24 листопада 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5460/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про визнання протиправним та скасування висновку, визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про визнання протиправним та скасування висновку, визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним і скасувати висновок службового розслідування військової частини НОМЕР_1 , затверджений начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військової частини НОМЕР_1 ) полковником ОСОБА_2 20.10.2025 за №06.1.5/1637/25-Вн за фактом можливої незаконної виплати додаткової винагороди на загальну суму 2542400,04 гривень;
- визнати протиправним і скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_1 ) від 20.10.2025 №8777-АГ «Про результати службового розслідування»;
- визнати протиправним і скасувати наказ начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) від 06.11.2025 №3727-ОД «Про притягнення до матеріальної відповідальності»;
- зобов'язати НОМЕР_3 мобільний прикордонний загін (військову частину НОМЕР_2 ) повернути позивачу ОСОБА_1 утриману частину грошового забезпечення під час реалізації наказ начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) від 06.11.2025 №3727-ОД «Про притягнення до матеріальної відповідальності».
Ухвалою суду від 20 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у даній справі; встановлено строк для подання відзивів на позовну заяву.
Одночасно з позовною заявою позивачем було подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд:
- зупинити дію наказу начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) від 06 листопада 2025 року №3727-ОД «Про притягнення до матеріальної відповідальності»;
- зобов'язати НОМЕР_3 мобільний прикордонний загін (військову частину НОМЕР_2 ) утриматись від стягнення із грошового забезпечення позивача, у тому числі й з додаткової винагороди, суми у розмірі 3228866,73 грн, завданих збитків, на підставі наказу начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) від 06 листопада 2025 року №3727-ОД «Про притягнення до матеріальної відповідальності» до набрання законної сили рішення суду у цій справі.
Ухвалою суду від 20 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Однак позивачем повторно подано до суду заяву про забезпечення позову, вимоги та обґрунтування якої аналогічні тій заяві, яка подавалась ОСОБА_1 разом із позовною заявою.
Разом з цим окрім доказів, які були додані до попередньої заяви про забезпечення позову, позивач надав суду копію довідки головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 21 листопада 2025 року №1440, в якій вказано, що на виконання вимог наказу начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06 листопада 2025 року №3727-ОД з грошового забезпечення ОСОБА_1 в листопаді 2025 року утримано грошові кошти сумі 11072,92 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої державі.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення даного позову та перевіривши матеріали справи, суд зазначає таке.
З наявних матеріалів убачається, що на підставі результатів внутрішнього аудиту за період з 01 червня 2023 року по 31 травня 2025 року керівним складом ІНФОРМАЦІЯ_3 ініційовано службове розслідування за фактом можливої незаконної виплати додаткової винагороди на загальну суму 2542400,04 грн.
За результатами проведення службового розслідування складено висновок, яким підтверджено факт незаконних видатків на суму 3228866,73 грн, що було допущено з вини коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_4 прикордонного загону ОСОБА_3 та причинний зв'язок між його протиправною поведінкою та завданою шкодою. Висновок службового розслідування затверджено наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) від 20 жовтня 2025 року №8777-АГ.
Як вбачається з матеріалів позову, результати проведеного службового розслідування були направлені за новим місцем служби ОСОБА_1 до НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державного прикордонної служби України від 06 листопада 2025 року №3727-ОД.
Наказом начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державного прикордонної служби України від 06 листопада 2025 року №3727-ОД ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності на суму 3228866,73 грн. Додатково цим же наказом доручено головному бухгалтеру - начальнику фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби): здійснити записи до «Книги обліку грошових стягнень і нарахувань НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону» про суми збитків завданих державі полковником ОСОБА_1 на суму 3228866,73 грн; у разі згоди в добровільному порядку відшкодувати шкоду завданих державі збитків організувати утримання грошового забезпечення на суму 3228866,73 грн. Утримання проводити не більше 20% від нарахованого щомісячного грошового забезпечення до повного відшкодування завданих збитків.
Наведеним вище наказом також доручено відділу юридичного забезпечення у разі відмови добровільно відшкодувати шкода завданих державі збитків подати встановленим порядком позовну заяву про стягнення матеріальних збитків на суму 3226688,73 грн.
Після прийняття зазначеного наказу позивач подав 06 листопада 2025 року рапорт начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 , яким ОСОБА_1 визнав факт ознайомлення його із наказом від 06 листопада 2025 року №3727-ОД, проте відмовився відшкодувати завдану шкоду у добровільному порядку.
Так, відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно частини першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, які суд враховує в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього, згідно правової позиції Верховного Суду у справі №826/14951/18 (постанова від 20 березня 2019 року) до вирішення справи по суті суд може застосувати заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Також Верховним Судом (постанови від 28 жовтня 2020 року у справі № 140/2474/20 та від 25 травня 2023 року у справі №520/4563/21) наголошено, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Суд також враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з Рекомендацією №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер.
Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналіз змісту поданої ОСОБА_1 вдруге заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Так (як уже було зазначено судом в ухвалі від 20 листопада 2025 року), з доданого до матеріалів позову розрахункового листа ОСОБА_1 за листопад 2025 року вбачається, що йому у листопаді 2025 року нараховано грошове забезпечення на загальну суму (з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення) 56207,73 грн. Із зазначеної суми коштів здійснено відрахування сум військового збору у розмірі 843,12 грн, тобто 1,5% від нарахованого грошового забезпечення за листопад 2025 року у розмірі 56207,73 грн. А фактично призначена до виплати сума коштів за листопад 2025 року становить 55364,61 грн (56207,73 грн - 843,12 грн = 55364,61 грн).
У розрахунковому листі ОСОБА_1 за листопад 2025 року саме указана вище сума 55364,61 грн зазначена як така, що перерахована на картку.
За таких обставин суд відхиляє твердження позивача про стягнення з його грошового забезпечення за листопад 2025 року коштів на виконання оскаржуваного наказу від 06 листопада 2025 року №3727-ОД.
При цьому суд звертає увагу на те, що за змістом пункту 2.2 наказу від 06 листопада 2025 року №3727-ОД головного бухгалтера-начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) зобов'язано організувати утримання грошового забезпечення на суму 3228866,73 грн лише у разі згоди ОСОБА_1 в добровільному порядку відшкодувати шкоду завданих державі збитків.
Водночас, як вбачається з наявного у матеріалах справи рапорту позивача, у ньому вказано про незгоду із наказом від 06 листопада 2025 року №3727-ОД та про відмову у відшкодуванні в добровільному порядку завданої шкоди.
Враховуючи викладене, суд критично оцінює надану позивачем на підтвердження вимог заяви про забезпечення позову довідку головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 21 листопада 2025 року №1440, у якій вказано, що на виконання вимог наказу начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06 листопада 2025 року №3727-ОД з грошового забезпечення ОСОБА_1 в листопаді 2025 року утримано грошові кошти сумі 11072,92 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої державі.
Також, суд вкотре звертає увагу на те, що за змістом пункту 3.1 оскаржуваного наказу ним зобов'язано відділ юридичного забезпечення у разі відмови добровільно відшкодувати шкода завданих державі збитків подати встановленим порядком позовну заяву про стягнення матеріальних збитків на суму 3226688,73 грн.
Отже, указана сума може бути стягнена з ОСОБА_1 лише у разі задоволення судом позову НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків на суму 3226688,73 грн.
Утім, належних та достовірних доказів того, що 15 мобільним прикордонним загоном було вчинено дії щодо реалізації наказу від 06 листопада 2025 року №3727-ОД (зокрема, подано позов про стягнення матеріальних збитків на суму 3226688,73 грн) до заяви про забезпечення цього позову не надано.
Доводи заяви про забезпечення позову про те, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити негативні наслідки для позивача у вигляді зазнання додаткових фінансових витрат, ґрунтуються виключно на його припущеннях і не підтверджуються належними та достовірними доказами.
Суд зауважує, що застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на його доводах про ймовірність зазнання ним додаткових фінансових витрат, якщо факти вчинення таких дій не підтверджені належними (стаття 73 Кодексу адміністративного судочинства України), достовірними (стаття 75 Кодексу адміністративного судочинства України) та достатніми (стаття 76 Кодексу адміністративного судочинства України) доказами.
Самі по собі суб'єктивні переконання заявника у можливому заподіянні йому додаткових фінансових витрат не можуть свідчити про безумовну необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, про які він просить у своїй заяві.
З огляду на викладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку, що заявником не наведено переконливих підстав, передбачених як пунктом 1, так і пунктом 2 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, та не надано належних та достовірних доказів для забезпечення цього позову.
Отже, подана до суду заява про забезпечення позову є необґрунтованою та безпідставною, а тому така задоволенню не підлягає.
Водночас, враховуючи повторну подачу позивачем заяви про забезпечення позову, суд вважає за доцільне звернути увагу заявника на таке.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Положеннями частини першої статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов'язок учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
При цьому згідно з пунктом 1 частини другої статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України суд може визнати факт допущення зловживання процесуальними правами у випадку подання учасником процесу та/або його представником клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин.
Отже, подання учасником процесу клопотання або заяви для вирішення питання, яке вже було вирішено судом, і при цьому відсутні інші підстави подання такого клопотання (заяви) або ж нові обставини, які зумовили звернення до суду з таким клопотанням (заявою), може бути визнане судом як зловживання учасником процесу процесуальними правами.
Керуючись статтями 150, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя О.П. Лелюк