24 листопада 2025 р. Справа № 440/4947/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Русанової В.Б. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 та ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.25 року, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/4947/25
за позовом ОСОБА_1
до Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради
про визнання дій та бездіяльності протиправними та стягнення грошової компенсації за завдану моральну шкоду,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради про визнання дій та бездіяльності протиправними та стягнення грошової компенсації за завдану моральну шкоду, прохальна частина позовної заяви містить наступні вимоги:
"Визнати наведені в позовній заяві порушення Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, триваючими правопорушеннями та поновити пропущений строк для звернення ОСОБА_1 до суду за захистом порушених прав.
Стягнути з виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради (Код ЄДРПОУ 05384695; 36040, м. Полтава, вул. І. Мазепи буд., 30, р/р UA938201720344240001000049579 в Державній казначейській службі України) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн. (Двісті тисяч грн. )".
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 25.11.2023 звернувся до Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради з Заявою (з доданням необхідних документів), щодо визначення способу особистої участі у вихованні та спілкуванні зі своїми дітьми - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та надав до розгляду бажаний та обґрунтований спосіб своєї участі у вихованні дітей. Всупереч нормам чинного законодавства України та міжнародного права, а також побажанням батька, рішенням Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 09 січня 2024 року участь у вихованні та спілкуванні з дітьми обмежена лише 6 годинами (2 дні (суботи) по 3 години) на місяць - прогулянок по місту в присутності матері. Пояснень, в т.ч. письмових, щодо причин відмови в задоволенні вимог (побажань), викладених у Заяві від 25.11.2023, ОСОБА_1 не отримав.
Подана ОСОБА_1 24.06.2024 заява, на пояснення рішень виконавчого органу, залишилась без відповіді.
На думку позивача, рішення Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 09 січня 2024 року не відповідає (порушує) основним принципам адміністративної процедури, та закону «Про адміністративні послуги», є прямим свідченням протиправної діяльності суб'єктом владних повноважень у прийнятті рішення, делегованих повноважень, актів індивідуальної дії тощо). Вказані протиправні дії, спричинили завдання моральної шкоди ОСОБА_1 , як чоловіку та батьку своїх біологічних дітей, приниження гідності до сприйняття оточуючим соціальним середовищем.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 по справі №440/4947/25 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради про визнання дій та бездіяльності протиправними та стягнення грошової компенсації за завдану моральну шкоду.
Визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, яка полягає у не вирішенні питання перегляду встановленого графіка побачень, що викладені у заявах ОСОБА_1 від 11.04.2024 та 04.06.2024.
Зобов'язано виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 11.04.2024 та 04.06.2024 про перегляд встановленого графіка побачень та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Визнано протиправною відмову виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради в наданні запитуваної інформації згідно із заявою ОСОБА_1 від 04.01.2024 про надання матеріалів на ознайомлення (з питання встановлення графіку побачень батька з дітьми).
Зобов'язано виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.01.2024 про надання матеріалів на ознайомлення (з питання встановлення графіку побачень батька з дітьми), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради (вул. І.Мазепи, буд.30, м. Полтава, Полтавська область, 36021 ідентифікаційний код 05384695) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 970,00 грн. (дев'ятсот сімдесят гривень).
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі № 440/4947/25 в частині незадоволених позовних вимог та прийняти постанову якою :
- зобов'язати виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.04.2024 та 04.06.2024 про перегляд встановленого графіка побачень та прийняти вмотивоване рішення, щодо участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні свої малолітніх дітей з розрахунку не менше 100 - 120 днів (діб) на рік , без присутності їх матері;
- визнати протиправними наступні дії Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради: бездіяльність щодо забезпечення виконання встановленого графіка побачень батька з дітьми; неналежне реагування (відмова від складання протоколів про адміністративні правопорушення відповідно до частин п'ятої, шостої статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення) за невиконання рішення органу опіки та піклування зі сторони матері дітей; вимога до ОСОБА_1 надати протоколи (докази) з поліції по встановлення факту порушень графіка зі сторони матері дітей ОСОБА_4 ; неприйняття рішень (неналежне реагування) згідно до наданих ОСОБА_1 протоколів з поліції про пропуск зі сторони матері дітей ОСОБА_4 , днів побачень згідно до встановленого графіка,
- визнати протиправними дії Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради щодо неналежного реагування на подані письмові запити та приховування інформації про місце навчання своїх дітей (згідно до ч. 3 ст. 22 закону України "Про доступ до публічної інформації»;
- стягнути з Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн.";
- компенсувати здійсненні ОСОБА_1 судові витрати за апеляційний розгляд справи в сумі - згідно до поданих до суду підтвердних документів ( після розгляду та завершення справи по суті).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом досліджено та надано правову оцінку не всім доказам позивача, а порушення прав позивача зі сторони органу державної влади, розглянуті судом з порушенням основних засад судочинства.
