Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
24 листопада 2025 р. № 520/3833/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою Науково-виробничого підприємства «ЛЮКС-Х» (Товариство з обмеженою відповідальністю) (61071, м. Харків, провулок Новожанівський буд. 11, код ЄДРПОУ 31635720) до Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка Т, 1, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100052/2 від 06 лютого 2025 року.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.
Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що між Науково-виробничим підприємством «ЛЮКС-Х» (ТОВ), як покупцем, та компанією «GRUNIG KG» (Німеччина), як продавцем, укладено зовнішньоекономічний контракт №190717 від 19.07.2017 на купівлю-продаж продукції виробництва «GRUNIG KG» на умовах EXW Bad Kissingen, Germany (Інкотермс-2010). Строк дії контракту неодноразово продовжувався, зокрема додатковою угодою від 30.12.2022 - до 31.12.2028, а загальна вартість контракту визначена у 300 000 євро, що підтверджується додатковою угодою від 24.04.2019.
Відповідно до умов контракту, оплата здійснюється за кожним виставленим продавцем інвойсом шляхом 100 % передплати, а відвантаження товару супроводжується комерційним інвойсом та сертифікатом аналізу.
На виконання вказаного контракту позивач здійснив оплату товару на підставі рахунку-проформи (Proforma invoice) 2025-140009 від 08.01.2025, що підтверджується платіжною інструкцією №209 від 27.01.2025. На митну територію України ввезено товар «Клей на основі полівінілацетату…» у пластикових контейнерах по 1100 кг на загальну вартість 21 588,60 євро, що підтверджується комерційним інвойсом 2025-130230 від 23.01.2025, сертифікатом аналізу від 29.01.2025, CMR від 04.02.2025 та митною декларацією країни відправлення 25DE885351659370B9 від 23.01.2025.
З огляду на умови поставки EXW, обов'язок щодо організації та оплати перевезення покладено на покупця. Позивачем укладено усні договірні відносини з ФОП ОСОБА_1 , який на підставі транспортної заявки від 29.01.2025 та договору транспортного експедирування №43 від 28.01.2025 організував міжнародне та внутрішнє перевезення із залученням ПП «ТРАНС-АТЛАС». Вартість транспортних послуг у сумі 120395 грн підтверджується рахунком-фактурою №Р-0000020 від 04.02.2025 та довідкою про транспортні витрати від 04.02.2025.
Для митного оформлення товару представник ФОП ОСОБА_2 , що діяв на підставі договору доручення №220318 від 22.03.2018, подав до Львівської митниці електронну митну декларацію 25UA209230010343U5 від 06.02.2025, у якій митна вартість була визначена за основним методом - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (ст. 57 МК України). Разом із декларацією подано інвойс, проформу, CMR, платіжний документ, транспортні документи, контракт та додаткові угоди, сертифікат аналізу та інші документи, передбачені ст. 53 МК України.
Митницею було надіслано повідомлення про надання додаткових документів відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 МК України.
В адміністративному позові позивач посилається на те, що всі запитані документи були надані та підтверджені графою 44 МД і відповідними додатками. Незважаючи на це, митним органом винесено картку відмови № UA209230/2025/000326 від 06.02.2025, рішення про коригування митної вартості № UA209000/2025/100052/2 від 06.02.2025, яким заявлену митну вартість не визнано та визначено нову за резервним методом на підставі даних МД 24UA209230064212U7 від 15.07.2024. Унаслідок цього суму митних платежів збільшено на 22 734,08 грн.
З метою уникнення простою транспортного засобу позивач 06.02.2025 подав нову митну декларацію 25UA209230010517U2, сплативши митні платежі за ціною контракту та зарезервувавши різницю, визначену митницею за результатами коригування. На депозиті митниці залишаються заблокованими кошти позивача у сумі 22 734,08 грн.
Позивач, вважаючи протиправним оскаржуване рішення, звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ст. 49 Митного кодексу України (далі по тексту - МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Відповідно до ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. (ч. 1 ст. 53 МК України).
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч. 2 ст. 53 МК України).
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (ч. 3 ст. 53 МК України).
Згідно з ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Відповідно до ч.1 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Згідно з п.1 ч.4 ст.54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 5 статті 54 Митного кодексу України встановлено, що митний орган має право упевнитися в достовірності та точності будь-якої заяви, документа, рахунку поданих для цілей визначення митної вартості.
Так, відповідач має повноваження витребувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару, за наявності підстав сумніву митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.
Аналогічний правовий висновок зазначено Верховним Судом в постанові від 15 серпня 2019 року по справі №826/19400/15.
Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як убачається з матеріалів справи,
Як убачається з матеріалів справи, під час митного оформлення товару за митною декларацією 25UA209230010343U5 від 06.02.2025 Львівською митницею було здійснено контроль правильності визначення митної вартості товарів, за результатами якого митний орган дійшов висновку про неможливість визнання заявленої декларантом митної вартості за основним методом. У зв'язку з цим митницею оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації № UA209230/2025/000326 від 06.02.2025 та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100052/2 від 06.02.2025, яким митну вартість визначено за резервним методом відповідно до ст. 64 МК України, із використанням як джерела інформації митної декларації 24UA209230064212U7 від 15.07.2024, у якій рівень митної вартості такого товару складає 1,3501 дол. США за 1 кг.
