Справа № 420/31512/25
17 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Грабової Т.П., представника позивача - адвоката Бориченко К.В., представника відповідача - Бескровного М.О., розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, в якому просить стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь ОСОБА_1 1 170 978,81 грн в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні за період з 10 вересня 2020 року по 20 січня 2023 року.
Ухвалою від 22.09.2025 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
29.09.2025 року представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 30.09.2025 року задоволено заяву представника позивача. Ухвалено розглядати справу № 420/31512/25 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 28 жовтня 2025 року о 10:00 год.
07.10.2025 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду та відсутність поважних підстав для його поновлення.
Ухвалою від 28.10.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишено без руху. Встановлено позивачу ОСОБА_1 строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом - 10 днів з дня отримання копії повного тексту даної ухвали.
12.11.2025 року (вхід. від 13.11.2025 року) представником позивача подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована наступним.
Позивач зауважує, що пропустив встановлений ч.5 ст.122 КАС України строк звернення до суду на 5 днів, і причинами цього є обставини, які унеможливили та істотно ускладнили можливість вчинення стороною позивача процесуальних дій щодо звернення з позовною заявою у визначений законом строк, були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи. Так, без отримання розрахунку виплаченої 10 серпня 2025 року грошової суми неможливо було встановити розмір середньоденної заробітної плати, який є базовою величиною для розрахунку ціни позову у цій справі, своєчасне отримання відповідного розрахунку та підготовка позовної заяви були істотно ускладнені хворобою дитини представника ОСОБА_1 , її зайнятістю в освітньому процесі та під час захисту дисертацій здобувачами наукових ступенів, у судових провадженнях щодо інших клієнтів.
Реалізуючи право на правничу допомогу, ОСОБА_1 зважав на компетенцію свого представника, яка вже 5 років здійснює захист прав позивача у питанні його грошового забезпечення під час проходження служби. Своєю чергою, не дивлячись на наявність у позивача юридичної освіти, останній не має досвіду захисту прав людини у питаннях проходження публічної служби, а тому він лише поверхнево знає відповідні правові норми, не обізнаний про практику їх застосування, обставини, що мають значення для вирішення відповідного спору.
Крім того, позивач у період серпня-вересня 2025 року також хворів і проходив лікування, що зумовило зміщення акценту з питань захисту своїх прав на відновлення здоров'я.
Як зауважив суд, для позивача строк звернення до суду з позовом у справі № 420/31512/25 розпочався з 11 серпня 2025 року, проте у цей день захворіла дитина представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , лікування якої було завершене лише на початку вересня 2025 року, що підтверджується записами до лікаря, діалогом з адміністратором про записи на прийом для надання дитині медичної допомоги (консультативні висновки лікаря містять інформацію про стан здоров'я дитини, яка є конфіденційною, не стосується предмета спору, а тому долучатися до матеріалів справи № 420/31512/25 не будуть).
Крім хвороби дитини та необхідності догляду за нею у цей час, представник позивача була задіяна у низці інших заходів, які потребували значних затрат часу.
Зокрема, 11 серпня 2025 року відбувся захист дисертації ОСОБА_3 на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі права, науковим керівником якого була ОСОБА_4 .
Захист дисертації не є фінальним етапом здобуття наукового ступеня та потребує ще протягом певного часу підготовки документів для атестаційної справи, на підставі розгляду якої у подальшому затверджується відповідне рішення про присудження здобувачу бажаного ступеня. Протягом місяця ОСОБА_4 як науковий керівник дисертанта надавала йому методичну допомогу у підготовці необхідних документів.
Крім того, ОСОБА_4 є вченим секретарем спеціалізованої вченої ради Д41.086.03 Національного університету «Одеська юридична академія», на засіданні якої 23 серпня 2025 року відбувся захист дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук ОСОБА_5 . Захист дисертації за цією процедурою передбачає значний обсяг підготовчої роботи, виконання якої залежить саме від вченого секретаря: підготовка оголошення про захист дисертації та направлення його для опублікування в МОН України, підготовка до друку автореферату дисертації, розсилка авторефератів дисертації тощо. Після захисту дисертації вченим секретарем протягом місяця має бути сформована атестаційна справа та направлена до МОН України. Виконання цієї роботи не могло бути відтерміноване чи перенесене, оскільки захист дисертацій є складним процесом, у якому задіяне значне коло осіб, та зайнятість однієї людини не може зупиняти науковий прогрес.
ОСОБА_4 також є науково-педагогічним працівником Національного університету «Одеська юридична академія». І у зв'язку з початком навчального процесу з 01 вересня 2025 року була задіяна у проведенні навчальних занять.
Також після завершення «відпускного» періоду у судах наприкінці серпня - на початку вересня 2025 року було призначено значну кількість судових засідань, у яких приймала участь ОСОБА_4 , як представник сторін у справах (522/5674/24-Е - 12.08.2025 в Одеському апеляційному суді, 496/2644/25 - 13.08.2025 в Біляївському районному суді Одеської області, 523/14654/25 - 18.08.2025 в Пересипському районному суді м. Одеси, 521/10669/25 - 25.08.2025 в Пересипському районному суді м. Одеси, 420/26555/24 - 26.08.2025 в П'ятому апеляційному адміністративному суді, 496/2883/25 - 26.08.2025 в Біляївському районному суді Одеської області і т.д.)
Вищезазначені обставини, значна зайнятість представника Голуба І.О. як сімейними обставинами, так й іншими сферами діяльності зумовили обмежену можливість сторони позивача звернутися до суду з відповідним позовом у справі № 420/31512/25 своєчасно.
Також у судовому засіданні 28 жовтня 2025 року представником ОСОБА_1 зазначалось, що без отримання від відповідача розрахунку виплаченої 10 серпня 2025 року грошової суми у останнього не було жодної можливості сформулювати свої позовні вимоги, оскільки без відповідних даних неможливо було визначити середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 , яка лягла в основу визначеної ціни позову.
Відповідь на адвокатський запит із відповідними розрахунками отримана представником ОСОБА_1 10 вересня 2025 року, а тому, видається, що звернення до суду з відповідним позовом через 5 днів після отримання необхідного обсягу вихідних даних є свідченням сумлінного виконання стороною позивача своїх обов'язків.
Адвокатський запит від 03 вересня 2025 року, відповідь на який була надана відповідачем, та яка долучена до матеріалів справи, був не першим. Вперше представник ОСОБА_1 звернулася з відповідним запитом до Відповідача 15 серпня 2025 року, проте через помилку в електронній адресі, запит не був отриманий відповідачем, що було встановлено на початку вересня та виправлено шляхом направлення нового адвокатського запиту 03 вересня 2025 року.
Розглянувши заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним позовом, суд дійшов наступних висновків.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.09.2020 по 20.01.2023.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що в у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Частиною 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.
Варто зазначити, що Верховний Суд уже висловлював правову позицію щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, та щодо застосування ст. 233 КЗпП України до спорів про його стягнення, ініційованих колишніми публічними службовцями.
Так, у п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів ст.ст. 94, 116, 117 КЗпП України та ст.ст. 1, 2 Закону України “Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що, не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
Отже, твердження позивача про необхідність застосування положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України є безпідставними, адже передбачені ст. 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою (грошовим забезпеченням).
У той же час законодавством встановлені додаткові обмеження права особи на звернення до суду з таким адміністративним позовом.
Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно_правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до положень п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України професійна діяльність прокурорів та військова служба є публічною службою.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою позивачу у день звільнення з посади прокурора всіх належних йому сум за час проходження цієї публічної служби.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Частиною 1 ст.122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Указаний строк для звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.ч. 3, 5 ст.122 КАС України).
Таким чином, строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби становить один місяць, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено ст.123 КАС України, згідно з якою у разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Аналізуючи наведені положення законодавства Верховний Суд відзначає (постанова від 11.02.2021 у справі № 240/532/20), що установлений у ст.233 КЗпП України строк є строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ст.122 КАС України і частина 5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини 2 цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.
Отже, строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який не є заробітною платою, охоплюється спеціальною нормою ч.5 ст.122 КАС України та становить один місяць, з огляду на що відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2024 у справі № 620/9315/23 та від 19.05.2025 № 380/1794/24.
Варто зазначити, що до 19.07.2022 ст.117 КЗпП України передбачалося, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За наведеними правилами невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, була триваючим правопорушенням, а отже, працівник міг визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Суд враховує, що постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі № 420/26533/24 (отримана позивачем 12.03.2025 через Електронний суд) підтверджено право позивача на отримання грошового забезпечення (заробітної плати) з урахуванням положень ч.4 ст.81 Закону України “Про прокуратуру» щодо необхідності пропорційного розрахунку посадового окладу позивача із коефіцієнтом 1,2, яке не було виплачене в повному обсязі станом на день його звільнення з органів прокуратури 10.09.2020.
Як підтверджує позивач у позові, вказане судове рішення виконане відповідачем 10.08.2025 року, отже датою остаточного розрахунку при звільненні є саме 10.08.2025 року.
За такого підходу визначений ч.5 ст.122 КАС України місячний строк звернення до суду щодо виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні для ОСОБА_1 розпочався 11.08.2025 (наступний день за датою остаточного розрахунку) і сплинув 10.09.2025.
З даним позовом позивач звернувся 15.09.2025 (дата формування в Електронному суді), зареєстровано позов в Електронному суді 16.09.2025 року.
Отже, строк звернення до суду позивачем пропущено.
Вирішуючи питання поважності причин пропуску цього строку, суд зауважує, що позивач необґрунтовано посилається як на поважні причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом на: відсутність у нього досвіду захисту прав людини у питаннях проходження публічної служби; проходження лікування у період серпня-вересня 2025 року; обставини діяльності адвоката та необхідність своєчасного отримання відповідного розрахунку від відповідача, оскільки ці причини не є об'єктивно непереборними та не пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, а залежали виключно від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
При цьому, строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
За правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30.09.2021 у справі № 320/3307/21, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Отже, поновленню підлягають строки звернення до суду, які пропущено з поважних причин.
З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого.
Позивач необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
У той же час, у поданій до суду заяві позивач не наводить жодних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, а також не надає жодного належного доказу існування таких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист.
Щодо зазначення позивачем такої причини пропуску строку на звернення до суду із цим позовом, як необхідність отримання адвокатом витребуваних матеріалів - відповідного розрахунку від відповідача, необхідного для підготовки позовної заяви, варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст.80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане позивачем в строк, зазначений в частині другій статті 79 цього Кодексу (разом з позовною заявою).
Частиною 4 статті 80 КАС України передбачено, що суд може витребувати докази також до подання позову в порядку, встановленому ст.ст. 114-117 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.
Таким чином, дотримання строку на звернення до суду не може бути поставлене у залежність від повноти наявних у сторони позивача документів, необхідних для формування правової позиції та остаточного розрахунку ціни позову, складання документів правового характеру тощо. Адже таке правозастосування обмежувало б в першу чергу доступ до правосуддя.
Натомість процесуальним кодексом гарантовано реалізацію права на судове оскарження за умови відсутності у сторони позивача певних документів, що може бути виправлено як до подання позову до суду, так і одночасно із поданням позову до суду, чи в процесі судового розгляду справи
Стверджуючи про відсутність у позивача (який є адвокатом) досвіду захисту прав людини у питаннях проходження публічної служби та обставини діяльності його представника, суд зазначає, що у заяві про поновлення строку звернення до суду не наведено пояснень причин неможливості скористатися послугами іншого фахівця у галузі права задля дотримання строку звернення до суду, а отже ці обставини неможна вважати поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Проходження позивачем лікування у період серпня-вересня 2025 року не підтверджено належними доказами. Наданий позивачем консультаційний висновок лікаря від 18.08.2025 свідчить про наявність у позивача хронічного захворювання, містить лікувальні і трудові рекомендації та не підтверджує проходження позивачем амбулаторного чи стаціонарного лікування, яке б перешкоджало позивачу звернутися до суду. Отже, вказана обставина також не є об'єктивно непереборною та дійсно істотною перешкодою чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Таким чином, сукупність обставин у цій справі вказує на те, що позивач у спірний період не вчинив усіх залежних від нього та можливих дій, які б свідчили про бажання та дійсний намір реалізації наданих законом процесуальних прав з метою звернення до адміністративного суду.
Строк на звернення до суду пропущено з причин, які виникли з волі позивача (представника позивача), а отже, не є поважними. Жодних належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б не залежали від волі позивача та унеможливлювали своєчасно звернутися за судовим захистом, позивачем не надано.
Наведені у заяві від 12.11.2025 аргументи щодо поновлення строку на звернення до суду із цим позовом є необґрунтованими, оскільки жодна з наведених обставин об'єктивно не перешкоджала (не утворювала обставин непереборної сили) позивачу звернутися до суду у спеціальний місячний строк із даним позовом.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з даним позовом.
Суд зазначає, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
У рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі “Пономарьов проти України» зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
За висновком ЄСПЛ, викладеним в його рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі “МШ “Голуб» проти України», право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2019 року по справі №9901/82/19.
Таким чином, наведена позивачем причина пропуску строку звернення до суду з позовом не є поважною, та інших, поважних причин суд не вбачає.
Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
За викладених обставин, адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підлягає залишенню без розгляду на підставі ч.3 ст.123 та п.8 ч.1 ст.240 КАС України.
Керуючись ст.122, ч.3 ст.123, п.8 ч.1 ст.240, ст.ст. 248, 256, 293 КАС України, суд,
Визнати неповажними причини пропуску позивачем ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 24 листопада 2025 року.
Суддя В.В. Андрухів