Крім того, в апеляційні скарзі, позивач оскаржує ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2025, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду відповідно до ст.293 КАС України. Зазначеною ухвалою залишено без задоволення заяви ОСОБА_1 про витребування доказів судом, про порушення представником виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради норм процесуального права та порядку здійснення судочинства в адміністративних судах, про продовження процесуального строку до початку розгляду справи по суті.
Позивач оскаржує вказану ухвалу посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2025.
В обґрунтування вказаних вимог зазначає, що позивач не міг подати вказану заяву згідно до вимог ч.2 ст. 79 КАС України, так як вказані події відбулися, а затребувані відомості та документи з'явились після звернення до суду з позовом. Позивач вважає, що затребувані ОСОБА_1 у відповідача відомості, згідно до поданих заяв, будуть слугувати письмовими доказами, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору
Стосовно відмови в задоволенні заяви про порушення представником виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради норм процесуального права та порядку здійснення судочинства в адміністративних судах, щодо надсилання заперечень сторонам по справі, позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов неправильних висновків, що стаття 162 КАС України не застосовується до порядку подання заперечень. Крім того вказує, що у разі надсилання документів в паперовій формі, учасник справи зобов'язаний надати до суду лист з описом вкладень, як доказ надсилання цих матеріалів іншим учасникам справи.
Щодо відмови у задоволенні заяви про продовження процесуального строку до початку розгляду справи по суті, апелянт вважає, що вказану заяву подано в межах встановленого КАС України строку, оскільки згідно до ч.ч. 1, 5, 8, 9 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у них доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ( у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 25.11.2023 звернувся до Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради із заявою (з доданням необхідних документів), щодо визначення способу особистої участі у вихованні та спілкуванні зі своїми дітьми - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та надав до розгляду бажаний та обґрунтований спосіб своєї участі у вихованні дітей.
Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради «Про визначення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 09.01.2024 №5, керуючись пп.4 п. б, ч. 1 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 157, 158 Сімейного кодексу України, п. 73 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, визначено наступний порядок: «за попередньою домовленістю з матір'ю та за її присутності спілкування батька з дітьми перша та третя або друга та четверта субота місяця з 12:00 год. до 15:00 год., з правом прогулянок по місту, відвідування дитячих розважальних закладів, не порушуючи режиму дня дітей, турбуючись про стан їх здоров'я».
Вважаючи свої права порушеними бездіяльністю та діями відповідача в частині не визначення відповідачем бажаного та обґрунтованого позивачем способу участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Стаття 19 Конституції України проголошує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України встановлено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За нормами ст. 153 Сімейного Кодексу України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Вирішення батьками питань щодо виховання дитини врегульовано ст. 157 Сімейного Кодексу України, нормами якої передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Нормами ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» встановлюється право дитини на контакт з батьками, які проживають окремо. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом не визнано, що таке спілкування перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (№ 280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами(ст.1 Закону № 280/97-ВР).
Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ст. 24Закону№ 280/97-ВР).
Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 визначений Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини визначає механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини.
Безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, а також стосовно здійснення передбачених законодавством заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей покладаються на служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських, селищних рад об'єднаних територіальних громад (далі - служби у справах дітей).
Для здійснення визначених законом повноважень щодо захисту прав дітей міські, районні у містах (у разі їх утворення), сільські, селищні ради об'єднаних територіальних громад забезпечують:
- утворення служб у справах дітей;
- розроблення та затвердження положення про службу у справах дітей з урахуванням пункту 5постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 р. № 1068 "Про затвердження типових положень про службу у справах дітей" (Офіційний вісник України, 2007 р., № 66, ст. 2541) та примірного положення про службу у справах дітей виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, сільської, селищної ради, затвердженого Мінсоцполітики.
Пунктом 73 Порядку № 866 у разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини один із батьків, що проживає окремо від дитини, подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (в разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини.
Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками, у разі можливості з іншими родичами дитини, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи щодо забезпечення проведення оцінки потреб батьків з метою встановлення здатності матері, батька виконувати обов'язки щодо виховання дитини та догляду за нею. До уваги беруться ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.
Після з'ясування обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, служба у справах дітей складає висновок.
Участь у вихованні дитини та у разі потреби порядок побачення з дитиною того з батьків, який проживає окремо від неї, встановлюються рішенням районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади з урахуванням висновку служби у справах дітей.
Враховуючи вищенаведене, порушене питання у цій справі розглядається на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини відповідного району за місцем фактичного проживання дитини з метою подальшого видання розпорядження про способи участі батька/матері у вихованні та спілкуванні з дитиною та встановленому графіку.
Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради «Про визначення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 09.01.2024, визначено наступний порядок: «за попередньою домовленістю з матір'ю та за її присутності спілкування батька з дітьми перша та третя або друга та четверта субота місяця з 12:00 год. до 15:00 год., з правом прогулянок по місту, відвідування дитячих розважальних закладів, не порушуючи режиму дня дітей, турбуючись про стан їх здоров'я».
Водночас, позивач не оскаржує безпосередньо рішення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради «Про визначення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 09.01.2024, однак, ОСОБА_1 , бажаючи змінити визначений спосіб свої участі у вихованні дітей, заявами від 11.04.2024, 04.06.2024, 12.06.2024, 24.06.2024, 17.12.2024 звертався до Служби у справах дітей, а також голови Шевченківської районної у м. Полтава ради про перегляд встановленого графіка побачень батька з дітьми, а також надавав пояснення щодо необхідності та мотивів скасування прийнятого протиправного рішення.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі підлягає оцінці судом вимоги позивача, про визнання протиправними дій та бездіяльності Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради, які вразилися у неврахуванні його побажань викладених в поданих ним заявах, що на його думку призвели до порушення прав ОСОБА_1 на індивідуальне спілкуватися зі своїми малолітніми дітьми та бажання брати безпосередню участь у їх повноцінному вихованні, протиправними та зобов'язання орган державної влади вчинити дії, щодо їх усунення та для запобігання порушень в майбутньому.
15.12.2023 набрав чинності Закон України "Про адміністративну процедуру" від 17.02.2022 N 2073-IX (далі - Закон N 2073-IX), який упорядковує відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у спосіб прийняття й виконання адміністративних актів (частина перша статті 1 Закону N 2073-IX).
Частиною першою статті 6 Закону N 2073-IX визначено, що адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Адміністративний орган зобов'язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону (частина третя статті 8 Закону N 2073-IX).
Статтею 18 цього закону гарантовано ефективні засоби правового захисту. Цією нормою передбачено, що особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або в судовому порядку.
Статтею 27 Закону N 2073-IX визначено коло осіб, які є учасниками адміністративного провадження. Відповідно до частини першої цієї норми учасником адміністративного провадження є: 1) особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов'язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), у тому числі: а) особа, яка з метою забезпечення реалізації свого права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов'язку звертається до адміністративного органу із заявою про прийняття адміністративного акта (заявник); б) особа, стосовно якої адміністративний орган ініціював адміністративне провадження; в) особа, яка з метою захисту свого права, свободи чи законного інтересу звертається до адміністративного органу із скаргою (скаржник); 2) інша особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт (заінтересована особа).
Підпунктом 11 частини першої статті 28 Закону N 2073-IX передбачено право учасників адміністративного провадження оскаржити у передбаченому законом порядку адміністративний акт, процедурне рішення або дію, бездіяльність адміністративного органу.
За правилами статті 36 Закону N 2073-IX адміністративне провадження відповідно до цього Закону розпочинається: 1) за заявою особи щодо забезпечення реалізації її права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов'язку, у тому числі щодо отримання адміністративної послуги; 2) за ініціативою адміністративного органу, у тому числі у порядку здійснення ним інспекційного (контрольного, наглядового) повноваження. Адміністративне провадження продовжується у разі подання скарги в порядку адміністративного оскарження.
Процедура прийняття рішення у справі в адміністративному провадженні передбачена статтею 69 Закону N 2073-IX, відповідно до якої за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.
Відповідно до статті 72 Закону N 2073-IX адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті).
Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.
У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.
Адміністративний акт може не містити посилання на фактичні обставини справи і результати дослідження доказів та інших матеріалів справи, якщо такий акт прийнято на підставі акта чи іншого документа, складеного за результатами проведення інспекційних (контрольних, наглядових) заходів, якщо цей документ вже містить відповідне мотивування (обґрунтування) та доведений до особи належним чином. Для окремих видів справ законодавством можуть визначатися додаткові відомості, що зазначаються у мотивувальній частині адміністративного акта.
Відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.
Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта не вимагається, якщо: 1) адміністративний орган задовольнив заяву, при цьому адміністративний акт не стосується прав, свобод чи законних інтересів інших осіб; 2) адміністративний орган під час здійснення інспекційних (контрольних, наглядових) повноважень не виявив порушень законодавства.
При цьому, предметом спору, що виник у цій справі, виходячи із прохальної його частини, не є ухвалене відповідачем в процесі виконання своїх управлінських функцій адміністративне рішення (акта), зокрема від 09.01.2024 №5.
Варто зауважити, що, як зазначено у позові, позивач у визначений законом строк не оскаржив рішення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради «Про визначення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 09.01.2024 №5.
Відтак, суд апеляційної інстанції зазначає, що твердження позивача про відсутність належної мотивації в рішенні відповідача від 09.01.2024 №5, як і порушення ним відповідних процедур, визначених Законом №2073-IX, не є предметом спору в цій справі, а відтак не може бути оцінено судом саме в цій справі на предмет беззаперечного свідчення порушення прав позивача.
Щодо посилань позивача про те, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю не враховував вимог (побажань) позивача, зокрема в частині визначення графіку та способу побачень із дітьми і тим самим на його думку вплинуло на його батьківські права та реалізацію свого обов'язку в участі у вихованні дітей, то суд насамперед зазначає наступне.
Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поряд з цим, до компетенції суду не відноситься здійснення власної оцінки підставності прийняття відповідачем рішення щодо порядку участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки це є дискреційним повноваженням уповноваженого на те суб'єкта владних повноважень, суд не може здійснювати власну оцінку підстав прийняття певного висновку, оскільки адміністративні суди не є спеціалізованими установами в сфері опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини і тому оцінка підстав прийняття рішення про визначення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
Водночас, статтею 19 Сімейного кодексу України закріплено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.
Так, механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини визначає Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866 (далі - Порядок N 866).
Згідно із пунктом 3 Порядку №866 органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад (далі - органи опіки та піклування), які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім'ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей.
Органи опіки та піклування провадять свою діяльність, пов'язану із захистом прав дитини, з дотриманням таких принципів: забезпечення найкращих інтересів дитини; недопущення дискримінації дітей; конфіденційності інформації про дитину.
Безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, покладаються на служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських, селищних рад об'єднаних територіальних громад (далі - служби у справах дітей).
Відповідно до пункту 73 Порядку №866 у разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини один із батьків, що проживає окремо від дитини, подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (в разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини.
Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками, у разі можливості з іншими родичами дитини, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи щодо забезпечення проведення оцінки потреб батьків з метою встановлення здатності матері, батька виконувати обов'язки щодо виховання дитини та догляду за нею. До уваги беруться ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.
Після з'ясування обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, служба у справах дітей складає висновок.
Участь у вихованні дитини та у разі потреби порядок побачення з дитиною того з батьків, який проживає окремо від неї, встановлюються рішенням районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади з урахуванням висновку служби у справах дітей.
Під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи (п. 74 Порядку N 866).
Аналізуючи вказані норми чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідна служба у справах дітей після вчинення дій, передбачених пунктом 73 Порядку №866 зобов'язана скласти висновок, а виконавчий орган міської ради, з урахуванням висновку служби у справах дітей встановлює рішення.
Так, рішення від 09.01.2024 №5 прийнято на підставі висновку Служби у справах дітей від 01.04.2024, відповідно до якого остання розглянувши заяву ОСОБА_1 , рішення комісії з питань захисту прав дитини від 04 січня 2024 року та документи, які додані до заяви, а саме:
- копію паспорта та ідентифікаційного номера батька;
- копію свідоцтв про народження дітей;
- акт оцінки потреб сім'ї/особи, наданий Шевченківським районним в місті Києві центром соціальних служб;
- акт обстеження умов проживання батька;
та інші документи, що стосуються заяви, прийшла до висновку про визначення наступного порядку участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: за попередньою домовленістю з матір'ю та в її присутності спілкування батька з дітьми перша та третя або друга та четверта субота місяця з 12:00 год. до 15:00 год., з правом прогулянок по місту, відвідування дитячих розважальних закладів, не порушуючи режиму дня дітей, турбуючись про стан їх здоров'я /а.с. 100, т.2/.
Тобто відповідач у відповідності до вимог законодавства належним чином розглянув по суті заяву позивача та прийняв з цього приводу рішення з урахуванням висновку служби у справах дітей.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що не підлягають оцінці посилання позивача на неналежність поведінки як Служби у справах дітей, так і ОСОБА_4 , оскільки останні не входять до кола учасників даної справи в межах заявлених позовних вимог та враховуючи повноваження суду з розгляду такої категорії справ.
В свою чергу, стосовно посилань позивача на неналежний розгляд заяв ОСОБА_1 про перегляд встановленого графіка побачень від 11.04.2024, 04.06.2024, відповідно до яких останній просив про зміну графіку та врахування його побажань щодо участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають із колишньою дружиною , колегія суддів зазначає наступне .
Листами від 24.04.2025, 14.06.2024 виконавчим комітетом Шевченківської районної у м. Полтаві ради повідомлено про відсутність підстав для внесення змін до рішення від 09.01.2024 №5.
Натомість, суд наголошує, що Постановою КМУ від 24 вересня 2008 р. №866 також затверджено Типове положення про комісію з питань захисту прав дитини, відповідно до пункту 1 якого визначено, що Комісія з питань захисту прав дитини (далі - комісія) є органом, що утворюється головою районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади
Основним завданням комісії є сприяння забезпеченню реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, сімейне виховання та всебічний розвиток (пункт 3 Типового положення).
Згідно з частиною 2 пункту 4 Типового положення комісія відповідно до покладених на неї завдань розглядає питання, у тому числі спірні, які потребують колегіального вирішення, зокрема вирішення спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини.
Пунктом 8 Типового положення визначено, що основною організаційною формою діяльності комісії є засідання, які проводяться в разі потреби, але не рідше ніж один раз на місяць. Засідання комісії є правомірним, якщо на ньому присутні не менше як дві третини загальної кількості її членів. До участі в засіданнях комісії обов'язково запрошуються повнолітні особи, стосовно яких приймається рішення або складається висновок органу опіки та піклування. Ці особи повинні бути належним чином повідомлені про час та місце проведення засідання. У разі неявки таких осіб на засідання та неповідомлення про поважні причини відсутності рішення або висновок можуть бути прийняті без їх участі на наступному засіданні комісії, про час та місце проведення якого такі особи повинні бути попередженні письмово. На засідання можуть запрошуватися представники підприємств, установ, організацій, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, що беруть безпосередню участь у розв'язанні проблем конкретної дитини, з правом дорадчого голосу, дитина, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може висловити свою думку. Особи, залучені до участі в засіданні комісії, зобов'язані дотримуватись принципів діяльності комісії, зокрема не розголошувати стороннім особам відомості, що стали їм відомі у зв'язку з участю у роботі комісії, і не використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб.
Комісія відповідно до компетенції приймає рішення, організовує їх виконання, подає рекомендації органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення або підготовки висновку для подання його до суду (пункт 10 Типового положення).
Рішення або рекомендації комісії приймаються шляхом відкритого голосування простою більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови комісії (пункт 11 Типового положення).
Всупереч викладеному, відповідачем такі звернення не передавались на розгляд комісії з питань захисту прав дитини і Служби у справах дітей (з урахуванням п.73 Порядку №866) для вивчення питання, та надання рекомендацій органу опіки і піклування у разі їх наявності та підготовки відповідного висновку, необхідного для прийняття рішення відповідачем, у разі наявності необхідних обставин та підстав для цього.
Як наслідок, колегія суддів вважає вірним висновок , що заяви ОСОБА_1 про перегляд встановленого графіка побачень від 11.04.2024, 04.06.2024, відповідно до яких останній просив про зміну графіку та врахування його побажань щодо участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають із колишньою дружиною по суті не розглянуті та не прийнято мотивованого рішення у порядку та спосіб, визначенні законодавством.