У рішенні про коригування, а також у відзиві на позов митний орган послався, зокрема, на те, що подані до митного оформлення документи не містять усіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, що у митного органу наявна інформація про вищий рівень митної вартості подібного товару, документи, подані декларантом, містять розбіжності, а також декларантом не надано у повному обсязі витребувані додаткові документи. Серед іншого митниця вказала на відсутність специфікації до контракту, відсутність перекладу контракту українською мовою, відсутність замовлення, на яке є посилання в інвойсі, невідповідність між відомостями про перевізника у CMR та рахунку за перевезення, відсутність посередницького договору між ФОП ОСОБА_1 та компанією Private company «Trans-Atlas», а також на те, що митна декларація країни відправлення не містить відміток митних органів країни експорту.
Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із наступного.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем разом із митною декларацією 25UA209230010343U5 було надано митному органу весь передбачений ст. 53 МК України пакет документів, а саме: зовнішньоекономічний контракт № 190717 від 19.07.2017 з додатковими угодами від 24.04.2019 та 30.12.2022, рахунок-проформу 2025-140009 від 08.01.2025, комерційний інвойс 2025-130230 від 23.01.2025, платіжну інструкцію № 209 від 27.01.2025, CMR від 04.02.2025, митну декларацію країни відправлення 25DE885351659370B9 від 23.01.2025, договір № 220318 про надання послуг митного брокера з додатковою угодою, договір № 43 транспортного експедирування від 28.01.2025, транспортну заявку, рахунок-фактуру № Р-0000020 від 04.02.2025 та довідку про транспортні витрати від 04.02.2025, сертифікат аналізу від 29.01.2025.
Вищезазначені документи містять відомості як щодо фактурної вартості товару, так і щодо фактично понесених витрат на перевезення, що становлять складові митної вартості у розумінні ст. 49, 58 МК України.
Суд зазначає, що доказів на підтвердження того, що надані позивачем документи є підробленими, містять внутрішні суперечності, які унеможливлюють встановлення ціни товару чи числових значень її складових, суду не надано.
Посилання відповідача на те, що документи, подані для підтвердження митної вартості, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена, суд вважає необґрунтованими, оскільки митницею не наведено, яких саме відомостей не вистачає, та яким чином їх відсутність перешкоджає встановленню фактично сплаченої суми за імпортований товар.
Водночас, з поданого інвойсу та платіжної інструкції убачається відповідність вартості товару, заявленої у декларації, сумі, фактично сплаченій продавцю.
Щодо доводів митного органу стосовно відсутності специфікації до контракту, перекладу контракту українською мовою, а також замовлення, на яке міститься посилання в інвойсі, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, є вичерпним.
Специфікація до контракту, окреме замовлення, а також переклад контракту, не віднесені до обов'язкових документів для підтвердження митної вартості.
Так, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості проведення перевірки числових значень складових митної вартості за наданими позивачем документами. Тоді як всі істотні умови поставки, найменування товару, його кількість, ціна, містяться у самому контракті та інвойсі, поданих позивачем до митного оформлення.
Стосовно посилань митниці на відсутність документів, що підтверджують виробника товару (ліцензії, сертифікати системи якості, штриховий код тощо), суд зазначає, що такі документи не передбачені МК України як обов'язкові для підтвердження митної вартості. Натомість, у поданих документах: контракті, інвойсі, сертифікаті аналізу ідентифіковано виробника товару «GRUNIG KG» та торговельну марку, що відповідачем не спростовано. Відповідно, ненадання додатково перелічених митним органом документів не може бути доказом недоведеності ціни товару або відсутності відомостей щодо складових митної вартості.
Щодо доводів митниці щодо підтвердження транспортних витрат, суд зазначає, що матеріалами підтверджено, що між позивачем та ФОП ОСОБА_1 укладено договір транспортного експедирування № 43 від 28.01.2025, на виконання якого експедитор із залученням перевізника ПП «ТРАНС-АТЛАС» здійснив перевезення вантажу, що підтверджується CMR та рахунком-фактурою № Р-0000020 від 04.02.2025, а також довідкою про транспортні витрати.
Суд зазначає, що зазначення у CMR перевізником Private company «Trans-Atlas», та виставлення рахунку на перевезення ФОП ОСОБА_1 як експедитором, не свідчить про недостовірність заявлених транспортних витрат, оскільки саме на експедитора за договором покладено обов'язок організувати перевезення із можливістю залучення інших осіб. Митний кодекс України не містить вимоги обов'язкового подання договору між експедитором та конкретним перевізником як умови визнання витрат на перевезення.
З матеріалів справи убачається, що рахунок-фактура та довідка про транспортні витрати містять необхідні реквізити для ідентифікації господарської операції та суми витрат, а отже відповідають вимогам п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України.
Крім того, МК України не визначає вичерпного переліку видів документів, якими можуть підтверджуватися витрати на транспортування.
