, дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні. Аналіз наданих документів для призначення пенсії за вислугу років показує, що спеціальний стаж роботи відсутній. Розрахунок пільгового стажу можливо буде провести після надання довідок та заяви щодо призначення пенсії. Загальний страховий стаж становить 12 років 07 місяців 04 дні.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення №262940020025 від 09.10.2024 прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії №262940020025 від 09.10.2024 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсію за вислугу років від 02.10.2024 з урахуванням висновків суду.
Водночас, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог про зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 15.08.1997 по 31.12.2004, з 01.10.2005р. по 31.12.2005, з 01.04.2007 по 30.06.2007, з 10.06.2010 по 30.09.2010, з 01.10.2011 по 30.09.2013, з 01.07.2014 по 01.12.2014, з 16.02.2016 по 31.03.2016, з 01.07.2016 по 31.01.2018 та з 13.10.2022 по 02.10.2024, з огляду на те, що пенсійним органом не перевірено дотримання суб'єктом звернення жодних визначених законом умов, необхідних для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон № 2262-ХІІ.
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 1 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до пункту «б» статті 1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Стаття 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
При цьому, відповідно до пункту а статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах б-д, ж статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних року і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Одночасно стаття 17 Закону №2262-XII визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії.
До вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби (ч. 2 ст. 17 Закону №2262-XII).
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що Законом №2262-XII чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 25 календарних роки і більше, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Статтею 17-2 Законом №2262-XII визначено, що документи, що мають підтверджувати окремі періоди проходження служби особою, яка має право на пенсію за цим Законом.
Обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється, як правило, за послужним списком особової справи військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію за цим Законом.
Перелік документів, що підтверджують окремі періоди військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України та Національному антикорупційному бюро України, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах визначається Кабінетом Міністрів України.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" врегульовані Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року №3-1.
Відповідно до п. 2 Порядку №3-1 заява про призначення пенсії за вислугу років, по інвалідності подається військовослужбовцем, звільненим зі служби, та особою, яка має право на пенсію згідно із Законом або відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку (заява про призначення/перерахунок пенсії), до органу, що призначає пенсію, через уповноважений орган (структурний підрозділ), який здійснює підготовку документів, необхідних для призначення пенсій Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Міністерства юстиції України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Служби судової охорони, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України, Національної поліції України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Управління державної охорони України (далі - уповноважений орган (структурний підрозділ)), за останнім місцем служби.
Пунктом 2 розділу ІІ Порядку №3-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за вислугу років, по інвалідності додаються такі документи: 1) подання про призначення пенсії, підготовлене уповноваженим органом (структурним підрозділом) (додаток 7 до цього Порядку); 2) витяги з наказів про звільнення та (або) виключення зі списків особового складу (за винятком осіб, окремі періоди проходження служби яких не підлягають розголошенню) або їх копії; 3) розрахунок вислуги років для призначення пенсії / виписка з розрахунку вислуги років для призначення пенсії або їх копії (за винятком осіб, окремі періоди проходження служби яких не підлягають розголошенню); 4) грошовий атестат та довідка про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (додаток 8 до цього Порядку); 5) військово-медичні документи про стан здоров'я звільненої особи (за винятком осіб, які не проходили військово-лікарську комісію); 6) документи про страховий стаж особи, які передбачені підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року № 13-1) (далі - Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») (для призначення пенсії згідно з пунктом «б» статті 12 Закону); 7) документи, що підтверджують право на встановлення особі надбавок, підвищень та інших доплат (за наявності), які передбачені пунктом 4 цього розділу; 8) заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначеннння служби та про грошове забезпечення не надані, дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні. Аналіз наданих документів для призначення пенсії за вислугу років показує, що спеціальний стаж роботи відсутній. Розрахунок пільгового стажу можливо буде провести після надання довідок та заяви щодо призначення пенсії. Загальний страховий стаж становить 12 років 07 місяців 04 дні.
Для виплати пенсії пенсіонерам з урахуванням загальної (додаткової) вислуги відповідно до частин другої-четвертої статті 2 Закону подаються документи, передбачені підпунктами 1-7 цього пункту.
Пунктом 6 розділу IV Порядку №3-1 передбачено, що рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається органом, що призначає пенсію за місцем фактичного проживання особи, не пізніше 10 днів з дня надходження заяви.
Так, за матеріалами справи, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 262940020025 від 09.10.2024 до стажу не враховано період проходження служби в органах внутрішніх справ з 15.08.1997 по 31.12.2004 згідно трудової книжки (не взята до уваги, дата звернення - 06.11.2015, що значно різниться з датою початку служби).
Однак, з таким твердженням відповідача, колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення та статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Таким чином, з аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається.
Крім того, колегія суддів зауважує, що обов'язок щодо заповнення трудової книжки покладається на уповноважений орган підприємства, установи організації, а не на працівника.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 428/7863/17 та від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
З дослідженої копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.11.2015, судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач з 15.08.1997 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07.11.2015 по 21.12.2020 походив службу у Національній поліції.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що пенсійний орган при прийнятті оскаржуваного рішення встановлював наявність/відсутність підстав для призначення пенсії за вислугу років позивачу відповідно до пункту «е» статті 55 Закону «Про пенсійне забезпечення», а не відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії №262940020025 від 09.10.2024.
Крім того, з метою належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсію за вислугу років від 02.10.2024 з урахуванням висновків суду.
Доводів щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу апеляційна скарга не містить, тому рішення Полтавського окружного адміністративного суду в даній частині перегляду не підлягає.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 по справі № 440/1436/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич