Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
24 листопада 2025 року № 520/2292/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Височанської селищної ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Височанської селищної ради (вул. Бульварна, буд. 12,с-ще Високий, Харківський р-н, Харківська обл.,62459, код ЄДРПОУ 04396503), в якому просять суд:
- визнати протиправними дії Височанської селищної ради Харківської області щодо надання листом від 15.01.2025 року за вих.№02-22/164 неповної інформації на інформаційний запит № 11 Позивача від 10.01.2025 року;
- зобов'язати Височанську селищну раду Харківської області повторно розглянути запит № 11 про надання публічної інформації від 10.01.2025 року, надавши точну, повну та достовірну запитувану в ньому інформацію та документи відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Відповідачем неналежно розглянуто запит №11 на отримання публічної інформації, що виразилось у наданні неповної інформації.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та отримана Відповідачем через електронний кабінет, що підтверджується матеріалами справи.
Представником Відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя у період з 28.04.2025 по 02.05.2025, з 14.07.2025 по 28.07.2025 перебував у відпустці, 01.08.2025 перебував на навчанні та з 04.08.2025 по 05.08.2025 перебував у відпустці.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Позивач звернувся до Височанської селищної ради Харківського району Харківської області із запитом №11 про надання публічної інформації згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації», в якому просив надати йому інформацію та документи: надати прізвище, ім'я, по батькові осіб відповідальних за обслуговування місць поховань на території Височанської селищної ради; надати копії наказів про призначення на посаду осіб відповідальних за обслуговування місць поховань на території Височанської селищної ради; надати копії функціональних обов'язків осіб відповідальних за обслуговування місць поховань на території Височанської селищної ради; повідомити мені про розмір грошових коштів (окремо вказавши посадовий оклад, премію, матеріальну допомогу, відпустку тощо) помісячно виплачених за весь період з часу призначення на посаду по 31.12.2024 року особам відповідальним за обслуговування місць поховань на території Височанської селищної ради. Запит був зареєстрований Відповідачем 10.01.2025 року вх.. №21/02-29.
За результатами розгляду інформаційного запиту Відповідачем листом від 15.01.2025 року за вих.№02-22/164 було надано відповідь Позивачу, до якої надано лише 10 сторінок запитуваної інформації та рахунок про сплату коштів за наступні документи.
Позивач, вважаючи, що Відповідачем вчинено протиправні дії, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Статтею 5 Закону Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII) визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частиною другою статті 7 Закону № 2657-ХІІ установлено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Таким чином, системний аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону № 2657-XII свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Положеннями частини четвертої статті 13 зазначеного Закону передбачено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Частиною першою статті 3 Закону № 2939-VI установлено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Згідно зі статтею 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних вебсайтах у мережі «Інтернет», на єдиному державному вебпорталі відкритих даних, на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно із частинами першою, другою статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
За пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Таким чином, Відповідач є суб'єктом владних повноважень, а саме орган місцевого самоврядування.
Згідно з положеннями статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною першою статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Частиною другою цієї статті встановлено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Відповідно до приписів частини першої статті 16 Закону № 2939-VI розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом. Запит, що пройшов реєстрацію в установленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань доступу до публічної інформації.
Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту у встановленому законодавством порядку, якому кореспондує обов'язок розпорядника інформації надати на нього відповідь.
Згідно із частинами першою та другою статті 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Як вбачається з матеріалів справи, 10 січня 2025 року Позивач звернувся до Височанської селищної ради з запитом № 11 на отримання публічної інформації, просив: 1. Надати прізвище, ім'я, по батькові осіб відповідальних за обслуговування місць поховань на території Височанської селищної ради. 2. Надати копії наказів про призначення на посаду осіб відповідальних за обслуговування місць поховань на території Височанської селищної ради. 3. Надати копії функціональних обов'язків осіб відповідальних за обслуговування місць поховань на території Височанської селищної ради. 4. Повідомити мені про розмір грошових коштів (окремо вказавши посадовий оклад, премію, матеріальну допомогу, відпустку тощо) помісячно виплачених за весь період з часу призначення на посаду по 31.12.2024 року особам відповідальним за обслуговування місць поховань на території Височанської селищної ради.
Листом Відповідача повідомлено Позивача, що запитувана інформація складає 12 сторінок. З посиланням на приписи ст.ст.21, 22 Закону України від 13.01.2011 року №2939-VI Про доступ до публічної інформації вказано, що запитувані документи надаються після підтвердження повної оплати рахунка за здійснення оплати фактичних витрат на копіювання (рахунок №1 на суму 30,30 грн). Запитувані документи не надаються у разі повної або часткової відмови запитувача від оплати рахунка.
За змістом додатків до вказаного листа Позивачу надано запитувані документи в обсязі 10 перших сторінок. Серед копій документів які були направлені обумовленим листом Позивачу фактично було надано: копію розпорядження Височанського селищного голови від 04.01.2021 № 31-к «Про призначення у зв'язку з переведенням» ( ОСОБА_2 ), копію розпорядження Височанського селищного голови від 06.01.2021 № 82-к «Про призначення О.Дончика», два витяги з розпорядження Височанського селищного голови від 04.01.2021 № 22-к «Про переведення» ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ), чотири копії посадових обов'язків робітника з обслуговування місць поховань відділу благоустрою Височанської селищної ради.
Відтак, ураховуючи зібрані у справі докази Відповідач у справі фактично не відмовляв Позивачу в отриманні запитуваної ним публічної інформації, розпорядником якої є Відповідач, а лише обумовив можливість її отримання фактом оплати витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом про інформацію, понад 10 сторінок . Поряд з тим, 10 перших сторінок у відповідь на запит про надання публічної інформації Відповідачем надано Позивачу безкоштовно.
Приписами частин першої - четвертої статті 21 Закону № 2939-VI установлено, що інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.
Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк у межах граничних норм, установлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.
При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.
Частиною третьою статті 21 Закону № 2939-VI Кабінету Міністрів України делеговані повноваження для встановлення граничних норм розміру витрат на копіювання та друк документів, що узгоджується з приписами статей 19, 113, 116, 117 Конституції України.
Кабінет Міністрів України відповідно до частини третьої статті 21 Закону № 2939-VI видав постанову № 740, якою затвердив граничні норми витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію.
Пунктом 2 розділу І Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5, установлено, що копія документа - це документ, що містить точне знакове відтворення змісту чи документної інформації іншого документа і в окремих випадках - деяких його зовнішніх ознак.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2022 року у справі № 9901/496/21 дійшла висновку, що положення статті 21 Закону № 2939-VI, особливо частина перша та кореспондуюча їй частина друга цієї статті, фокусують увагу на праві отримати інформацію безкоштовно в дозволеному законом обсязі чи поза цим обсягом, якщо вона існує в запитуваному вигляді і її можна надати без витрат на виготовлення копій або коли розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк. Закон не обмежує в доступі до інформації в більшому обсязі, ніж визначений законом, але покладає на запитувача інформації обов'язок відшкодувати саме фактичні витрати розпорядника інформації за надання інформації обсягом більше 10 сторінок. Тобто умовою відшкодування зазначених витрат є не те, на якому носії відображена / збережена інформація (папір), а саме необхідність понесення витрат на задоволення запиту на інформацію.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані, серед іншого, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Закон України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII) регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
Пункт 3 частини першої статті 1 цього Закону визначає, що інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя (стаття 2 Закону № 2657-XII).
Отже, аналіз змісту положень ч.2 ст.21 Закону №2939-VI дає підстави для висновку, що у разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний оплатити витрати, пов'язані з копіюванням документів понад встановлений обсяг. Тобто копії десяти сторінок документу надаються безкоштовно. Аналогічна позиція викладена у постанові ВП ВС від 27 квітня 2023 року у справі № 9901/454/21 та у постанові Верховного Суду від 17.01.2020 року у справі №818/40/17.
Відносно ж доводів Позивача з приводу права на безоплатне отримання інформації, позаяк запитувана ним інформація носить суспільний інтерес, то суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону № 2939-VI 4 при наданні особі інформації про неї та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується, крім випадків надання інформації у сфері реєстрації викидів та перенесення забруднювачів і відходів.
Преамбула Закону України Про доступ до публічної інформації вказує, що цей закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що перебуває у володінні її розпорядників, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Законодавець недарма розділив приватне право на інформацію та право на інформацію суспільства як широкого кола суб'єктів правовідносин. Дійсно, закон України Про доступ до публічної інформації містить механізми реалізації конституційного права кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.
І таке приватне право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігти заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Так, ст. 6 Закону України Про доступ до публічної інформації визначає види інформації з обмеженим доступом, а саме:
·конфіденційна інформація;
·таємна інформація;
·службова інформація.
У доступі до такої інформації може бути відмовлено, при дотриманні сукупності таких вимог (трискладовий тест):
·виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
·розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
·шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Однак мають місце у випадку, коли приватний інтерес стає bonum commune (спільним благом), а запитувана інформація набуває статусу суспільно необхідної.
З огляду на характер суспільно необхідної інформації, законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття, яке також взаємопов'язане з поняттям суспільний інтерес. Гнучкість законодавства в цьому аспекті виправдано надає судам можливість визначати, чи є конкретна інформація суспільно необхідною, враховуючи індивідуальні обставини справи. Тобто сфера застосування зазначених понять стосується як приватних, так і публічних правовідносин.
Закон України Про інформацію визначає предметом суспільного інтересу ту інформацію, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Вказане законодавцем слово тощо підводить нас до висновку, що перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.
Так, наприклад, інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє:
·дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз'яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії;
·з'ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа;
·посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень;
·дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ;
·запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців;
·захисту довкілля, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають;
·виявленню ризиків для здоров'я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їхнім наслідкам;
·виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб;
·інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо;
·інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто людей, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері;
·викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників;
·виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов'язків, дискримінації за будь-якою ознакою;
·інноваціям, науковим дослідженням;
·економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям;
·виявленню фактів введення громадськості в оману.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №420/8512/20 наголосив, що «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, котра має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані зі збереженням, примноженням, захистом чинних цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Крім того, визначаючи, чи є інформація суспільно необхідною, треба враховувати:
1) Особу запитувача. Якщо інформацію запитує журналіст/депутат або людина, яка, користуючись сучасними засобами комунікації, створює площадку для суспільного обговорення важливих питань, систематично інформує суспільство про суспільні події, представник громадської організації, це є додатковим аргументом на користь наявності суспільного інтересу запитуваної інформації;
2) Кількість осіб (фізичних чи юридичних), яких стосується запитувана інформація. Так, наприклад, інформація про структуру тарифу оплати комунальних послуг стосується кожного члена територіальної громади, на яку поширюється відповідне рішення. Тому чим більша кількість людей, на чиї права, обов'язки та інтереси впливає запитувана інформація, тим більший суспільний інтерес до неї;
3) Наявність суспільної дискусії на момент отримання розпорядником інформації запиту (стосується актуальної дискусії, яка ведеться, наприклад, у медіа, парламенті чи місцевій раді);
4) Час, який минув з моменту створення інформації/документа. Так, чим більше часу проходить з моменту створення інформації/документа, тим меншою, здебільшого, є потенційна шкода від розголошення і, відповідно, тим більша перевага надається розкриттю інформації;
5) Що менша ймовірність завдання шкоди, то більша перевага надається розкриттю інформації;
6) Якщо інформація стосується публічного діяча або людини, яка претендує на зайняття публічної посади, то це додатковий аргумент на користь розкриття інформації. Така інформація може бути обмежена в доступі лише через серйозні обставини та високу ймовірність завдання істотної шкоди. Публічними діячами у цьому контексті можуть вважатись люди, які обіймають посади публічної служби (посади в державних органах, органах місцевого самоврядування) або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Що вищою є посада публічної служби, яку займає або на яку претендує людина, то меншою є можливість обмеження доступу до інформації про неї;
7) Лише дуже серйозні доводи на користь суспільного інтересу в розголошенні інформації можуть переважити можливу шкоду інтересам захисту права на невтручання в особисте життя та захисту персональних даних, коли йдеться про так звані вразливі персональні дані (дані про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також дані, що стосуються здоров'я, статевого життя, біометричних або генетичних даних).
З матеріалів справи убачається, Позивач є членом Височанської територіальної громади та діючим депутатом Височанської селищної ради, тому його діяльність охоплює суспільний інтерес мешканців громади та його виборців, що є додатковим аргументом на користь того що запитувана інформація носить суспільний інтерес.
З урахуванням викладеного, суд погоджується з доводами Позивача, з приводу того, що запитувана ним інформація містить ознаки суспільно необхідної інформації, яка має бути надана на запит Позивача з урахуванням ч.4 статті 21 Закону № 2939-VI 4 без стягнення плати за копіювання та друк.
З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що Відповідач під час розгляду справи не довів правомірності своїх дій (бездіяльності).
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Відповідача при розгляді запит № 11 Позивача від 10.01.2025 та зобов'язання Відповідача повторно розглянути заяву Позивача запит № 11 від 10.01.2025.
При цьому, суд зазначає, що оскільки Відповідач не розглянув належним чином заяву Позивача, підстави для задоволення вимоги про зобов'язання Височанської селищної ради Харківської області надати точну, повну та достовірну запитувану в ньому інформацію та документи відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" відсутні.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд зазначає наступне.
Представником позивача у позовній заяві та відповіді на відзив вказано клопотання про стягнення на його користь судових витрат у сумі 6 000,00 грн на професійну правничу допомогу адвоката.
Представником відповідача у відзиві на позов подано до суду заперечення на заяву про стягнення судових витрат, в яких вказано на необґрунтованість заяви та не співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката з ціною позову.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із частиною сьомою статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження надання правових послуг до матеріалів справи представником позивача було надано копію договору про надання правової допомоги №26/01/25 від 26.01.2025, детальний опис виконаних робіт до цього на суму 6 000 грн та рахунок для сплати правничої допомоги адвоката.
Отже, надаючи оцінку заявленому представником позивача клопотанню, суд зазначає, що положеннями частини першої статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Також, суд зазначає, що згідно із положеннями статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Як визначено приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Аналіз долучених до заяви документів свідчить, що в рамках надання послуг за договором про надання правової допомоги позивачу було надано послуги з професійної правничої допомоги.
Враховуючи положення статті 134 КАС України суд зазначає, що до витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу належать ті, що пов'язані із розглядом справи.
Також суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
В той час, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268) (постанова Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі №280/569/21).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вищевказаний висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного суду, висловленою в постанові від 23.04.2019 по справі №826/9047/16.
Враховуючи вищевикладене та оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19 та 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи та предмет позову, співмірність складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а також конкретні обставини справи, суд дійшов висновку, що сума, заявлена позивачем щодо сплати професійної правничої допомоги є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), у зв'язку із чим заявлена позивачем до відшкодування сума у загальному розмірі 6 000 грн є необґрунтованою.
За таких обставин, застосовуючи принцип пропорційності, суд вважає, що на користь позивача підлягає стягненню сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Розподіл судових на сплату судового збору не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Височанської селищної ради (вул. Бульварна, буд. 12,с-ще Високий, Харківський р-н, Харківська обл.,62459, код ЄДРПОУ 04396503) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - частково задовольнити.
Визнати протиправними дії Височанської селищної ради Харківської області при розгляді запиту № 11 ОСОБА_1 від 10.01.2025 року.
Зобов'язати Височанську селищну раду Харківської області повторно розглянути запит № 11 про надання публічної інформації від 10.01.2025 року ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Височанської селищної ради (вул. Бульварна, буд. 12,с-ще Високий, Харківський р-н, Харківська обл.,62459, код ЄДРПОУ 04396503) за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правничу допомогу на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) у сумі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Тітов О.М.