24 листопада 2025 р. Справа № 526/2853/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 24.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Черков В.Г., вул. Лесі Українки, 6, м. Гадяч, Гадяцький, Полтавська, 37300, по справі № 526/2853/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Гадяцького районного суду Полтавської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 №476 від 27.05.2025 про накладення стосовно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у вигляді штрафу в сумі 17000 грн та закрити справу про адміністративне правопорушення щодо позивача.
11.09.2025 ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області заяву про поновлення процесуальних строків залишено без задоволення, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків шляхом подання суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, зазначення обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
24.09.2025 ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строків звернення до адміністративного суду, адміністративний позов повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неповне дослідження доказів і встановлення обставин у справі просив скасувати ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 24.09.2025 у справі №526/2853/25, визнати поважними причини пропущення строку та поновити їх.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що про потребу оскарження самої постанови про накладення адміністративного стягнення, а не виконавчого провадження, відкритого на її підставі, він дізнався зі змісту листа ДВС, яке позивач отримав 28.08.2025. З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 08.09.2025 разом із заявою про поновлення строку.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Згідно з положеннями частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено такі обставини справи.
27.05.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , підполковником ОСОБА_2 , відносно позивача було винесено постанову №476 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 17 000 грн.
Про існування зазначеної постанови, за твердження позивача, останній дізнався 07.08.2025, коли отримав повідомлення від банківських установ про арешт його банківських рахунків та за допомогою мобільного додатку порталу державних послуг «Дія».
08.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до Гадяцького ВДВС із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №78788301 та видачу йому копії постанови про накладення адміністративного стягнення №476 від 27.05.2025, яку позивач отримав в цей же день, 08.08.2025.
15.08.2025 ОСОБА_1 подав скаргу на дії державного виконавця.
28.08.2025 листом Гадяцького ВДВС у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №27089 позивачу було повідомлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ, який надійшов та відповідає вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». Якщо боржник вважає, що постанова була винесена без його відома або він не був належно повідомлений, він має право оскаржувати виконавчий документ (постанову про накладення штрафу) у встановленому законом порядку - до органу, який його виніс, або в суд.
Відповідно до листа АТ «Укрпошта» від 19.09.2025 №1853-Д-2025091710076-В за результатами перевірки в обліковій системі АТ «Укрпошта» не виявлено інформації про надходження поштових відправлень із відміткою «Повістка ТЦК» на ім'я позивача за адресою: вул. Котляревського, буд. 16, с. Лютенька, Полтавська область, індекс 37353, протягом останніх шести місяців.
Вважаючи постанову про накладення адміністративного стягнення №476 від 27.05.2025 протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
08.09.2025 позивачем було подано заяву про поновлення процесуального строку, в якій він зазначив, що копію постанови йому не вручали та не надсилали, а про її існування він дізнався з повідомлень від банківських установ про арешт його банківських рахунків та за допомогою мобільного додатку порталу державних послуг «Дія». Копію постанови позивач отримав у виконавчій службі.
11.09.2025 ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області заяву ОСОБА_1 про поновлення процесуальних строків залишено без задоволення, позовну заяву залишено без руху, надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків шляхом подання суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, зазначення обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
20.09.2025 через підсистему «Електронний суд» позивачем було подано заяву про усунення недоліків, в якій ОСОБА_1 зазначив, що копія оскаржуваної постанови йому поштою не надходила, він її отримав 08.08.2025 в Гадяцькому ВДВС. 15.08.2025 він подав скаргу на дії державного виконавця. 28.08.2025 він отримав відповідь Гадяцького ВДВС, в якій вказано, що потрібно оскаржувати саму постанову, на основі якої відкрито виконавче провадження. Після цього він почав готувати позовну заяву та заяву про поновлення процесуального строку, які були подані ним до суду 08.09.2025.
Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачу надсилалася оскаржувана постанова, але про її існування та отримання її копії позивачу стало достеменно відомо 08.08.2025. Саме з цієї дати слід рахувати строк для звернення до суду. Звернення зі скаргою на дії державного виконавця не можна розцінювати поважною причиною для пропуску строку для звернення до суду, оскільки позивачем було ініційовано закриття виконавчого провадження, а не вчинення дій щодо оскарження спірної постанови ТЦК. Лист-відповідь АТ «Укрпошта» від 19.09.2025 також не є належним і допустимим доказом поважності пропуску строку, оскільки з його тексту вбачається, що пошук поштових відправлень проводився із відміткою «Повістка ТЦК», а не постанова.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви з огляду на таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду.
Відповідно до частини 1 статті 168 КАС України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.
За змістом частини 2 статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Відповідно до частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Із вищезазначеного вбачається, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою про вирішення цього спору і захист своїх прав, свобод та/або інтересів.
Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 640/25034/19 день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу було відомо про розгляд 27.05.2025 щодо нього справи про адміністративне правопорушення, а отже і про наявність у нього можливості оскаржити постанову про накладення адміністративного стягнення протягом десяти днів з дня її винесення.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що копію постанови №476 від 27.05.2025 він отримав 08.08.2025 і протягом десяти днів, 15.08.2025, звернувся до начальника Гадяцького ВДВС зі скаргою за дії державного виконавця. Водночас лише з листа Гадяцького ВДВС від 28.08.2025 позивач дізнався про необхідність оскарження самої постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому 08.09.2025 подав до суду відповідну позовну заяву та заяву про поновлення процесуального строку, який пропущений з поважних причин.
Колегія суддів вважає такі доводи апелянта необґрунтованими з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що апелянту стало достеменно відомо про наявність складеної стосовно нього постанови про накладення адміністративного стягнення 08.08.2025, що ОСОБА_1 не оспорюється. Водночас з позовом про її оскарження він звернувся лише 08.09.2025, тобто поза межами десятиденного строку з дня отримання копії зазначеної постанови.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду в кожній конкретній справі залежить від вказаних у заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, необхідно виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), що безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, що виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду віл 20.03.2024 у справі №560/14349/23.
Усталеною є практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, що стали перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, що він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Отже, з вищезазначеного вбачається, що пропущений процесуальний строк може бути поновлений судом, якщо особа наведе поважні причини пропуску такого строку і надасть належні докази, які це підтверджують.
Посилання апелянта на оскарження дій державного виконавця колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на те, що подання такої скарги жодним чином не перешкоджало позивачеві одночасно звернутися до суду з позовом про скасування оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення.
Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що про необхідність оскарження самої постанови №476 від 27.05.2025 він дізнався лише з листа виконавчої служби колегія суддів зазначає, що нерозуміння або незнання законодавства не свідчить про наявність поважних причин для поновлення процесуального строку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №473/2236/17.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, а отже апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін, оскільки судом було правильно встановлено всі обставини справи, а ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 294, 312, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 24 вересня 2025 року по справі №526/2853/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк