Справа № 420/26641/25
24 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О. О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 90 % до 70 % від сум грошового забезпечення та застосування до пенсії ОСОБА_1 обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб починаючи з 01.03.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 90% грошового забезпечення без обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.03.2025.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач всупереч вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» протиправно зменшив розмір його пенсії з 90% до 70% від основного розміру грошового забезпечення та обмежив розмір пенсії максимальним розміром.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог позивача, вважаючи їх необґрунтованими, оскільки перерахунок пенсії був здійснений відповідно до чинного законодавства, зокрема із застосуванням обмеження максимального розміру пенсії до 70 % грошового забезпечення і до десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Під час перерахунку пенсії позивачу Головне управлінні Пенсійного фонду України зменшило її основний розмір з 90% до 70% грошового забезпечення та обмежило пенсію десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб починаючи з 01.03.2025.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою перерахувати та виплатити пенсію в розмірі 90% від суми грошового забезпечення та без обмеження максимальним розміром з 01.03.2025.
Проте листом від 04.07.2025 № 1500-0217-8/118004 відповідач відмовив у здійсненні перерахунку пенсії, зазначивши, що у нього відсутні підстави для здійснення такого перерахунку.
Вважаючи такі дії протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Відповідно до пункту а частини першої ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі Закон № 2262-ХІІ) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (п. а ст. 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (ст 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Згідно частини другої ст. 13 Закону № 2262-ХІІ максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90% відповідних сум грошового забезпечення.
Матеріалами справи встановлено, що позивачу призначена пенсія за вислугу років у розмірі 90% сум грошового забезпечення.
Пунктом 8 розділу II Закону України «Про заходи, щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-17), який набрав чинності з 01.10.2011, та п. 23 роз. II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон № 1166-VII), який набрав чинності з 01.05.2014, до ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-ХІІ було внесено зміни та цифри 90 замінено цифрами 80 та цифри 80 замінено цифрами 70 відповідно.
Тобто, зміна встановленого Законом максимального розміру пенсії (з 90% до 70% сум грошового забезпечення) відбулася вже після призначення позивачу пенсії.
Частиною першою ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, зміна максимального розміру пенсії з 90% до 70% сум грошового забезпечення, що відбулася відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-ХІІ після призначення пенсії позивачу, не є підставою для зменшення розміру призначеної позивачу пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку.
Внесені Законами № 3668-17 та № 1166-VII зміни до ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-ХІІ, щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 90% та 70% грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а мають застосовуватися лише виключно при призначенні нових пенсій.
Так, в постанові від 19.06.2018 у справі № 583/2264/17 Верховний Суд дійшов висновку, що при перерахунку пенсії відсотковий розмір грошового забезпечення, з якої призначається пенсія, визначається з урахування вислуги років, при цьому застосуванню підлягає норма закону у редакції, яка була чинною на час призначення пенсії (у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду).
Аналогічний правовий висновок також міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 240/5401/18.
Суд додатково зазначає, що ч. 3 ст. 11 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Однак, як Законом № 2262-ХІІ так і Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не передбачено зменшення основного розміру пенсії у разі проведення її перерахунку.
З урахуванням вищевказаного суд дійшов висновку, що відповідачем при проведенні позивачу перерахунку пенсії, протиправно зменшено розмір пенсії за вислугу років з 90% на 70% грошового забезпечення.
Згідно з частини четвертої ст. 63 Закону № 2262-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі, якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Враховуючи те, що право позивача на перерахунок його пенсії встановлено чинним законодавством України, позивач має законні підстави на перерахунок його пенсії, з урахуванням 90% відповідної суми грошового забезпечення.
Щодо обмеження розміру пенсії максимальним розміром суд зазначає таке.
Законом України «Про заходи, щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668 (далі - Закон № 3668) ч. 5 ст. 43 Закону № 2262 викладено в такій редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».
У подальшому, у зв'язку з доповненням Законом від 12.04.2016 № 1080 ст. 43 Закону № 2262 новими частинами ч. 5 стала ч. 7.
Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону № 2262 зі змінами, а саме: ч. 7 ст. 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Ухвалюючи таке рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій, щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 положення ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з 20.12.2016 ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 втратила чинність, а тому з цієї дати цей Закон, який є спеціальним у питаннях обчислення пенсії військовослужбовцям, не містить положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Разом з тим, згідно зі ст. 2 Закону № 3668, на приписи якої послався відповідач, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих), зокрема відповідно до Закону № 2262 не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Зазначені положення неконституційними не визнавались.
Таким чином з 20.12.2016 склалась ситуація, коли двома законами по різному регулюється питання обмеження максимальним розміром пенсій військовослужбовців.
Вирішуючи питання, норми якого Закону підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, суд виходить з такого.
По-перше, згідно з преамбулою Закону № 2262 цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Отже, саме Закон № 2262 є спеціальним Законом, який регулює питання пенсійного забезпечення осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ та Національній поліції, і він жодних обмежень щодо максимального розміру пенсії не містить.
По-друге, Конституційний Суд України в рішенні від 20.12.2016 чітко зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Суд зауважує, що така позиція КСУ стосується не тільки приписів ч. 7 ст. 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, а й встановлює загальний підхід до спірних правовідносин, відповідно до якого пенсія, яку особа отримує відповідно до Закону №2262, обмежена в розмірі бути не може, оскільки це суперечить положенням ч. 5 ст. 17 Конституції України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а та від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20 сформулювала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Такий висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала з огляду на те, що суперечливе і неоднозначне регулювання спірних відносин порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п. 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Отже, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, у даній справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення КСУ від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не Закону № 3668, а тому пенсія, яку особа отримує відповідно до Закону № 2262, обмеженню максимальним розміром не підлягає.
Отже, зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства чи шляхом ігнорування рішень Конституційного Суду України та конституційних прав.
З огляду на вищевикладене, суд, доходить висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 90% до 70% від сум грошового забезпечення та застосування до пенсії обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб починаючи з 01.03.2025 та доходить висновку про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 90% грошового забезпечення без обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.03.2025.
У відповідності до вимог частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд вважає необхідним стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений ним судовий збір.
Керуючись статтями 72 - 74, 77, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ: 20987385) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 90 % до 70 % від сум грошового забезпечення та обмеження максимальним розміром починаючи з 01.03.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати та виплатити з 01.03.2025 пенсію ОСОБА_1 в розмірі 90% грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром, з урахуванням проведених раніше виплат.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24.11.2025.
Суддя Олександр ХУРСА