Відсутність належним чином оформленого рішення про перегляд встановленого графіка побачень або про відмову у перегляді встановленого графіка побачень, не розгляд вказаного питання комісією та не підготовка, у разі необхідності, відповідного висновку Службою у справах дітей, не зважаючи на надсилання заявнику листа про розгляд заяви, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом та у спосіб і порядку, визначеному законодавством. Отже, має місце протиправна бездіяльність.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у невирішені у належний спосіб питання перегляду встановленого графіка побачень та не прийняття відповідного рішення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи, що судовому захисту підлягає право позивача, яке порушене відповідачем внаслідок допущеної бездіяльності, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача, необхідно визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не вирішенні питання перегляду встановленого графіка побачень, що викладені у заявах ОСОБА_1 від 11.04.2024 та 04.06.2024, зобов'язавши повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.04.2024 та 04.06.2024 про перегляд встановленого графіка побачень та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стосовно порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», суд виходить з таких тверджень.
Статтею 34 Конституції України гарантовано кожному право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію" від 02 жовтня 1992 року №2657-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
За приписами ч. 2 ст. 6 Закону № 2657-XII право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Згідно ч. 1 ст. 11 Закону № 2657-XII інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом (ч. 2 ст.11 Закону № 2657-XII).
За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом (ст. 20 Закону № 2657-XII).
Приписами частин 1 та 2 ст. 21 Закону № 2657-XII визначено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.
Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (ст. 29 Закону № 2657-XII).
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).
Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Частиною 1 ст. 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Відповідно до ч. 1,4 ст. 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Приписами ч.1 ст. 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Як зазначено у відповіді на звернення позивача від 27.02.2024 стосовно надання інформації в яких навчальних закладах здобувають освіту його діти відповідачем повідомлено, що відповідно до чинного законодавства питання, зазначене у заяві, не входять до компетенції служби у справах дітей .
Відтак, керуючись вимогами ч.1 ст. 22 Закону №2939-VI відповідачем, як розпорядником інформації, відмовлено в задоволенні запиту, оскільки останній не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.
В свою чергу відповідач, розглянувши заяву ОСОБА_1 від 04.01.2024 про надання матеріалів для ознайомлення, відповідно до якої останній просив надати для ознайомлення всі зібрані комісією матеріали щодо розгляду та вирішення поданої справи , надав відповідь від 09.01.2024 № 1002.1-16/17, відповідно до якої з посиланням на положення статті 14 Закону України "Про захист персональних даних" зазначено, що оскільки на сьогодні відсутня згода ОСОБА_4 на розголошення її персональних даних, виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради не може надати матеріали для ознайомлення без згоди особи, персональні дані якої запитуються.
Стаття 14 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 № 2297-VI поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що згідно вимог статті 7 Закону №2297 забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров'я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про захист персональних даних" порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб'єкта персональних даних на обробку цих даних, наданої володільцю персональних даних, або відповідно до вимог закону. Порядок доступу третіх осіб до персональних даних, які перебувають у володінні розпорядника публічної інформації, визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім даних, що отримує від інших органів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення верифікації та моніторингу державних виплат.
Статтею 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон N 2939-VI) визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 5 указаного Закону доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Приписами частин першої, другої, четвертої та восьмої статті 6 Закону N 2939-VI встановлено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.
Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно із статтею 7 Закону №2939-VI конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У свою чергу, статтею 7 Закону N 2939-VI не визначено форми, яка визначає згоду особи на поширення конфіденційної інформації.
Також, суд наголошує, що відповідна відмова у наданні матеріалів для ознайомлення вмотивована відсутністю згоди на розголошення її персональних даних, а не згоди суб'єкта персональних даних на обробку цих даних, як зазначено у вище наведених нормах.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність відмови відповідача в наданні запитуваної інформації згідно із заявою ОСОБА_1 від 04.01.2024 про надання матеріалів на ознайомлення (з питання встановлення графіку побачень батька з дітьми).
