24 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/10095/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Удовіченка С.О., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в якому просить:
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.05.2025 року № 164350005699 щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів здійснення трудової діяльності з 02.04.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 10.02.2004.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення трудової діяльності з 02.04.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 року до 10.02.2004,
Повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Однак відповідачами протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 02.04.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 року до 10.02.2004, оскільки відсутня сплата ним страхових внесків.
Позивач наголошувала на тому, що наявність сумнівів у Пенсійного Фонду України відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу
Ухвалою 28.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач у відзиві проти задоволення позову заперечував, вказуючи на відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу спірних періодів.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .
02.05.2025 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Полтавській області зі заявою про призначення пенсії за віком.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 було передано на розгляд ГУПФУ в Житомирській області.
Рішенням ГУПФ України в Житомирській області від 09.05.2025 №164350005699 відмовлено у призначенні пенсії за віком за відсутності стажу на дату звернення.
Відповідачем у спірному рішенні зазначено, що страховий стаж становить 29 років 13 днів, до страхового стажу не зараховано, зокрема, періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_2 з 02.04.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 10.02.2004, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкого державного соціального страхування.
Не погодившись із зазначеним рішенням в частині не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів здійснення трудової діяльності з 02.04.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 10.02.2004, позивач оскаржила його до суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV) передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 3 статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058-ІV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1 статті 20 Закону №1058-ІV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до частини дванадцятої статті 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, у частині десятій статті 20 Закону №1058-ІV, вказано, що якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до положень статті 106 Закону №1058-XV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, з викладених вище норм закону слідує, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Як свідчать матеріали справи, згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 позивач в період часу з 02.04.2003 по 10.02.2004 працювала у ПП ОСОБА_2 , що підтверджується копією трудової книжки та копією довідки про роботу від 19.09.2023 №282/04-06 /а.с. 27/
Разом з тим, згідно відомостей позивача з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, за періоди роботи з 02.04.2003 по 10.02.2004 відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Внаслідок невиконання ПП ОСОБА_2 обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач фактично позбавлений права на соціальний захист внаслідок невизнання пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві з 02.04.2003 по 10.02.2004, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Несплата ПП ОСОБА_2 за позивача страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періоду роботи і сум заробітку, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказаний висновок також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17 та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17.
Cуд зазначає, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці НОМЕР_2 щодо спірних періодів роботи позивача відповідачами суду не надано, а тому, на думку суду, їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи та не вжито всіх заходів для його перевірки.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність спірного рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу в частині незарахування до страхового стажу періодів здійснення трудової діяльності з 02.04.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 10.02.2004.
Керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає належним та необхідним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії від 30.10.2023 №164050003532 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до пункту 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 №22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення трудової діяльності з 02.04.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 року до 10.02.2004 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення.
Отже позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.05.2025 року № 164350005699 щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів здійснення трудової діяльності з 02.04.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 10.02.2004.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення трудової діяльності з 02.04.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 року до 10.02.2004.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.05.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Удовіченко