21 листопада 2025 року м. Рівне №460/19465/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськова частина НОМЕР_1
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови у звільненні з військової служби та зобов'язання звільнити з військової служби відповідно до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час проходження військової служби позивач подав командиру військової частини рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд з своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи. Стверджує, що надав до рапорту всі необхідні та підтверджуючі документи, а тому відмова у звільненні є безпідставною, протиправною і такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства. За таких обставин, просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 28.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду суддею та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач подав до суду відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав. На обґрунтування заперечень зазначено, що долучені позивачем медичні документи не містять висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи про потребу батька позивача в постійному сторонньому догляді. Повідомлено, що в ході розгляду рапорту позивача встановлено наявність у його батька інших членів сім'ї першого ступеня споріднення, які можуть здійснювати за ним догляд. За таких обставин, вважає, що у позивача відсутні підстави для звільнення за вказаною нормою та просив у задоволенні позову відмовити.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши позовну заяву та долучені матеріали, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
З 25 вересня 2023 року ОСОБА_1 є учасником бойових дій та проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, зокрема, у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого водія 1 автомобільного відділення 1 автомобільного взводу автомобільної роти підвозу матеріально-технічних засобів.
30.07.2025 командуванню Військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд з своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
За результатами розгляду рапорту листом від 13.08.2025 №9395 командир Військової частини НОМЕР_1 повідомив позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби за наявності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення (донька ОСОБА_2 ) та відсутності підтвердження потреби постійного догляду за ними.
Вважаючи протиправною відмову у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з ст.17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого в подальшому була неодноразово продовжена та наразі триває.
Воєнний стан в розумінні положень ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Окрім того, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до ч.7 ст.26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 №548-ХІV (надалі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно із пунктом 2.1.6. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124 рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Відповідно до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану): через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців через сімейні обставини або з інших поважних причин, встановлені у частині 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ та розмежовані з огляду на період застосування: у мирний час (пункт 1); під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 2); під час дії воєнного стану (пункт 3).
Так, відповідно до абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Тобто звільнення з військової служби через сімейні обставини у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, можливе за наявності двох умов:
якщо у такої особи відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення або
якщо є члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, але вони самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Абзац 13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків - в даному випадку особою з інвалідністю II групи. При цьому така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім'ї першого або другого ступеня споріднення через об'єктивні причини не може виконувати відповідні обов'язки (такі обставини встановлюються і враховуються в кожному конкретному випадку).
При цьому, суд зазначає, що «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненім такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232.
В контексті Закону №2232-ХІІ поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов'язки з догляду через об'єктивні обставини.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24.
Також суд враховує принцип тлумачення закону на користь особи, що є однією з основних засад правової системи, та яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.
Цей принцип також часто відомий як "in dubio pro persona" або "in dubio pro homine" (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах - на користь людини".
Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.01.2024 по справі №240/4894/23.
Отже, зазначену у п.п. "г " п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ умову, як відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд, задля досягнення результату у вигляді звільнення з військової служби, можна розтлумачити таким чином, що це не означає лише фізичну відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд, а також відсутність об'єктивної можливості здійснювати такий догляд, оскільки в протилежному випадку, особа, яка потребує догляду, буде позбавлена опіки з боку близької особи, тобто, не буде досягнута мета, на яку має законні очікування така особа.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Згідно з п.260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 №548-ХІV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно із пунктом 2.1.6. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124 рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Так, відповідно до п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170).
Відповідно до п.14.10 розділу XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
В силу вимог пп.26 п.5 Додатку 19 до Інструкції №170 через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 та визначено підпунктом "г" пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом "ґ" пункту 2 частини п'ятої, підпунктом "г" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:
документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);
один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;
висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.
Згідно з абзацом 13 п.14.10 Розділу XIV Інструкції №170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
На виконання п.1 Розділу ІІІ Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (далі - Порядок № 189, у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066) при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК.
Пункти 3 та 4 розділу ІІІ Порядку № 189 встановлює, що до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 року №337 Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (далі - Наказ № 407).
На виконання п. 4 Наказу № 407 висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.
Згідно із п.7 Наказу №407 у пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Пункт 9 Наказу №407 встановлює, що висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Отже, медико-соціальна експертна комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо визначення осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування та потребують постійного стороннього догляду, то такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд з своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
Так, згідно з наданими документами ОСОБА_3 є батьком позивача, пенсіонером та особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 , пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 , довідкою до акта огляду МСЕК №009359 від 21.11.2024.
Матеріали справи містять індивідуальну програму реабілітації інваліда №2292 від 22.11.2024, висновок про необхідність забезпечення особи з обмеженнями повсякденного функціонування допоміжними засобами реабілітації №2232 від 22.11.2024 (ортопедичним взуттям), довідки лікарні, протоколи ультразвукового дослідження серця, судин, щитоподібної залози, записи лікарів з медичної книжки, виписки.
Поряд з цим, за змістом наданих позивачем доказів неможливо стверджувати про потребу ОСОБА_3 в постійному догляді.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 звертався до КНП «Пустомитівська лікарня» про отримання висновку ЛКК про необхідність здійснення за ним постійного стороннього догляду. Однак листом від 18.12.2024 КНП «Пустомитівська лікарня» повідомила про необхідність звернення до комісії ЛКК з оригіналами необхідних медичних документів, оскільки долучені до заяви документи нечитабельні.
Водночас, відповідно до записів голови ЛКК у медичній книжці позивача, копію сторінки з якої долучено до матеріалів позову, «згідно з оглядом сімейного лікаря, психіатра, невролога хворий в постійному сторонньому догляді не потребує».
Таким чином, позивачем ні до рапорту, ні до матеріалів позову не долучено висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 № 2067, про потребу в постійному догляді не надано.
Також вирішуючи питання відсутності інших членів сім'ї першого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_3 суд враховує, що згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №1880 від 03.12.2024 разом з ОСОБА_3 , окрім позивача, зареєстрована також ОСОБА_4 .
Згідно з копією свідоцтва про розірвання шлюбу № НОМЕР_4 від 28.04.2010 шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 розірвано, про що зроблено відповідний запис №74 від 28.04.2010 в Книзі реєстрації розірвань шлюбів.
Поряд з цим, у ОСОБА_3 є донька, сестра позивача - ОСОБА_2 .
На обґрунтування неможливості здійснювати догляд за батьком, ОСОБА_3 , позивач у позовній заяві зазначає про наявність у неї неповнолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зникнення безвісти її чоловіка під час проходження ним військової служби.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Таке піклування, турбота може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.
Згідно зі ст.47 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Обов'язок дітей утримувати батьків в першу чергу виникає на підставі кровного споріднення.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст.204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Дочка, син звільняються судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.
З огляду на наведене, долучені позивачем документи не підтверджують неможливість догляду ОСОБА_2 за батьком та факту звільнення від обов'язку піклуватися про свого батька.
Таким чином, позивачем до рапорту не надано всіх документів, передбачених пп.26 п.5 Додатку 19 до Інструкції №170, які дають право на звільнення зі служби підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ.
Встановлені обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що відповідач, відмовивши листом від 13.08.2025 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, а отже правомірно.
В силу вимог ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні даного спору дійшов висновку, що дії відповідача вчиненні в порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством, в межах наданих повноважень, обґрунтовано і правомірно. В той час як порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Підстави для застосування положень ст. 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 21 листопада 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )
Суддя Д.П. Зозуля