Суд зазначає, що довідка про транспортні витрати за наявності інших супровідних документів є допустимим доказом понесених транспортних витрат і може братися до уваги при визначенні митної вартості товару.
Щодо зауважень митниці стосовно митної декларації країни відправлення, яка, на думку відповідача, не містить числових значень і відміток митних органів країни експорту, суд зазначає, що відповідачем не наведено, яким саме чином ця обставина вплинула на можливість визначення митної вартості товару.
Суд звертає увагу на те, що митна декларація країни відправлення не є основним документом, що підтверджує ціну товару та розмір витрат, а носить допоміжний характер. За наявності інвойсу та платіжних документів, що підтверджують фактичну сплату вартості товару, неналежне, на думку митниці, оформлення іноземної митної декларації не може бути достатньою підставою для невизнання митної вартості, заявленої за першим методом.
Суд також бере до уваги, що, на письмову вимогу митного органу про надання додаткових документів позивачем через декларанта були подані наявні в нього документи, у тому числі договір на перевезення, транспортна заявка, сертифікат аналізу, інші документи, що прямо зазначені у графі 44 митної декларації та у картці відмови.
Згідно з ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів зокрема є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:
- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;
- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;
- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Пунктом 6 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Разом із тим, у рішенні про коригування відповідач обмежився загальним посиланням на ненадання документів згідно з переліком ст. 53 МКУ, не конкретизувавши, які саме документи, передбачені ч. 3 ст. 53 МК України, не подані та чому їх відсутність є критичною для визначення митної вартості.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не довів наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності заявленої позивачем митної вартості товару, які відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України є обов'язковою умовою для витребування додаткових документів та відмови у визнанні митної вартості за першим методом.
Суд зазначає, що формальне посилання на розбіжності у документах без наведення того, як саме ці розбіжності перешкоджають визначенню ціни товару та її складових, не може вважатися належним обґрунтуванням відмови у застосуванні основного методу визначення митної вартості.
Відповідно до частини 2 статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано.
Згідно зі ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 13 січня 2022 року у справі №520/11061/2020 зазначив, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосування другорядних методів.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що кожний наступний метод визначення митної вартості застосовується лише у разі неможливості визначення митної вартості шляхом застосування попереднього методу, при цьому така неможливість має бути належним чином обґрунтована у рішенні про коригування.
Суд зауважує, що у разі застосування другорядних методів митний орган зобов'язаний навести у рішенні порівняння характеристик оцінюваного товару та товарів, ціна яких береться за основу, з поясненням зроблених коригувань на обсяги партії, умови поставки, комерційні умови тощо.
Судом встановлено, що рішення про коригування митної вартості № UA209000/2025/100052/2 містить лише посилання на номер та дату митної декларації 24UA209230064212U7 як джерело інформації, без будь-якого аналізу ідентичності чи подібності товару, без порівняння фізичних характеристик, виробника, країни походження, умов поставки, обсягу партії, а також без зазначення будь-яких коригувань на ці показники.
У рішенні також не наведено конкретного розрахунку скоригованої митної вартості, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 55 МК України та п. 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012.
За таких обставин суд приходить до висновку, що митним органом не було доведено неможливість застосування основного методу визначення митної вартості за ціною договору, тоді як надані позивачем документи відповідають вимогам ст. 53 МК України, містять достатні відомості для підтвердження фактично сплаченої ціни за товар та всіх складових митної вартості. Натомість перехід митниці до резервного методу здійснено без належного правового та фактичного обґрунтування, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та прийнятим без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.
З огляду на викладене, рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100052/2 від 06 лютого 2025 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач заявив позовні вимоги майнового характеру, ціна позову склала 22734.08 грн. Позивачем було додано до позовної заяви документ про сплату судового збору у сумі 3028,00 грн.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір за подання позову до адміністративного суду немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, підлягає сплаті в розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір за подання позову до адміністративного суду майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою, підлягає сплаті в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивачем було подано дану позовну заяву через систему "Електронний суд".
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір в частині 2422,40 грн.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивач у позовній заяві просив суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці витрати на професійну правову допомогу.
Також, у позові зазначено, що витрати, пов'язані із наданням професійної правової допомоги, що попередньо, орієнтовно складають 10000 грн.
При цьому, до суду не було надано документів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, з яких встановлюється обсяг наданих послуг та визначається розмір витрат на правничу допомогу.
З огляду на викладене, суд не вирішує питання про судові витрати позивача на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Науково-виробничого підприємства «ЛЮКС-Х» (Товариство з обмеженою відповідальністю) (61071, м. Харків, провулок Новожанівський буд. 11, код ЄДРПОУ 31635720) до Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка Т, 1, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/100052/2 від 06 лютого 2025 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка Т, 1, код ЄДРПОУ 43971343) на користь Науково-виробничого підприємства «ЛЮКС-Х» (Товариство з обмеженою відповідальністю) (61071, м. Харків, провулок Новожанівський буд. 11, код ЄДРПОУ 31635720) суму судового збору у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 24 листопада 2025 року.
Суддя Н.А. Полях