24 листопада 2025 року Чернігів Справа № 620/3359/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Славутицького відділу обслуговування громадян №9 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Славутицького відділ обслуговування громадян №9 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому оскаржує дії відповідача, що виразились у прийнятті рішення про скасування, на підставі ст.45 Закону України ''Про державний бюджет на 2025 рік'' та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 №1524, підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року, у відповідності до ст.39 Закону України ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи''..
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в селі Глядин Чернігівського району Чернігівської області, яке відповідно до Переліку, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Вказує, що відповідач з 01.01.2025 не нараховує та не виплачує підвищення до пенсії. Вважає протиправними дії відповідача, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Суд ухвалою від 23.04.2025 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановив відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
Відповідачем подано відзив на позов, в якому він просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на безпідставність заявлених вимог. Просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій він позовні вимоги підтримує та просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області, є непрацюючим пенсіонером та проживає в селі Глядин Чернігівського району Чернігівської області, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 віднесено до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно довідки Мньовського старостинського округу Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 30.01.2024 №32, позивач з 04.01.2024 зареєстрований у селі Глядин Чернігівського району Чернігівської області, яке відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Реєстрація адреси місця проживання позивача у селі Глядин Чернігівського району Чернігівської області також підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади від 04.01.2025 №2024/000103666 (а.с.14).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 у справі №620/2833/24 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 04.01.2024 ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.
Втім, починаючи з 01.01.2025 позивачу припинено виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону України №796.
Позивач звернувся до відповідача із заявою, на яку отримав відповідь у формі листа від 03.02.2025 №1000-0501-8/15034, відповідно до якої, місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 .
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Предметом оскарження у цій справі є дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати позивачеві з 01.01.2025 підвищення до її пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Так, спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення є Закон України від 28.02.1991 №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена наступним чином: «1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
Між тим, 28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, пп.7 п.4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Так, 04.02.2016 прийнято Закон №987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 і яким включив до Закону №796-ХІІ ст.39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Разом з цим, суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, пп.7 п.4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення пп.7 п.4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню ч.2 ст.3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування ст.ст. 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування ст.39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.1997 №1-зп висловив позицію, згідно якої закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Суд зазначає, що незважаючи на те, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 не скористався правом встановлення порядку його виконання в частині, що стосується, зокрема, ст.9 Закону №796-ХІІ, суд вважає, що з 17.07.2018 відновила дію редакція ст.39 Закону №796-ХІІ, яка була чинна до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням є значно ширшою у порівнянні зі ст.39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №987-VIII і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не відновлено з включенням ст.39 Законом №987-VIII.
Так, ст.39 в редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016 врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, натомість редакція ст.39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Отже, у спірних правовідносинах, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - ст.39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01.01.2016 ст.39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №987-VIII.
Враховуючи, що ст.39 в редакції Закону №987-VIII і ст.39 в редакції до внесення змін Законом №76-VIII (які визнані неконституційними) не можна вважати однопредметними нормативно-правовими актами, оскільки вони встановлюють право на доплати різному колу суб'єктів, то підстави для застосування темпорального підходу для вирішення колізії цих норм, відсутні.
Натомість, з урахуванням змістовної складової та мотивів рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 , суд вважає, що ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (ст.ст.3, 8 Конституції України та ст.6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення виниклої внаслідок цього колізії забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України від 17.07.2018 №6-р/2018, відновлено право на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі ст.39 Закону №796-ХІІ.
Зі змісту доданих до матеріалів справи доказів слідує, що з 01.01.2025 позивачу припинено виплату доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеномуст.39 Закону №796-XII на підставіЗакону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» №4059-IX від 19.11.2024 (далі - Закон №4059-IX) та постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» №1524 від 27.12.2024, яка набрала чинності з 01.01.2025 (далі - Постанова №1524).
Розглядаючи спірні правовідносини, суд враховує положення статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», згідно яких установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Таким чином, умовою для виплати доплати за проживання на території гарантованого добровільного відселення є:
- проживання або трудова діяльність у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року;
- надання осібі статусу постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 (категорія 4) як особі, що постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1988 році, а тому, в розумінні положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи.
В той же час, абз.2 ст.45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Також при прийнятті рішення суд враховує, що пунктом 1 Постанови №1524 установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
-особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
-у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
Як встановлено судом, позивач з 04.01.2024 зареєстрований у селі Глядин Чернігівського району Чернігівської області, яке відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Реєстрація адреси місця проживання позивача у селі Глядин Чернігівського району Чернігівської області також підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади від 04.01.2025 №2024/000103666.
При цьому, до 04.01.2024 місцем реєстрації позивача з 04.12.1990, згідно копії паспорту серії НОМЕР_2 , був АДРЕСА_1 , яке до Переліку не включено.
А отже, позивач після аварії на Чорнобильській АЕС змінив своє місце проживання за межі зони безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та, в подальшому, зареєстрував своє місце проживання у селі.Глядин.
Враховуючи наведене, в силу приписів абз.2 ст.45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» права на доплату з 01.01.2025 позивач не має, а тому відповідач правомірно не здійснює позивачу з 01.01.2025 нарахування та виплату спірної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що має статус особи потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення згідно з статтею 45 Закону України Про Державний бюджет на 2025 рік.
Щодо посилань позивача на те, що доплата має здійснюватися без урахування статті 45 Закону №4059-IX та положень Постанови №1524, суд їх до уваги не приймає, оскільки вказані норми є чинними та ніким і ничим не скасовані.
Таким чином, з огляду на наведене суд вважає, що не здійснюючи позивачеві з 01.01.2025 спірні виплати, відповідач діяв правомірно.
Згідно з ч.1 та 3 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У позові ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Славутицького відділу обслуговування громадян №9 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Фастівський р-н, Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ 22933548).
Відповідач - Славутицький відділ обслуговування громадян №9 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (Центральна площа, буд.7, м.Славутич, Київська область, 07101)
Повне рішення суду складено 24.11.2025.
Суддя Л.О. Житняк