Враховуючи те, що виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.01.2024 про надання матеріалів на ознайомлення (з питання встановлення графіку побачень батька з дітьми) не досліджено всю сукупність обставин, а для з'ясування питання про наявність підстав для надання матеріалів на ознайомлення позивачу є обов'язком відповідного органу, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, про необхідність зобов'язати виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.01.2024 про надання матеріалів на ознайомлення (з питання встановлення графіку побачень батька з дітьми), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Крім того, колегія суддів вказує про недоцільність здійснення оцінки доводів позивача щодо взаємовідносин з ОСОБА_4 , оскільки приватно-правові відносини не підлягають розгляду в межах адміністративного судочинства.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача про упереджене ставлення відповідача до нього та прояви приниження гендерної гідності, оскільки такі доводи позивача є особистими, не ґрунтуються на жодних сторонніх свідченнях будь-яких інших осіб, які спростували б або підтвердили дані твердження позивача.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Щодо оскарження позивачем ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2025, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 80 КАС учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
05 червня 2025 року канцелярією суду зареєстровано заяву ОСОБА_1 про витребування доказів судом, відповідно до якої С.О. Ющенко звертається до суду з клопотанням витребувати у відповідача відомості (письмові документи), що зазначені в поданих заявах, а саме: матеріали та документи, що подавались (зібрані та підготовлені) службою на засідання комісії 22.05.2025 р., надати список членів комісії, проекти рішень що були підготовлені службою (було підготовлено та зачитано 4 (чотири) проекти рішень для комісії), протокол засідання комісії з зазначенням питань, що розглядалися при вирішенні справи, а також копій пояснення доньки ОСОБА_7 , що розглядались (зачитувались) на засіданні комісії подані заяви зареєстровані відповідачем за вх.№ №Ю02.1-16/406 від 19.05.2025 р., вх.№. Ю02.1-16/407 від 19.05.2025 р., вх.№. Ю02.1-16/429 від 22.05.2025 р., вх.№. Ю02.1-16/442 від 23.05.2025 р., вх.№Ю02.1-16/444 від 23.05.2025 р.
Обґрунтована така заява тим, що позивач не міг подати вказану заяву згідно до вимог ч.2 ст. 79 КАС України - так як вказані події відбулися, а затребувані відомості та документи з'явились після звернення до суду з позовом. Отримані документи та відомості, на думку позивача, зможуть підтвердити (спростувати) протиправність дії відповідача, щодо порушення прав позивача, а також підстави для прийняття управлінських рішень органом державної влади, щодо делегованих повноважень.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що попри твердження позивача про необхідність витребування перелічених ним доказів так як це на його думку сприятиме повному та всебічному з'ясуванню обставин справи, підстав для задоволення вказаної заяви не має з огляду на те, що позивач після звернення до суду із позовом звертався із відповідними клопотаннями до відповідача про надання певних документів та просить витребувати документи та інформацію, які були створені та яка виникла у відповідача вже після подання позову. Тобто вказані документи та інформація стосуються нових обставин, яких не було станом на час подання позову і саме на час подання позову позивач подає необхідні докази в підтвердження своїх доводів.
Як наслідок, наведене у сукупності не дає підстав вважати, що в розумінні статті 80 КАС України на цей час існують передумови для витребування відповідних доказів.
Таким чином колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідна заява про витребування доказів по справі задоволенню не підлягає.
Також, 11 червня 2025 року канцелярією суду зареєстровано заяву позивача про порушення представником виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради норм процесуального права та порядку здійснення судочинства в адміністративних судах, відповідно до якої зазначає про неотримання ним заперечення відповідача, у зв'язку з чим просить суд визнати подані до суду представником відповідача заперечення такими, що подані з порушенням норм процесуального права та порядку здійснення судочинства в адміністративних судах, а також видалити подані до суду представником відповідача заперечення та додані до них документи з матеріалів по справі № 440/4947/25.
Надаючи оцінку викладеному, суд першої інстанції зазначив, що дійсно 10 червня 2025 року через підсистему "Електронний суд" надійшли від відповідача заперечення (на відповідь на відзив), до яких не долучено доказів направлення вказаного заперечення позивачу. Водночас, суд зауважує, що КАС України не передбачає такої процесуальної дії як видалення поданих до суду представником відповідача заперечення та додані до них документи з матеріалів по справі № 440/4947/25.
Крім того вказав, що посилання позивача на положення статті 162 КАС України не є належними, оскільки останні стосуються обов'язку з надіслання (надання) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду саме копії відзиву та доданих до нього документів повинна бути, а не заперечення на відповідь на відзив.
Окрім того, 13.06.2025 до матеріалів справи від відповідача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про долучення доказів, зокрема копію фіскального чеку про направлення засобами Укрпошти рекомендованого листа на ім'я позивача в підтвердження направлення відповідачем заперечення разом з додатками за адресою вказаною позивачем в позовній заяві.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції що стаття 162 КАС України стосується обов'язку з надіслання (надання) іншим учасникам справи саме копії відзиву та доданих до нього документів повинна бути, а не заперечення на відповідь на відзив, оскільки статтею 164 КАС України передбачено, що до заперечення застосовуються правила, встановлені частинами другою - четвертою статті 162 цього Кодексу.
Однак, колегія суддів вважає, що вказані заперечення не враховані судом першої інстанції та порядок надсилання сторонам копії вказаних заперечень, не впливає на правильність вирішення справи по суті.
Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про порушення представником виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради норм процесуального права та порядку здійснення судочинства в адміністративних судах.
Також, 12 червня 2025 року канцелярією суду зареєстровано заяву позивача про подовження процесуального строку до початку розгляду справи по суті, відповідно до якої останній просив суд подовжити строк до початку розгляду справи по суті на термін - для вирішення судом поданих С.О. Ющенком заяв, а також надання учасникам (сторонам) додаткового часу для опрацювання наявних та нових доказів (матеріалів, відомостей), з метою надання додаткових письмових пояснень до справи.
Остання вмотивована невирішенням судом станом на 11 червня 2025 року поданих С.О. Ющенком заяв про витребування доказів , про порушення представником виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради норм процесуального права та порядку здійснення судочинства в адміністративних судах.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Провадження у справі відкрито 12.05.2025 року. Розгляд справи по суті розпочався 12.06.2025 року.
Судом першої інстанції встановлено, що заява надійшла до суду (зареєстрована канцелярією суду 12 червня 2025 року), а відповідно до відомостей, наявних у програмному забезпеченні "Діловодство спеціалізованого суду", відповідна заява підписана позивачем 11.06.2025 о 23:03:01, тобто поза межами встановленого строку.
Дослідивши заяву позивача, суд першої інстанції, зважаючи на вирішення ухвалою від 13.06.2025 заяв про витребування доказів судом та про порушення представником виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради норм процесуального права та порядку здійснення судочинства в адміністративних судах, не встановив виняткових обставин, що послугували б підставою для продовження строку до початку розгляду справи по суті.
Щодо доводу позивача, стосовно того, що останній день строку до початку розгляду справи по суті закінчується 11.06.2025 та триває до двадцять четвертої години, а тому заява подана 11.06.2025 о 23:03:01 в межами встановленого строку, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 8 статті 120 КАС України, останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.
З наведеного слідує, що останній день процесуального строку, в межах якого необхідно вчинити процесуальну дію в суді, закінчується в момент закінчення робочого часу відповідного суду, а не о двадцять четвертій годині.
Подання заяви до суду, навіть в електронній формі через систему "Електронний суд", є процесуальною дією, яка вчиняється саме в суді у розумінні частини 8 статті 120 КАС України, оскільки спрямована на реалізацію процесуальних прав учасника справи.
Оскільки заява позивача підписана 11.06.2025 о 23:03:01, тобто після закінчення робочого часу суду, та зареєстрована канцелярією суду лише 12.06.2025, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про подання заяви поза межами встановленого тридцятиденного строку.
Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач не навів достатніх підстав, які б свідчили про наявність поважних обставин для продовження строку до початку розгляду справи по суті.
Посилання позивача на не вирішення судом станом на 11.06.2025 його процесуальних заяв не може вважатися поважною обставиною, оскільки зазначені заяви вирішені судом ухвалою від 13.06.2025, а сам факт розгляду судом процесуальних питань не перешкоджає розгляду справи по суті та не є підставою для зупинення перебігу процесуальних строків та разом з цим, позивач не був позбавлений можливості своєчасно, в межах тридцятиденного строку, подати заяву про продовження строку.
Отже, з урахування зазначеного вище та з урахуванням того, що розгляд справи по суті розпочався 12.06.2025 року, колегія суддів вважає що відсутні підстави для задоволення заяви позивача про подовження процесуального строку до початку розгляду справи по суті у справі №440/4947/25.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 по справі № 440/4947/25 - залишити без змін.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 по справі №440/4947/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.Б. Русанова З.Г. Подобайло