17 листопада 2025 року справа №200/1691/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., секретар судового засідання - Кобець К.В., за участю представника відповідача - Пономаренка В.І., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Міністерства оборони України на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року (головуючий суддя І інстанції - Буряк І.В.), складену в повному обсязі 18 серпня 2025 року, в адміністративній справі № 200/1691/23 за заявою ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі № 200/1691/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано п.7 рішення Міністерства оборони України, оформлене, протоколом № 271 від 18.11.2022 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, в частині призначення ОСОБА_1 - матері загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок смерті, пов'язаної із захистом Батьківщини, сержанта ОСОБА_3 в розмірі 1/2 частини 15 000 000,00 грн., в сумі 7 500 000,00 грн.
Зобов'язано Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 - матері загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок смерті, пов'язаної із захистом Батьківщини, сержанта ОСОБА_3 недоплачену другу частину одноразової грошової допомоги 15 000 000,00 грн, в сумі 7 500 000,00 грн.
17 липня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі №200/1691/23, де останній просить суд: зобов'язати Міністерство оборони України у 10-денний строк з дня отримання ним ухвали суду подати до Донецького окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.07.2023 у справі №200/1691/23.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року прийнято до розгляду заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, поданої на підставі статті 382 КАС України. Розгляд заяви вирішено проводити у порядку письмового провадження (без повідомлення сторін). Витребувано у відповідача інформацію із документальним підтвердженням щодо виконання/не виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/1691/23.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 клопотання представника відповідача про продовження процесуального строку на надання інформації із документальним підтвердженням щодо виконання/невиконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.07.2023 у справі №200/1691/23 задоволено.
Продовжено Міністерству оборони України процесуальний строк на подання відповідачем інформації із документальним підтвердженням щодо виконання/ невиконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.07.2023 у справі №200/1691/23 на 20 (двадцять) календарних днів з дати постановлення цієї ухвали.
Продовжено строк розгляду заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі №200/1691/23 до отримання від Міністерства оборони України доказів, визначених ухвалою суду від 21 липня 2025 року.
Відповідачем у встановлений строк суду надані заперечення на заяву, подану в порядку статті 382 КАС України, в яких вказано, що 11 березня 2024 року державним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.
Зупинення було не ініціативою Міноборони, а законною вимогою, що випливала з ухвали Верховного Суду від 05 березня 2024 року про зупинення виконання рішення до закінчення касаційного перегляду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі №200/1691/23 задоволено.
Зобов'язано Міністерство оборони України подати до Донецького окружного адміністративного суду у тридцяти денний строк з дня отримання копії ухвали про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/1691/23.
Роз'яснено Міністерству оборони України, що звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду року у справі №200/1691/23 має відповідати вимогам ст. 382-2 КАС України, з урахуванням змін, внесених Законом України № 4094-IX від 21.11.2024 щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень.
Відповідач - Міністерство оборони України, подав апеляційну скаргу на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року, в якій просив її скасувати, зазначив, що лише після того, як 16 липня 2024 року Верховний Суд ухвалив остаточне рішення, усунувши правову перешкоду, державний виконавець 22 липня 2024 року виніс постанову про поновлення вчинення виконавчих дій. Саме ця дата є фактичним початком періоду, протягом якого можливе примусове виконання. Як доказ своєї добросовісності, Міноборони, не чекаючи примусових заходів, вже 26 липня 2024 року, тобто протягом чотирьох робочих днів після поновлення провадження, на засіданні профільної комісії ухвалило рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Про це було належним чином повідомлено державного виконавця шляхом направлення витягу з протоколу від 29.07.2024. Попри ці активні та добросовісні дії Відповідача, позивачем було подано заяву про встановлення судового контролю.
Представник відповідача в судовому засідання надав пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити.
Позивач та представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
У відповідності до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Суд звертає увагу, що вищезазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення.
З матеріалів адміністративної справи встановлено, що рішення суду, яке набрало законної сили, на час прийняття спірної ухвали не було виконаним.
У відповідності до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Аналіз цих рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Отже, відповідачем, на час прийняття спірної ухвали суду, не було виконано рішення суду, що є порушенням статті 129-1 Конституції України.
КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб'єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Норма статті 382 КАС України не містить застереження, що суд може встановити судовий контроль за виконанням судового рішення лише одночасно з ухваленням останнього.
У випадку ухилення боржника - суб'єкта владних повноважень від виконання судового рішення суд може постановити ухвалу про зобов'язання останнього подати звіт і після постановлення рішення у справі, якщо цього потребують обставини справи.
Суд констатує, що на дату звернення позивача з заявою про встановлення судового контролю за судовим рішенням, так і на дату розгляду цієї заяви та прийняття спірної ухвали рішення суду не виконано, відтак, встановлення судом першої інстанції судового контролю за його виконанням шляхом подання відповідного звіту є правомірним.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі № 200/1691/23 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі № 200/1691/23 - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 17 листопада 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 24 листопада 2025 року.
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв
І.Д.Компанієць